Рішення № 21678946, 21.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.12 р. Справа № 19/144пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Миронівської селищної ради, м. Дебальцеве Донецької області, ідентифікаційний код 25946404

до відповідача 1: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Миронівський Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3

до відповідача 2: Миронівського селищного палацу культури, м. Дебальцеве Донецької області, ідентифікаційний код 26351625

про: визнання недійсними договору №1 від 30.06.2007р. та додаткової угоди №1 від 30.06.2007р. до нього, укладених між відповідачами, на майбутнє; зобов'язання відповідача-1 повернути відповідачу-2 відкритий літній танцювальний майданчик площею 294,8 кв.м з будівлею естради площею забудови 33,56 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - ОСОБА_3( за довіреністю № 02.13/863 від 28.11.2011р.);

від Відповідача 1 ОСОБА_1 (особисто, паспорт НОМЕР_1 від 02.03.1998р., виданий Дебальцевським МВ УМВС України в Донецькій області);

від Відповідача 2 ОСОБА_2 (керівник згідно довідки з ЄДРПОУ №НОМЕР_2)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 21.12.2011р. на 24.01.2012р., у судовому засіданні 24.01.2012р. оголошувалась перерва до 07.02.2012р. та з 07.02.2012р. до 21.02.2012р.

У судовому засіданні 21.02.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Миронівська селищна рада, м. Дебальцеве Донецької області (далі Позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Миронівський Донецької області (далі Відповідач 1) та Миронівського селищного палацу культури, м. Дебальцеве Донецької області (далі Відповідач 2) про визнання недійсними договору №1 від 30.06.2007р. та додаткової угоди №1 від 30.06.2007р. до нього, укладених між Відповідачами, на майбутнє; зобов'язання Відповідача-1 повернути Відповідачу-2 відкритий літній танцювальний майданчик площею 294,8 кв.м з будівлею естради площею забудови 33,56 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що спірний договір №1 від 30.06.2007р. був укладений відносно комунального майна всупереч вимог ст. 118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» через його укладення без проведення конкурсу.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди №1 від 30.06.2007р. з додатками та додатковою угодою, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, довідку з ЄДРПОУ, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.36-48).

Відповідач 1 надав відзив від 07.02.2012р. (а.с.а.с.51-53), в якому наголошено на добросовісне виконання обовязків Орендаря та відсутність претензій ані від власника майна, ані від балансоутримувача.

Відповідач 2 надав відзив від 19.12.2012р. (а.с.а.с.27-31), яким проти позову заперечив, вказуючи на реєстрування права власності на орендоване майно Позивачем вже 20.01.2009р., тобто після укладання договору оренди.

У судовому засіданні 21.02.2012р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, на запитання суду представник Позивача підтвердив обізнаність про існування договору з моменту його укладання через отримання частини орендної плати за ним і відсутність зауважень відносно виконання грошових зобовязань Орендарем, а на запитання суду повідомив про відсутність на момент укладання договору прийнятого селищною радою положення про проведення конкурсу на укладання договору оренди, тоді як Відповідачі заявили усне клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації заявлених вимог.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2007р. між Миронівським селищним Палацом культури (Орендодавець) та Фізичною особою-підрпиємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди №1 (а.с.а.с. 5-9), згідно умов п.п. 1, 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс відкритий літній танцювальний майданчик площею 294,8 кв.м. з будівлею естради площею забудови 33,56 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Миронівського селищного Палацу культури, вартість якого відповідно до експертної оцінки від 31.03.2007р. складає 16650 грн. (а.с.11), для розміщення підприємства громадського харчування, строком до 20.06.2010р.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується Відповідачами, означений договір був укладений без попереднього проведення конкурсу.

Розділом 2 спірного договору визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування майном не раніше дати підписання договору та акта приймання-передачі (п.2.1), а передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно (п.2.2).

Згідно умов п. 10.6 зазначеного договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах.

30.06.2007р. обєкт оренди був переданий Орендарю, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.10).

Орендоване майно відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.01.2009р. (а.с.13) перебуває у комунальної власності Миронівській селищної ради.

Додатковою угодою (а.с.12) сторони продовжили строк дії договору до 10.06.2013р.

Рішенням Миронівської селищної ради № V/22-2 від 11.12.2007р.(а.с.37) було затверджено Положення про проведення конкурсу на право укладання договору оренди комунального майна територіальної громади смт. Миронівський (а.с.а.с.8-41), яке в подальшому приймалося в новій редакції від 14.10.2009р. (а.с.а.с.43-48) згідно рішення Миронівської селищної ради № V/49-1 від 14.10.2009р. (а.с.42). Означеними локальними нормативними актами визначалося, що обєкти комунальної власності передаються в оренду на конкурсних підставах. Водночас, порядку проведення відповідного конкурсу на момент укладання спірного договору за поясненнями представника Позивача не існувало.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідачі проти позову заперечили з підстав, викладених вище (а.с.а.с. 27-28, 51) та у судовому засіданні від 21.02.2012р. просили застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору оренди з додатковою угодою недійсними на майбутнє та зобовязанні Відповідача 1 повернути Відповідачеві 2 обєкт оренди.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Зважаючи на статус учасників справи та характер правовідносин і приналежність обєкту оренди, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України, а також відповідними підзаконним актами, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

Як встановлено судом, Позивач безпосередньо не є стороною за спірним договором, що, у світлі положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обовязків, зумовлює висновок суду про те, що такий договір безпосередньо не впливає на права та обовязки Позивача.

Водночас, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає можливість оспорювання дійсності договору не тільки його стороною, але й іншою зацікавленою особою, і така зацікавленість Позивачем обґрунтовується приналежністю обєкту оренди до комунальної власності, здійснення функцій з управління якою за змістом ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено саме до компетенції Позивача як селищної ради.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 3 п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки укладений між Відповідачами без попереднього проведення конкурсу.

Відносно вимоги щодо визнання спірного договору недійсним на майбутнє, суд наголошує на безпідставному ототожненні Позивачем передбаченого ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України наслідку недійсності договору у вигляді припинення можливості настання права та обовязків за таким договором у майбутньому із визнанням недійсним на майбутнє.

Між тим, як зазначено Вищим господарським судом України в п. 19 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211: „Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.”

Відтак, оцінюватися на предмет відповідності закону і, за наявністю підстав, визнаватися недійсним спірний договір може бути лише на дату його укладання.

Так, ч.1 ст.118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору, дійсно передбачала передачу в оренду комунального майна у 2007р. виключно на конкурсних засадах.

В свою чергу, абз. 2 ч.7 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» саме на органи місцевого самоврядування покладав обовязок із встановлення порядку проведення конкурсу на укладання договору оренди обєктів комунальної власності, чого, згідно наданих пояснень представника Позивача, на дату укладання спірного договору наразі здійснено не було відповідний Порядок був затверджений лише в подальшому після укладання спірного договору, а отже обєктивно не міг бути дотриманий Відповідачами через бездіяльність в галузі нормативного регулювання з боку Позивача.

Крім того, враховуючи, що бюджет селищної громади за змістом п.3.4. спірного договору є отримувачем частини орендної плати, і надані у судовому засіданні пояснення представника Позивача про обізнаність Миронівської селищної ради стосовно існування спірного договору з моменту його укладання, у тому числі - через отримання частини орендної плати згідно умов договору, зумовлюють необхідність вирішення питання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, адже усна заява Відповідачів про це, відображена у протоколі судового засідання згідно правової позиції, приведеної в п.30 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. N 01-08/530, є достатнім способом фіксації позиції сторони.

Положення ст. 257 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про застосування трирічного строку позовної давності, який згідно ст. 261 цього Кодексу починає свій перебіг від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Беручи до уваги відсутність зауважень Позивача та Орендодавця до Відповідача в частині повноти і своєчасності внесення орендних платежів, суд, враховуючи пояснення представника Позивача, надані у судовому засіданні, вважає, що про існування означеного договору Миронівська селищна рада могла довідатися згідно п. 3.4. договору 25.07.2007р. кінцева дата належного вчинення першого орендного платежу.

Оскільки діюче законодавство не передбачає вилучення із вказаного вище загального строку позовної давності для оспорювання законності спірного договору, остільки суд вважає, що саме по 25.07.2010р. включно Позивач мав можливість у розумінні ст. 256 Цивільного кодексу України звернутися до суду з розглядуваним позовом. Між тим, позовну заяву було подано лише 07.12.2011р. із пропуском строку на звернення понад одного року, що в контексті зробленої Відповідачами заяви про застосування наслідків пропуску згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови від позову, адже вмотивованого клопотання про відновлення строку із обґрунтуванням існування поважних причин, які б завадили своєчасному зверненню до суду, Позивачем не заявлено, а пояснення його представника у судовому засіданні щодо обумовлення строку подання до суду зміною селищного голови до уваги не приймається, оскільки це не впливає на спроможність Миронівської селищної ради як юридичної особи здійснювати свої права на судовий захист.

Беручи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України застосування реституційних наслідків вимагає попереднього визнання договору недійсним, або наявності прямого застереження в законі про його нікчемність, відмова у задоволені позовної вимог про визнання спірного договору з додатковими угодами недійним зумовлює і відмову у задоволені вимоги про зобовязання Відповідача 1 повернути Відповідачеві 2 обєкт оренди.

Поряд із цим, суд вважає за необхідне наголосити Позивачеві на тому, що друга позовна вимоги про повернення майна фактично заявлена на користь Відповідача 2, тоді як діюче законодавство не передбачає у органу місцевого самоврядування права звертатися у розглядуваному випадку до суду в інтересах комунальної установи, що як юридична особа, самостійно здійснює представництво і захист своїх інтересів у суді.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати зі сплати судового збору відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 23, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Миронівської селищної ради, м. Дебальцеве Донецької області (ідентифікаційний код 25946404) до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Миронівський Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та Миронівського селищного палацу культури, м. Дебальцеве Донецької області (ідентифікаційний код 26351625) про визнання недійсними договору №1 від 30.06.2007р. та додаткової угоди №1 від 30.06.2007р. до нього, укладених між відповідачами; зобов'язання відповідача-1 повернути відповідачу-2 відкритий літній танцювальний майданчик площею 294,8 кв.м з будівлею естради площею забудови 33,56 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.02.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2012р.

Суддя Попков Д.О.