Постанова № 21676183, 23.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2012 р. Справа № 5013/280/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Добролюбової Т.В. головуючого,

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників: позивача, відповідача, ВДВС: не з'явились, повідомлені належно розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.11

у справі№ 5013/280/11

Господарського суду Кіровоградської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Цун-Дон"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про

за скаргою

на дії стягнення 345 737,02 грн.

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Цун-Дон" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 252 346,80 грн. боргу за поставлений товар, 73830,14 грн. інфляційних втрат, 19 560,06 грн. 3% річних. Позивач посилався на несплату відповідачем в повному обсязі вартості поставленого за видатковими накладними товару. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.03.11 (суддя Кабакова В.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 252346,82 грн. боргу, 73830,14 грн. інфляційних втрат та 19495,15 грн. 3% річних. Господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи факту несплату відповідачем повністю вартості отриманого ним товару. У стягненні 64,91 грн. 3% річних відмовлено через помилковість здійсненого позивачем розрахунку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.11 (судді: Сизько І.А., Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

На виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.03.11 було видано наказ від 25.05.11. Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції від 10.06.11 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно боржника в межах суми стягнення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Кіровоградської області зі скаргою, в якій просила визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції з опису і арешту майна відповідача та відновити становище, яке існувало до порушення державною виконавчою службою, а саме звільнити з-під арешту майно згідно з переліком зазначеним в скарзі. Скаржник вважала неправомірними дії державного виконавця з опису і арешту майна у зв'язку з порушенням порядку їх проведення.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.11 (суддя Змеула О.А.) скаргу підприємця відхилено. Господарський суд дійшов висновку про відсутність в діях державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції порушень вимог закону при проведенні опису майна боржника і накладенні на нього арешту. Водночас суд установив, що описане і арештоване майно належить боржникові.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.11 (судді: Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.11 залишена без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.11 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.11 та задовольнити скаргу підприємця повністю. Скаржник вказує на порушення господарськими судами приписів статей 8, 30, 47 Конституції України, статті 116 Житлового кодексу України, статті 60 Сімейного кодексу України, статті 52 Цивільного кодексу України, статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Підприємець наголошує на неправомірності дій державного виконавця з опису та арешту майна, оскільки описане та арештоване майно не є особистим майном боржника.

Від позивача і ВДВС відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права під час прийняття судових актів, Вищий господарський суд України відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.03.11 Господарським судом Кіровоградської області було видано наказ від 25.05.11 у цій справі. Судами також установлено, що 09.06.11 Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Цун-Дон” - стягувач звернулося із заявою до Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції про прийняття до виконання наказу Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.11 у цій справі про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 боргу в сумі 349364,78 грн. Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції 10.06.11 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено строк добровільного виконання наказу у цій справі до 17.06.11 та накладено арешт на все майно боржника в межах суми стягнення. Боржником добровільно борг не був сплачений. Відділом державної виконавчої служби Олександрійської міськрайонного управління юстиції 20.06.11 винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунках боржника в установах банку, яка банком була повернута без виконання через закриття рахунку боржника та відсутністю у боржника інших відкритих рахунків. В процесі виконання судового рішення державним виконавцем було описано і арештовано рухоме майно боржника на суму 7200 грн., що є недостатнім для погашення суми боргу. Установлено господарськими судами і те, що боржникові на праві приватної власності належить приватний будинок у м. Олександрія, вул. Анрі Барбюса, 32; іншого належного боржникові нерухомого майна виявлено не було. Як установили господарські суди, державним виконавцем 13.07.11 був складений акт опису та арешту майна, котре належить боржнику (в тому числі нерухоме майно), на загальну суму 107 200,00 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження є дії Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції (з опису і арешту майна відповідача) при виконанні наказу Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.11 у цій справі. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з відсутності в діях державного виконавця з виконання наказу у цій справі порушень вимог Закону України “Про виконавче провадження”, а відтак дійшли висновку про необґрунтованість скарги боржника. Відповідно до приписів статті 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обовязкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Згідно зі статтею 124 Конституції України та статтею 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”. Умови і порядок виконання судових рішень, що підлягають примусовому виконанню виконавчими органами регулюються Законом України "Про виконавче провадження". Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) унормовано, що виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом, іншими нормативно правовими актами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 11 названого Закону (в редакції на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядку, визначених виконавчим документом. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Сторони виконавчого провадження, в свою чергу, мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (стаття 12 Закону України “Про виконавче провадження”). За приписами статті 20 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Заходами примусового виконання рішень за приписами статті 32 названого Закону є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Статтею 52 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) унормовано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Зі змісту приписів статті 57 цього ж Закону убачається, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Відповідно до приписів статті 63 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, установив, що державний виконавець при виконанні наказу господарського суду у цій справі діяв в межах та у спосіб визначених Законом України “Про виконавче провадження”, а відтак унеможливлюється висновок про порушення ним вимог закону при вчиненні виконавчих дій. При цьому, господарськими судами установлено, що спірні виконавчі дії проводилися державним виконавцем в присутності понятих, боржникові були роз'яснені його права та обов'язки. Установлено господарськими судами і підтверджено матеріалами справи, що описане та арештоване державним виконавцем майно належить на праві власності боржникові. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання протиправними дій Відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції з опису і арешту майна та, відповідно, звільнення з під-арешту майна, є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству і матеріалам справи. Довід скаржника про те, що арештоване майно не належить боржникові не може бути підставою для скасування постанови у справі, позаяк він був предметом розгляду апеляційним господарським судом та відхилений ним як необґрунтований та недоведений. Інші доводи касаційної скарги також визнаються непереконливими, оскільки спростовуються обставинами встановленими господарськими судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування переглянутої постанови та задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.11 у справі №5013/280/11 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець