Постанова № 21676012, 23.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"23" лютого 2012 р. Справа № 5005/3917/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,

суддівГоголь Т.Г.,

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ Суха Балка"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від 06.12.11

у справі№ 5005/3917/2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Металургтрансремонт"

доПублічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ Суха Балка"

простягнення 81 184,98 грн. збитків Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Металургтрансремонт" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ Суха Балка" про стягнення збитків в розмірі 81 184,98 грн., пов'язаних зі сплатою земельного податку за земельну ділянку за період з липня по грудень 2010 року, посилаючись на те, що у фактичному користуванні позивача знаходиться земельна ділянка, частина якої становить охоронну зону ліній електропередач, та за користування якої позивач сплачує земельний податок. Вказуючи на те, що на балансі відповідача знаходиться лінія електропередач (далі - ЛЕП), позивач визнав наявними підстави для відшкодування заподіяних йому відповідачем збитків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.11, ухваленим суддею Красота О.І., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем заподіяних позивачу збитків, що виникли у зв'язку зі сплатою земельного податку за земельну ділянку, на якій встановлена охоронна зона електропередач. При цьому суд керувався приписами статей 152, 157 Земельного кодексу України і статтею 224 Господарського кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Тищик І.В. –головуючого, Верхогляд Т.А., Білецька Л.М., постановою від 14.07.11, перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що саме встановленням охоронної зони позивачу заподіяно збитки, не доведено факту господарського правопорушення з боку відповідача, документально не підтверджено, які саме обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені відповідачем, призвели до виникнення збитків.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.11 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.11 скасовано, матеріали справи скеровані для нового розгляду до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції виходив з того, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки доводам позивача стосовно того, що відповідач, використовуючи спірну земельну ділянку (сервітут) не сплачував земельного податку, ухиляється від укладення договору платного сервітуту та добровільно не відшкодовував заподіяних збитків позивачу, пов'язаних зі сплатою цього податку.

Після повторного розгляду справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Євстигнеєва О.С. –головуючого, Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М., постановою від 06.12.11 перевірене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.11, яким позов задоволено, залишив без змін.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, ПАТ "ЄВРАЗ Суха Балка" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати судові акти та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Подана касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 99, 156, 157 Земельного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 18 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 558 від 13.06.01 було надано ВАТ "Металургтрансремонт" право постійного користування земельною ділянкою промисловості (код 1.10.5) загальною площею 7,67 га під розміщення Криворізького локомотивного заводу по вул. Конституційній, 23; визначено на території ВАТ "Металургтрансремонт" право обмеженого користування земельними ділянками (сервітут): площею 0,02 га для проїзду по вул. Конституційній і площею 2,1 га під охоронну зону ліній електропередач. На підставі зазначеного рішення ВАТ "Металургтрансремонт" був виданий Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 539 від 17.10.01. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога ПАТ "Металургтрансремонт" про стягнення збитків з ПАТ "ЄВРАЗ Суха Балка" в розмірі 81 184,98 грн. Відповідно до статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим охоронних зон визначається законодавством України. Статтею 1 Закону України від 09.07.10 № 2480-VI "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" визначено, що охоронні зони об'єктів енергетики - зона вздовж повітряних і кабельних ліній електропередачі, навколо електростанцій, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв і магістральних теплових мереж, споруд альтернативної енергетики тощо для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля. Приписами частин 1, 2 статті 18 названого Закону встановлено, що для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики, у тому числі і охоронні зони об'єктів енергетики. Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням). Згідно частин 1, 2 статті 16 вищезазначеного Закону підприємства, які будують чи експлуатують об'єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об'єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів. Постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд. Пунктом "в" статті 156 Земельного кодексу України встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок. Приписами статті 157 Земельного кодексу України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Приписами статті 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками, зокрема, розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки. За вимогами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із обставин, встановлених у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.09 у справі № 31/76-09 між тими ж сторонами про той же предмет спору, яким задоволено позов про відшкодування збитків, пов'язаних зі сплатою земельного податку за земельну ділянку за інший період. Вказаним рішенням суду, залишеним без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.09 та Вищого господарського суду України від 23.12.09, установлено, що у фактичному користуванні відповідача знаходиться земельна ділянка площею 2,1 га під охоронну зону ліній електропередач. Лінія електропередач (відпайка ВЛ-150 кВ) обліковується на балансі відповідача. В силу положень частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Судами також установлено, що за спірну земельну ділянку площею 2,1 га позивач за період з липня по грудень 2010 року сплатив земельний податок в розмірі 81 184,98 грн. Отже, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів установили наявність усіх складових цивільного правопорушення, а відтак, дійшли висновку, що оспорювана сума є сумою збитків, яку позивач поніс внаслідок сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій встановлені обмеження (сервітут) щодо її використання, що правомірно визнали підставою для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки не спростовують установленого судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Водночас колегією суддів враховується, що невірне мотивування оскаржуваної постанови апеляційного суду не призвело до невірного вирішення спору. Відтак, постанова суду апеляційної інстанцій залишається без змін по суті з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ Суха Балка" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.11 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 5005/3917/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

          Судді: Т. Гоголь

В. Швець