Постанова № 21672793, 14.06.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2011 р. (15:26) Справа №2а-2518/11/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульовій О.О., за участю від прокурора Мінкіна М.М.;

від позивача Щукіна О.В.;

від відповідача 1 Приватне підприємство «Механізатор СД» - Кірсанова В.К.;

від відповідача 2 Приватне підприємство «Асклепій - Крим» - Кірсанова В.К.;

від третьої особи Відкрите акціонерне товариства «Сонячна Долина» - Кірсанова В.К.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Прокурора м. Судак в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим

до Приватне підприємство «Механізатор СД», Приватне підприємство «Асклепій - Крим»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Відкрите акціонерне товариства «Сонячна Долина»

про визнання недійсною угоди,

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернувся Прокурор м. Судак в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим (далі позивач) до Приватного підприємства «Механізатор СД» (далі відповідач 1), Приватного підприємства «Асклепій - Крим» (далі відповідач 2) про визнання договору №01 від 04.01.2009 року, укладеного між Приватним підприємством «Асклепій - Крим» та Приватним підприємством «Механізатор СД» недійсним, як таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір №01 від 04.01.2009 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою отримання безпідставної податкової вигоди. Позивач зазначає, що під час планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2007 року по 31.12.2009 року ПП «Механізатор - СД» було встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей ПП «Асклепій - Крим» (контрагента ПП «Механізатор СД» за договором №01 від 04.01.2009 року) до здійснення господарської операції яка складала предмет договору, а саме: відсутність кваліфікованого персоналу для надання послуг по обробці виноградників на площі 306 га, відсутність основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Позивач підкреслює, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Позивач зазначив, що відповідачами було оформлено документи по перерахуванню коштів без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії підприємств призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, чим було порушено інтереси держави. Позивач вважає, що господарські зобов'язання не може бути здійснені без права та можливостей на їх здійснення, у звязку з чим договір №01 від 04.01.2009 року укладеній з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства та, одночасно, суперечать моральним засадам суспільства, що, в свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України є підставою для визнання угоди недійсною.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.03.2011 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.05.2011 року до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ВАТ «Сонячна Долина».

У судовому засіданні представник прокурора та позивача по справі підтримали позовні вимоги з підстав, наведених в позовній заяві, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача та третьої особи проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, визначених в письмових запереченнях на адміністративний позов, зазначив, що угода, визнання якої недійсною є предметом спору, була укладена та виконана у 2009 році, тому відповідно до вимог ст. 58 Конституції України положення ст. 228 Цивільного кодексу України, в редакції, яка набрала чинність з 01.01.2011 року та її наслідки, не можуть застосовуватися до угод, які вчинені до її прийняття. Представник відповідачів підкреслив, що, оскільки на час укладання та виконання угоди таких наслідків як визнання угоди недійсною з тих підстав, що угода укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства та, одночасно, суперечать моральним засадам суспільства, не було, відсутні підстави для розповсюдження на спірні правовідносини положення ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, тому просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Вислухавши пояснення представника прокурора, позивача, відповідачів, третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, спір у даній справі стосується реалізації субєктом владних повноважень своїх повноважень, що встановлюються між цим органом, субєктом господарювання, і повязані з його компетенцією щодо здійснення відповідних управлінських функцій. Зазначені повноваження податкового органу визначають його статус у даних відносинах як владного субєкта, а субєктів господарювання як підпорядкованих субєктів. Відтак, вказані відносини є відносинами влади та підпорядкування (субординації) і за способом виникнення та характером є адміністративними. Таким чином, аналіз субєктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки податковий орган у даному випадку у розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є субєктом владних повноважень, а відтак, посилання відповідача, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку Господарсько-процесуального кодексу України, є безпідставним.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Механізатор СД» є юридичною особою, зареєстрованою 12.04.2007 року виконавчим комітетом Судакської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 624373.

Приватне підприємство «Асклепій - Крим» є юридичною особою, зареєстрованою 27.01.2006 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 437646.

Таким чином, що Приватне підприємство «Механізатор СД» та Приватне підприємство «Асклепій - Крим» являються субєктами господарювання, юридичними особами, зобовязані виконувати обовязки, покладені на них законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим була проведена планова виїзна перевірка ПП «Механізатор СД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2007 року по 31.12.2009 рік.

За результатам перевірки був складений акт № 523/23-00/35034630 від 04.06.2010 року, за висновками якого встановлено, зокрема, порушення ПП «Механізатор СД» ч. 1, ч 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Механізатор СД» з зазначеними у п. 2.8. акту перевірки постачальниками (зокрема ПП «Асклепій - Крим»); перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, ст.4, ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) в частині взаємовідносин з покупцям та постачальниками, описаними в п.2.2.9 акту перевірки. Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток (р.01.1 та р.04.1 ) за період, що перевіряється в частині зазначених взаємовідносин - не є дійсними в частині завищення валових доходів за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 3850441,88грн., та завищення валових витрат за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 3850441,88 грн;. перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. З, ст. 4, ст. 7 Закону України № 168/97- ВР від 03.04.1997 "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) в частині взаємовідносин з покупцям та постачальниками, описаними в п.3.2.1 акту перевірки. Дані, наведені І деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит а період, що перевіряється в частині зазначених взаємовідносин - не є дійсними в частині завищення податкових зобовязань за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 770188,00грн., та завищення податкового кредиту за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 770188,00 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно договору № 01 від 04.01.2009 року ПП «Асклепій Крим» (Виконавець) був зобовязаний виконати види сільськогосподарських робі, зазначені в специфікаціях, а ПП «Механізатор СД» (Замовник) прийняти та сплатити вищезазначені роботи. Таким чином, зобовязання, яке виникло згідно договору між відповідачами, які відповідно до статті 55 Господарського кодексу України являються субєктами господарювання, являється майново-господарським зобовязанням (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З позовної заяви вбачається, що підставою для визнання спірного договору недійсним податковий орган вважає порушення відповідачами інтересів держави, оскільки договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладений з метою несплати податків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи з аналізу наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI) з 01.01.2011 року правочини, що суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, можуть бути визнані судом недійсними за правилами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, в новій редакції ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України набрали чинності з 01.01.2011 року згідно Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI.

Тому, при застосуванні ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI слід ураховувати норми статті 58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Також згідно з пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що норма ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI), яка набрала чинності з 01.01.2011 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та, відповідно, не є підставою для визнання спірного договору, який був укладений до 01.01.2011 року та, на думку податкового органу, суперечить інтересам держави, недійсним.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки спірний договір був укладений до введення в дію ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI), наслідки, встановлені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме: визнання угоди недійсною у звязку з порушенням інтересів держави, не розповсюджуються на договори, які були укладені та виконані до набрання нею чинності.

Суд зауважує, що до спірних правовідносин за загальним правилам дії нормативно-правового акту у часі, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, норми Господарського кодексу України, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, а саме: на час укладання договору та встановлення з боку податкового органу факту наявності підстав для надання висновку про невідповідність договору інтересам держави, у звязку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд враховує, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України") правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України") правочин вважався таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок були встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України"), відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України") недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та яка укладена та виконана до 01.01.2011 року, зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи зазначене, на час укладання спірного договору та проведення перевірки податковим органом норми цивільного законодавства передбачали наявність підстав для визнання правочину, який суперечить інтересам держави (що було тотожнім порушенню публічного порядку) нікчемним та визнання такого правочину недійсним судом не вимагалося.

Разом з тим, з внесенням відповідних змін до ст. 228 Цивільного кодексу України законодавець розділів зміст, підстави та порядок визнання правочину недійсним з підстав порушення інтересів держави, що здійснюється в судовому порядку, та визнання правочину нікчемним у разі порушення під час укладання правочину публічного порядку, що за своєю правовою природою не вимагає визнання нього недійсним у судовому порядку та, відповідно, справа про визнання угоди недійсною з тих підстав не підлягає судовому розгляду.

А відтак, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, та які укладені до 01.01.2011 року можуть звертатись до суду із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Враховуючи внесення відповідних змін до ст. 228 Цивільного кодексу України, а також приймає до уваги, що норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України не розповсюджуються на угоди, які укладені до 01.01.2011 року, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.06.2011 р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 17.06.2011 року постанова складена повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.