Постанова № 21672715, 30.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.11.10Справа №2а-10607/10/9/0170 (17:07) Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л. , при секретарі Маляр К.В. за участю:

представника позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 24.11.09р.;

представників відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 11/1-04/3852 від 21.10.10 р., ОСОБА_3, довіреність № 11/3-04/1661 від 13.05.01 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк”

до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим

про визнання протиправними дій, скасування розпоряджень та спонукання до виконання певних дій.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство “Ерсте Банк” (далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправними дії Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим щодо утримання виконавчого збору у розмірах 7636,25 гривень виконавчого збору з коштів, що надійшли від реалізації 1/3 частки квартири, яка належить ОСОБА_4, 15219,08 гривень з суми 152190,85 гривень, що надійшли від реалізації 2/3 частки квартири, яка належить ОСОБА_5, а усього 22855,33 гривень виконавчого збору, скасування розпорядження ППВР ВДВС ГУЮ в АРК №1309-1310-1311 від 08.07.2010 року та №1312-1313-1314 від 08.07.2010 року, зобовязання повернути Підрозділ примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим суму неправомірно утриманого виконавчого збору у розмірі 22855,33 гривень.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.08.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.10.2010 року прийнята адміністративна справа до провадження суддею Тоскіною Г.Л. у звязку з обранням судді Цикуренко А.С. суддею Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

У судовому засіданні 30.11.2010 року представник позивача надав уточнення до позовної заяви, відповідно до якої позивач просить визнати протиправними дії Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим щодо утримання виконавчого збору у розмірах 7636,25 гривень виконавчого збору з коштів, що надійшли від реалізації 1/3 частки квартири, яка належить ОСОБА_4, 15219,08 гривень з суми 152190,85 гривень, що надійшли від реалізації 2/3 частки квартири, яка належить ОСОБА_5, а усього 22855,33 гривень виконавчого збору, скасувати розпорядження ППВР ВДВС ГУЮ в АРК №1309-1310-1311 від 08.07.2010 року в частині перерахування виконавчого збору в сумі 7636,25 гривень на рахунок 31316311700002,ОКПО 34740405, МФО 824026, ГУ ГК України в АРК м. Сімферополь, код платежу 22070000; розпорядження та №1312-1313-1314 від 08.07.2010 року в частині перерахування виконавчого збору в сумі 15219,08 гривень на рахунок 31316311700002,ОКПО 34740405, МФО 824026, ГУ ГК України в АРК м. Сімферополь, код платежу 22070000, зобовязати повернути Підрозділ примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим суму неправомірно утриманого виконавчого збору у розмірі 22855,33 гривень. Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовної заяві та додаткових поясненнях, надав пояснення по суті справи.

Представники відповідача у судовому засіданні 30.11.2010 року проти задоволення адміністративного позову заперечували з підстав, зазначених в письмових запереченнях на адміністративний позов. Представники відповідача зазначили, що всі виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого напису № 2858 від 28.09.2009 р. були вчинені з дотриманням вимог Закону України “Про виконавче провадження”, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, тому підстав для задоволення адміністративного позову не має.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідачем по справі виступає Підрозділ примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим, правовий статус якого визначається Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року зі змінами та доповненнями. Згідно з ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року№ 202/98-ВР примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, органи державної виконавчої служби у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктами владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо правомірності дій відповідача, суд зобовязаний перевірити, чи вчинені дії, на підставі закону, в межах повноважень, безсторонньо та добросовісно.

Судом встановлено, що 28.10.2009 року Київським відділом державної виконавчої служби Сімферопольського Головного управління юстиції Міністерства юстиції України відкрити виконавчі провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса №2858 від 28.09.2009 р., вчиненого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, 2/3 частки якої належить на праві власності ОСОБА_5, 1/3 частки - ОСОБА_4 про що винесені постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.8,9) .

23.12.2009 року Підрозділом примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в АР Крим на підставі постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження від 27.11.2009 року прийняте до виконання виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса №2858 від 28.09.2009 р., вчиненого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу, про стягнення заборгованості з ОСОБА_8, ОСОБА_5 на користь ВАТ «Ерсте Банк» 435708,28 гривень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, та 1/3 якої належить ОСОБА_8, 2/3 ОСОБА_5, про що прийняти відповідні постанови (а.с.10,11).

Під час примусового виконання державним виконавцем були вчинені дії, спрямовані на реалізацію предмету іпотеки нерухомого майна боржника.

24 червня 2010 року спеціалізованою торгівельною організацією було проведено публічні торги з реалізації заставленої квартири АДРЕСА_1

За придбане майно 1/3 частку квартири покупцем внесено суму в розмірі 86714,45 грн., з яких 84113,01 грн. переможець торгів перерахував на депозитний рахунок відповідача. Винагорода спеціалізованої торгівельної організації щодо реалізації предмету іпотеки склала 2601,44 грн. За 2/3 частки квартири покупцем внесено суму в розмірі 173428,90 гривень, з яких 168224,23 грн. переможець торгів перерахував на депозитний рахунок відповідача. Винагорода спеціалізованої торгівельної організації щодо реалізації предмету іпотеки склала 5204,67 грн.

07.07.2010 року на виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості з ОСОБА_8, ОСОБА_5 на користь ВАТ «Ерсте Банк» у сумі 435708,28 гривень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки квартиру №28, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 1/3 якої належить ОСОБА_8, 2/3 ОСОБА_5, відповідачем прийняти розпорядження №1309-1310-1311 від 08.07.2010 року про перерахування грошових коштів і порядку їх розподілу, відповідно до яких 76362,46 грн. перераховано на користь ПАТ «Ерсте Банк»; 7636,25 - виконавчого збору перераховано на рахунок 31316311700002, ОКПО 34740405, МФО 824026, ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь, код платежу 22070000; 114,30 грн. перераховано на відшкодування затрат на проведення виконавчих дій відповідно до постанови про стягнення з боржника затрат на організацію і проведення виконавчих дій на рахунок 31258272210324, МФО 824026, ОКПО 23896447, та №1312-1313-1314 від 08.07.2010 року, відповідно до якого 152190,85 грн. перераховано на користь ПАТ «Ерсте Банк»; 15219,08 виконавчого збору перераховано на рахунок 31316311700002, ОКПО 34740405, МФО 824026, ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь, код платежу 22070000; 114,30 грн. перераховано на відшкодування затрат на проведення виконавчих дій відповідно до постанови про стягнення з боржника затрат на організацію і проведення виконавчих дій на рахунок 31258272210324, МФО 824026, ОКПО 23896447.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог ПАТ «Ерсте Банк» суд зазначає наступне.

Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Закону України “Про виконавче провадження” №606-XIV від 21.04.1999 року зі змінами та доповненнями (далі Закон №606) встановлює, що органами державної виконавчої служби підлягають виконанню рішення, ухвали, постанови господарських судів.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (ст. 5 Закону №606)

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №606 примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Так, в пункті 4 частини 2 Закону № 606 зазначено, що державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі написи нотаріусів.

Статтею 24 вказаного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. № 898 (далі Закон №898) визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 62-1 Закону № 606 звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору. На майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями згідно із Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса на нотаріально посвідчених примірниках іпотечного договору та договору про іпотечний кредит чи на нотаріально посвідчених копіях цих документів або за рішенням суду орган державної виконавчої служби здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому іпотечним договором. Відчуження предмета іпотеки здійснюють органи державної виконавчої служби. У судовому засіданні встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Реалізація предмета іпотеки проведена на підставі законодавства та в порядку, встановленому іпотечним договором.

В силу статті 43 Закону № 606 з грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувана та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача. Розподіл грошових сум у черговості, вказаній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використовується на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові.

Відповідно до частини 6 статті 47 Закону № 898 протягом п'яти робочих днів з дня надходження від державного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки спеціалізована організація видає цей акт покупцеві, нотаріально посвідчені копії акта надсилає іпотекодержателю та іпотекодавцю, а перераховані покупцем кошти розподіляються у такій черговості: витрати на організацію реалізації предмета іпотеки; комісійна винагорода спеціалізованої організації, яка не може перевищувати трьох відсотків ціни продажу предмета іпотеки; задоволення вимог іпотекодержателів та інших кредиторів боржника. Які мають зареєстровані у встановленому законодавством порядку права чи вимоги на реалізоване майно, відповідно до їх пріоритету та розміру; решта коштів на вимогу державного виконавця перераховується до органу державної виконавчої служби для покриття витрат на проведення виконавчих дій, стягнення виконавчого збору та задоволення вимог стягувачів за іншими виконавчими документами в порядку, встановленому законодавством, а у разі відсутності стягувачів за іншими виконавчими документами - повертаються іпотекодавцю.

Частиною 8 статті 47 Закону № 898 визначено, що якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотеко держателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника у порядку, встановленому законом.

Таким чином статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 47 Закону України «Про іпотеку» встановлено черговість перерозподілу коштів у наслідок реалізації майна боржника, яке було предметом іпотеки.

Вказані норми є імперативними, а тому мають обов'язковий, безальтернативний характер при їх виконанні посадовими особами відповідача.

Зокрема, частиною 1 статті 43 Закону № 606 не надано державним виконавцям можливості змінювати порядок та черговість перерозподілу коштів у наслідок реалізації майна боржника.

Як зазначалося вище, в результаті реалізації майна, що було предметом іпотеки, отримані за 1/3 частку квартири кошти в сумі 86714,45 грн., з яких 84113,01 грн. переможець торгів перерахував на депозитний рахунок відповідача та за 2/3 частки квартири отримав кошти в розмірі 173428,90 гривень, з яких 168224,23 грн. переможець торгів перерахував на депозитний рахунок відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що за реалізацією 1/3 предмета іпотеки переможцем торгів було здійснено сплату винагороди спеціалізованій торгівельній організації, що займалася реалізацією квартири, в розмірі 2601,44 грн.; стягнуто виконавчий збір у розмірі 7636,25 гривень; стягнуто 114,30 грн. витрат на проведення виконавчих дій, а також перераховано на користь стягувача 76362,46 грн. За реалізацію 2/3 предмету іпотеки переможцем торгів було здійснено сплату винагороди спеціалізованій торгівельній організації, що займалася реалізацією предмета іпотеки, в розмірі 5204,67 грн.; стягнуто виконавчий збір у розмірі 15219,08 гривень; стягнуто 114,30 грн. витрат на проведення виконавчих дій, а також перераховано на користь стягувача 152190,85 грн.

Вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку, що сума виконавчого збору була розрахована відповідачем у розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично підлягала перерахуванню позивачу, що відповідає вимогам статті 46 Закону № 606. Тобто, перерозподіл коштів був здійснений відповідачем у відповідності до вимог Закону №606 та в порядку, передбаченому ним.

Згідно зі статтею 45 Закону України від 21.04.1999р. № 606 витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону; авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону; стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:

1)перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

2)оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3)поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;

4)розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5)оголошення в засобах масової інформації;

6)інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону № 606 у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Факт невиконання у добровільному порядку боржником своїх зобов'язань позивачем не оскаржується. Факт проведення низки виконавчих дій та реалізації у встановленому порядку майна боржника позивачем також визнається.

Однак, позивач заперечує проти стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми. Тобто, із викладеного вбачається, що позивач не оскаржуючи дії відповідача в цілому, а вважає протиправним лише стягнення виконавчого збору. Суд вважає хибним вказане твердження позивача та не бере до уваги посилання позивача на положення частини 1 статті 52 Закону № 606 з огляду на наступне. Згідно з вказаною нормою стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувана -заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника. Зазначена норма Закону містить вимогу щодо звернення стягнення на «заставлене майно». У відповідності до вимог чинного законодавства України правовідносини, що виникають з приводу заставленого майна регулюються Законом України «Про заставу», а не Законом України «Про іпотеку».

Посилання представника позивача на ст. 575 ЦК України, відповідно до якої іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, що, на думку представника позивача, свідчить про розповсюдження на правовідносини які виникли між банком та іпотекодавцем, положень Закон України «Про заставу» та норм ст. 52 Закону № 606, суд вважає необґрунтованим, оскільки норми Закон України «Про заставу» не можуть бути застосовані при примусовій реалізації предмета іпотеки, оскільки вони не регулюють відносини, пов'язані з іпотекою.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що законодавець під час розробки та прийняття вищезазначених нормативно-правових актів чітко визначив процедуру розподілу коштів, отриманих від реалізації майна за виконавчим написом нотаріусу, а сума виконавчого збору була розрахована в межах, діючого законодавства.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання, яке відбулось 30.11.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 04.12.2010.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.