Постанова № 21672568, 01.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

01 лютого 2012 р. (11:56 год.) Справа №2а-10703/11/0170/18 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Гнатенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Формація"

до Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АР Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 01.01.12р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1207/2Д-1/10 від 08.08.2011р.

Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000252300 від 02.06.2011р. про нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість 11871,25 грн.; визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000272300 від 02.06.2011р. про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 14838,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані повідомлення рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.09.11 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач неодноразово заявляв клопотання про доповнення позовних вимог, так від 28.10.2011р., від 31.01.2012 р., від 01.02.2012р. в яких він просив стягнути з Державного бюджету України витрати на проїзд представника у судові засідання у загальному розмірі 712,66 грн.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.62-65). Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Формація" субєкт господарювання, зареєстрований юридичною особою, ідентифікаційний код 33566277, Бахчисарайською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим з 19.05.2005 р. за адресою: 98465, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район, село Холмовка, вулиця Трудова, будинок 30 (а.с.17).

У період з 12.05.11р. по 18.05.11р. працівниками Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АР Крим була проведена невиїзна позапланова перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ "Лангепас" за серпень 2010р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 20.05.2011 р. №117/23/33566277 (а.с.30-35).

З висновків акту перевірки (а.с.35) вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені порушення, у тому числі:

1)ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ "Лангепас" при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 629, 662, 655, 658 та 656 ЦК України.

2) пп. 7. 4. 1 п. 7. 4, пп. 7. 4. 5 п. 7. 4, пп. 7. 5. 1 п. 7. 5 ст.7, ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на додану вартість у суму 9496,92 грн., у тому числі за серпень 2010 року в сумі 9496,92 грн.

3) ст. 3 , п. 5. 1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), встановлено заниження податку на прибуток на суму 11871, 15 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 11871,15 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення №0000252300 про збільшення (донарахування) суми грошового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 11871,25грн., з яких за основним платежем 9497,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 2374,25грн. (а.с.36) та №0000272300 про збільшення (донарахування) суми грошового зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 14838, 75грн., з яких за основним платежем 11871грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 2967,75грн. (а.с.37).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у серпні 2010 р. замовив у ТОВ “Лангепас”транспортні послуги, згідно з договором транспортного експедирування від 27.07.2010р. та поставку крой коробок "Травяной чай", згідно з рахунком-фактурою №8 від 04.08.2010р. та видатковою накладною№7 від 04.08.2010р.

Так, з акту перевірки та з матеріалів справи вбачається, що дійсно був укладений договір транспортного експедирування від 27.07.2010 р. між ТОВ “Лангепас”експедитором та ТОВ "Нова Формація" клієнтом, який передбачав, що експедитор бере на себе зобов'язання за сплату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу клієнта(а.с.12).

Факт виконання сторонами вказаного договору підтверджується, а саме: рахунком-фактурою №11 від 31.08.2010р. (а.с. 21), актом здачі-приймання №ОУ-4 (а.с. 22), податковою накладною №11 від 31.08.2010р. (а.с. 23), платіжним дорученням №3180 від 05.10.2010р. (а.с. 78).

Також, з акту перевірки та з матеріалів справи вбачається, що дійсно відбулась поставка ТОВ "Лангепас" на адресу ТОВ "Нова Формація" крой коробок "Травяной чай" у кількості 42960шт. на загальну суму 20620,80 грн.

Факт виконання сторонами вказаної поставки підтверджується : рахунком-фактурою №8 від 04.08.2010р. (а.с. 24), видатковою накладною №7 від 04.08.2010 (а.с. 25), податковою накладною №8 від 04.08.2010р. (а.с. 26), платіжним дорученням №3179 від 05.10.2010р. (а.с. 77).

При цьому, факт наявності первинних документів не може бути проігнорований контролюючим органом, оскільки тільки аналіз первинних документів може давати обєктивну картину господарської діяльності і, відображення її результатів в податковій та бухгалтерській звітностях.

Розглядаючи матеріали справи, доводи та заперечення сторін, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги, заперечення та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. №1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону №1251 об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону №1251, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

За приписами п.1.32 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає платників податку на прибуток підприємств, валові доходи, валові витрати, об'єкти, базу та ставки оподаткування, правила ведення податкового обліку, порядок нарахування та строки сплати податку, відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановлено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно п.5.1. Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п.5.2.1 п.5.2 Закону №334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп.5.2.1. п.5.2. включаються до складу валових витрат.

Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.11. ст. 5 Закон України №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З урахуванням вказаних норм, платіжні доручення, за якими позивачем перераховані грошові кошти контрагенту, потрібно вважати первинними та такими, на підставі яких позивач здійснив оприбуткування товару (послуг) отриманого від контрагента.

Враховуючи викладене, немає підстав робити висновки про відсутність реального настання правових наслідків (безтоварності) правочинів між позивачем та контрагентом, а тому немає підстав вважати, що з боку позивача було допущено порушення ст. 3, п.5.1. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Посилання відповідача на відсутність у контрагентів належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялося товари за укладеним договором, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного звязку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства у ході формування податку на прибуток.

Щодо висновків про порушення позивачем положень податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як було вказано вище відповідач під час перевірки дійшов до висновку, що позивачем неправомірно завищено суму податкового кредиту з ПДВ у тому числі за серпень 2010 р. на суму 9496,92 грн., з підстав відсутності належних документів, на підставі яких платник податку має право на формування податкового кредиту.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Матеріалами справи, як було вказано вище, підтверджено перерахування коштів (списання з банківського рахунку) позивача в оплату товарів (послуг) по укладеним позивачем з контрагентом угодам, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами платіжними дорученнями, що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”є самостійною підставою для виникнення права позивача на податковий кредит.

До матеріалів справи залучені виписані ТОВ “Лангепас” податкові накладні №8 від 04.08.2010 р., №11 від 31.08.10 р., які підтверджують сплату податку у зв'язку з придбанням позивачем товарів (послуг) у ТОВ “Лангепас” за вказаним вище договором та поставкою крой коробок "Травяной чай".

Таким чином, правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість” підтверджується матеріалами справи, а саме первинними бухгалтерськими документами (податковими накладними та платіжними дорученнями).

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо встановлення порушень позивачем Закон України “Про податок на додану вартість” в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Стосовно посилання відповідача на нікчемність договору транспортного експедирування від 27.07.2010 р. та операції по поставки крой коробок "Травяной чай" суд вказує наступне.

Перевіряючи в ході проведення перевірки прийшли до висновку що підприємство протягом серпня 2010р., не здійснювало фінансово-господарську діяльність, у звязку з відсутністю місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, основних засобів та численністю працюючих- 2 чол., що свідчить про неможливість здійснення господарських договорів на постачання товарів та послуг. Посадові особи відповідача в акті перевірки посилались на те, що відповідно до ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 629, ст. 662, ст. 655, ст. 658 та ст. 656 ЦК України в частині ненодерження вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені в правочинах, здійснених постачальниками та покупцями, а отже-є нікчемними по ланцюгу до “вигодонабувача”.

Посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочину, укладених між ТОВ “Лангепас”та ТОВ “Нова Формація”, з придбання останнім товарів (послуг) (ТМЦ), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, у судових засідання свого підтвердження не знайшли.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент ТОВ “Лангепас”є субєктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст.10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач же не назвав конкретну норму закону України, який би визнавав недійсність (нікчемність) правочину, між позивачем та ТОВ “Лангепас”.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ “Лангепас”, був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ТОВ “Лангепас”і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням послуг ТОВ “Лангепас”позивачу підтверджується платіжними дорученнями №3179, 3180 від 05.10.2010 р. та податковими накладними №8 від 04.08.10 р., №11 від 31.08.10 р., ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг та товарів.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду достатніх доказів того, що ТОВ “Лангепас”фактично не здійснювалось надання послуг та поставку товарів, які були предметом договірних відносин між позивачем та ТОВ “Лангепас”.

Стосовно відсутності складських приміщень, основних засобів та те, що підприємство має численність працюючих- 2 чол., суд зазначає, що відсутність таких критеріїв не є підставою вважати правочин нікчемним чи фактично не придбаними ТМЦ.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон повязує настання наслідків нікчемності правочину, передбачених ст. 215, 228 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин між позивачем та ТОВ “Лангепас”є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що факт товарності угоди та фактичний розрахунок за ТМЦ підтверджується матеріалами справи.

Крім того суд зазначає, що матеріалами справи також підтверджено факт вчинення правочину між позивачем та ТОВ “Лангепас”, а саме виконання договору транспортного експедирування від 27.07.2010р., укладеного між цими підприємствами та операції по поставці товарів, що підтверджується платіжними дорученнями №3179, 3180 від 05.10.2010 р. та актом здачі- приймання №ОУ-4 (надання послуг).

Суд зазначає, що зміст спірного правочину не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст правочину не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання правочину, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

У звязку з тим, що судом встановлено відсутність зі сторони позивача порушення податкового законодавства, відповідачем неправомірно нараховані податкові зобовязання: з податку на прибуток за серпень 2010 р. за основним платежем 11871,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2967,75 грн. та з податку на додану вартість за серпень 2010 р. за основним платежем у розмірі 9497,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 2374,25 грн.

Зважаючи на вчинення відповідачем дій, які не засновані на законі, невиконання положень спеціальних законів, що регулюють відповідні спірні правовідносини, вчинення дій без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи, цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), суд знаходить позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Бахчисарайському районі АР Крим обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею162 КАС України встановлені повноваження суду при вирішенні справи, до переліку яких входить право суду прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АРКрим №0000272300 від 02.06.2011 р. з податку на прибуток у розмірі 14838, 75 грн. (за основним платежем у сумі 11871,00 грн. та фінансових санкцій у сумі 2967, 75 грн.), №0000252300 від 02.06.2011 р. з податку на додану вартість у розмірі 11871, 25 грн. (за основним платежем у сумі 9497,00 грн. та фінансових санкцій у сумі 2374, 25 грн.) підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України витрат на проїзд представника у судові засідання у розмірі 712,66 грн., суд вказує наступне.

Так, відповідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь позивача, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з відповідача, тобто з Державного бюджету України, якщо відповідачем був державний орган, його посадова чи службова особа, або з відповідного місцевого бюджету, якщо ним був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Представник позивача надав до суду на підтвердження судових витрат такі документи, а саме: проїзні документи (квитки) та звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №АО-0000001 від 24.01.2012р., але у жодному з цих документів не вбачається, що вони належать представнику позивача ОСОБА_1, тому суд не може прийняти їх до уваги та вважати належними доказами, а судові витрати понесені представником позивача документально підтвердженими.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, на підставі викладеного, суд в цій частині позовних вимог, щодо стягнення з Державного бюджету України витрат на проїзд представника у судові засідання у розмірі 712,66 грн. відмовляє.

Стосовно понесених позивачем витрат зі сплати судового збору у розмірі 3,40грн., факт понесення яких підтверджено квитанцією від 25.08.2011р. №169914-1, підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України у повному обсязі.

У звязку зі складністю справи судом 01.02.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 06.02.2012 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись статтями 94,159,160,161,162,163,186,254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АР Крим №0000272300 від 02.06.2011 р. з податку на прибуток у розмірі 14838, 75 грн. (за основним платежем у сумі 11871,00 грн. та фінансових санкцій у сумі 2967, 75 грн.), №0000252300 від 02.06.2011 р. з податку на додану вартість у розмірі 11871, 25 грн. (за основним платежем у сумі 9497,00 грн. та фінансових санкцій у сумі 2374, 25 грн.)

3. Стягнути з Державного бюджету України, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Формація", в рахунок відшкодування понесених судових витрат, - 3,40 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Панов О.І.