Постанова № 21663280, 21.02.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2012 р.Справа № 5024/1777/2011

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Підгурському Д.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Харско Інфрастракче Україна”

на рішення господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2011 року

у справі № 5024/1777/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Харско Інфрастракче Україна”, м. Київ, Брест Литовське шосе, 8-А

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мир Строй-Ки”, м. Херсон, вул. Кольцова, 57

про: розірвання договору та стягнення 23155, 88 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Харско Інфрастракче Україна” звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мир Строй-Ки” про стягнення боргу в сумі 23 087,84грн., відсотків річних в сумі 68,04грн. у відносинах за договором комісії № 167 від 23.11.2009р. та про розірвання договору комісії.

Відповідач надав відзив на позов від 29.09.2011 року, відповідно до якого позов не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позов, на який позивачем було надано заперечення від 11.10.2011 року.

Після початку розгляду справи по суті позивач навів додаткові обґрунтування підстав вимог, стверджував, що заявлена сума боргу має кваліфікуватися і в якості збитків.

Позивач, стверджуючи про наявність переплати відповідача в сумі 4420,81грн. у відносинах за договором № 11 від 06.02.2009р., заявив про зарахування цієї переплати як зустрічної однорідної вимоги та надав суду у судовому засіданні 10.11.2011р. заяву № 201 від 03.11.2011р. про зменшення розміру вимог на ці 4420,81грн., просив стягнути з відповідача 18209,23грн. боргу та 68,04грн. в якості 3% річних на підставі ст.625 ЦК України, називаючи ці 68,04грн. за викладенням заяви про зменшення розміру вимог штрафними санкціями.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2011 року по справі № 5024/1777/2011 (суддя Чернявський В.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Харско Інфрастракче Україна” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, заявою про уточнення вимог за апеляційною каргою від 07.02.2012 року та письмовими поясненнями від 21.02.2012 року, згідно яких просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2011 року по справі № 5024/1777/2011 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю зясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

07.02.2012 року до апеляційного господарського суду було надано позивачем докази виконання вимоги ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 року про доплату судового збору у розмірі 53, 65 грн. (додаток до заяви про уточнення вимог за апеляційною скаргою від 07.02.2012 року).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 21.02.2012 року відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, в звязку із відсутністю підстав для скасування рішення.

Сторони, згідно приписів ст.98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заяви про уточнення вимог за апеляційною каргою, письмових пояснень та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, заслухавши представників сторін, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, 23.11.2009р. між ТОВ "Мир Стройки" (комісіонер) та ТОВ "Ес Джі Бі Україна" (комітент), правонаступником якого у спірних відносинах є позивач, укладено договір комісії № 167 від 23.11.2009р. За цим договором комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату реалізувати (продати) товар за рекомендованою ціною, зазначеною в специфікаціях або накладних. В п.1.2 договору зазначено, що товар відпускається комісіонеру окремими партіями згідно його замовлень за цінами, в асортименті і кількості, що узгоджуються сторонами в специфікаціях, накладних.

В додатковій угоді № 1 від 19.02.2010р. до цього договору сторони зазначили про правонаступництво ТОВ "Харско Інфрастракче Україна" стосовно прав і обов'язків комітента за договором у зв'язку із реорганізацією ТОВ "Ес Джі Бі Україна" зі зміною назви на ТОВ "Харско Інфрастракче Україна".

За актом прийняття-передачі товару №1 у відносинах комісії комісіонер 09.12.2009р. отримав від комітента драбини 20-ти найменувань загальною вартістю 29 103,04грн.

За позовом зазначено про отримання комітентом чотирьох звітів комісіонера про продаж драбин третім особам загалом на 6 015,20грн. (звіти за січень 2010р. на суму 2091грн., за лютий-березень 2010р. - на 1090грн., за квітень 2010р. - на 1003грн., за червень 2010р. - на 2289грн.) та відповідних актів здавання-приймання робіт щодо комісійної винагороди № МС-0000019 від 31.01.2010р., № МС-0000002 від 05.04.2010р., № МС-0000156 від 05.06.2010р., № МС-0000103 від 05.05.2010р.

До ціни позову в якості боргу і збитків з врахуванням зменшення розміру вимог віднесено 18 209,23грн. як решту між названою вартістю переданого на комісію товару в 29103,04грн. та прийнятими позивачем від відповідача оплатами щодо суми 6015,20грн. за названими звітами і щодо суми в 4420,81грн., стосовно якої вчинено зарахування зустрічних однорідних вимог (18209,23 = 29103,04 - 6015,20 - 4420,81).

Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК України). Як слідує зі ст.1022 ЦК України комісіонер зобов'язаний передати комітенту все одержане від третьої особи зі звітом після вчинення правочину з третьою особою.

Згідно з п.2.1.5 договору комісіонер зобов'язаний передати комітенту не пізніше останнього числа місяця, в якому було продано товар, звіт з переліком проданого товару, акт виконаного доручення та податкову накладну на суму винагороди.

Відповідно до розділу 6 договору комісійна плата в розмірі 20% сплачується комісіонеру шляхом утримання ним належних йому сум, які надходять комісіонеру для комітента згідно звіту комісіонера; грошові кошти, належні комітенту за продаж комісіонером товару в поточному місяці, виплачуються комісіонером кожного наступного місяця до 10 числа.

В матеріалах справи відсутні докази настання строку перерахування заявлених коштів як обставин вчинення відповідачем продажу товару третім особам та звіту комісіонера.

Посилання позивача на те, що отриманий відповідачем товар повинен був бути проданий не пізніше 09.12.2010 року є безпідставним в звязку зі наступним.

Відповідно до п. 8.1. Договору зазначено, що комісіонер зобовязаний виконати доручення щодо продажу продукції протягом 365 (з урахуванням особливостей п. 4.1. Договору) днів з дня набрання чинності цим Договором.

Доказів настання підстав, передбачених п. 4.1. Договору сторонами надано не було.

В той же час, п.11.1 Договору передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2010 року. Після закінчення терміну дії Договору і відсутності повідомлення від якої небудь із Сторін до іншої Сторони про небажання подовжувати договірні стосунки, термін дії цього Договору вважається автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно.

Отже фактично спірний договір набрав чинності 23.11.2009 року, товар було отримано відповідачем 09.12.2009 року, а договір закінчив свою дію 31.12.2010 року. Позивач до закінчення терміну дії договору тобто до 31.12.2010 року жодних претензій щодо нереалізації всього товару претензій не надавав, після ж закінчення терміну його дії жодна із сторін не повідомила іншу сторону про небажання продовжувати договірні стосунки, а отже зазначений договір був автоматично продовжений до 31.12.2011 року. Тобто термін виконання зобовязання реалізувати продукцію протягом 365 днів почався заново.

Таким чином, твердження позивача про факт виникнення боргу в розмірі вартості нереалізованого товару є хибним, а ч.2. ст.530 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки передбачає обовязок боржника виконати зобовязання у семиденний строк від дня предявлення вимоги у випадку якщо строк виконання зобовязання не встановлений. У спірних же правовідносинах, як вже зазначалося вище, строк виконання зобовязання комісіонера чітко визначений, тобто останнє згідно вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, підлягає виконанню у цей строк, який на час предявлення позову та судового розгляду не настав.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не вказав та не надав доказів настання строку виконання комісіонером зобов'язань зі сплати коштів комітенту (не довів вчинення комісіонером продажу товару третій особі та вчинення звіту про такий продаж), а стягувати заявлену суму як борг, кваліфікувати її як борг відповідача перед позивачем передчасно.

Щодо визначення заявленої суми за позовом як збитку, судова колегія зазначає наступне.

Згідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Сторона, яка порушила господарські відносини, не виконало або неналежне виконало господарські зобов'язання, повинна відшкодувати збиток, другій стороні (ст. ст. 623,624 ЦК України ст.ст. 224,225 ГК України).

Частиною 1 ст.6 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав здійснюється зокрема шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності наступних умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

-шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

-причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

-вини особи, яка заподіяла шкоду.

Тобто, для стягнення збитків позивач повинен довести факт заподіяння шкоди, розмір завданих збитків, причинно-наслідковий зв'язок між заподіяною шкодою і зазначеними збитками.

Обов'язок доказати наявність збитків, їх розмір, а також підтвердити їх документально покладається на кредитора, відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України.

Докази, надані позивачем та наявні у матеріалах справи, не підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та сумами, які позивач просить стягнути як збитки.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позицію щодо порушення зобовязання відповідачем позивач не довів та не довів наявності складу цивільної відповідальності, заявленої до застосування.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Вимога про розірвання договору комісії обґрунтована твердженням про право комітента на відмову від договору, при цьому позивач послався на ст.1025 ЦК України, зазначивши, що якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. До числа обставин, з якими пов'язується вимога про розірвання договору позивач відніс направлення відповідачу та отримання останнім 2-х примірників угоди про розірвання договору.

З супровідним листом № 2111/-ор-01 від 25.05.2011р. позивач направив відповідачу 2 примірника угоди про розірвання договору комісії № 167 від 23.11.2009р. з пропозицією у 7-денний термін з дня отримання кореспонденції підписати угоду та один її примірник повернути позивачу (примірники проекту угоди від 25.05.2011р. про розірвання договору комісії, супровідного листа, поштове повідомлення про отримання кореспонденції адресатом 08.06.2011р. та опис поштового вкладення на а.с.17-20 т.1).

За текстом проекту названої угоди (а.с.17) зазначено, що на підставі п.11.6 договору комісії сторони вирішили вважати розірваним договір комісії з 2011р. (точніше термін не вказано), комісіонер при цьому зобов'язується впродовж 10 днів здійснити розрахунки з комітентом, а угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Відповідач не надав позивачу ніякої відповіді на пропозицію підписати угоду про розірвання договору комісії. В пункті 11.6 договору комісії містяться такі норми: "Цей договір може бути розірваний за вимогою комітента. В цьому випадку комітент повинен повідомити комісіонера про дострокове припинення договору не менше ніж за 30 днів. У разі дострокового припинення договору за ініціативою комітента, комісіонер впродовж 10 днів з дати припинення договору повинен здійснити всі розрахунки з комітентом та повернути нереалізований товар".

Суд першої інстанції правильно звернув увагу та зазначив, що в договорі комісії є наступний пункт 11.7 такого змісту: "Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до нього, а у випадку, зазначеному у п.11.6 договору, в разі незгоди комісіонера підписати додаткову угоду про припинення договору - з дати, зазначеної у повідомленні комітента про припинення договору."

До підстав вимог про розірвання договору позивач відніс посилання на ст.1025 ЦК України, за якою комітент має право відмовитися від договору комісії і якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ні в супровідному листі, ні в проекті угоди про розірвання договору не міститься повідомлення комітента про дату припинення договору (про таке повідомлення сторони узгодили норму за викладеним п.11.7 договору), а враховуючи зміст п.11.7 договору, його і не повинно було бути в зазначених документах, оскільки, за цим пунктом договору повідомлення про дату припинення договору має бути вчиненим комітентом в разі незгоди комісіонера підписати додаткову угоду про припинення договору та, відповідно, після такої незгоди.

Судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що така незгода очевидна, однак доказів вчинення наступного кроку - повідомлення про дату припинення договору на підставі п.11.7 договору та ст.1025 ЦК України комітент суду не надав. Умови договору за п.11.6, 11.7 договору є чинними, мають застосовуватись судом поряд зі ст.1025 ЦК України, більш того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 21.02.2012 року, представник позивача підтвердив, що такого повідомлення відповідачу не надсилалось взагалі.

Позивач вказує, що договір має бути розірвано судом за ч.2 ст.651 ЦК України на вимогу сторони у випадку встановленому договором або законом. Такого випадку у обставинах, що склались до заявлення позову, ще не сталось, оскільки комітент після незгоди комісіонера підписати угоду про розірвання договору за п.11.6 не вчинив повідомлення комісіонеру про припинення договору з визначенням дати припинення.

Твердження скаржника в письмових поясненнях від 21.02.2012 року, що у рішенні господарського суду Херсонської області прямо визначено, що в проекті угоди про розірвання договору визначений 2011 рік, як рік закінчення договору взагалі є хибним та вирваним з контексту в звязку із наступним.

В мотивувальній частині рішення зазначене наступне: „Відповідно до ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Суд приймає до уваги, що зазначений позивачем в проекті угоди про розірвання договору 2011-й рік як строк розірвання договору не закінчився ні на час заявлення позову, ні на час провадження у справі.”

Тобто навпаки, в рішенні суду йшлось зовсім про іншу обставину, а саме про те, що строк виконання зобовязання ще не настав. Крім того, в звязку із недотриманням процедури розірвання договору, він фактично не припинив свою дію, що є визначальним фактом для вищенаведених позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості та збитків.

Таким чином суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що судова вимога про розірвання договору за наведеними позивачем обґрунтуваннями задоволенню не підлягає.

Отже, судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили його позицію у будь-якій частині щодо вищенаведених фактів, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається позивач.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Харско Інфрастракче Україна”, м. Київ, на рішення господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2011 року по справі № 5024/1777/2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 27 лютого 2012 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов