Постанова № 21663235, 13.02.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2012                                                                                           № 7/277

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Федорчука Р.В.

суддів:           Лобаня О.І.

          Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання : Криворотько В.В.

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 13.02.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року,

у справі № 7/277 (суддя Якименко М.М.),

за позовом акрите акціонерне товариство науково-виробниче об’єднання

«Чернігівеліткартопля»,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на

стороні позивача дочірнє підприємство «Коропський сирзавод»

ТОВ «Сил»,

про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року по справі №7/277 за позовом ЗАТ науково-виробниче об’єднання «Чернігівеліткартопля» до ТОВ «ВіЕйБі Лізинг», третя особа дочірнє підприємство «Коропський сирзавод» ТОВ «Сил» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним договір фінансового лізингу № 0804415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 року укладений між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» та ЗАТ науково-виробниче об’єднання «Чернігівеліткартопля», також визнано недійсними додаткові угоди до вказаного договору від 12.05.2008 року, 17.05.2009 року, 25.10.2010 року та зобов’язано ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» здійснити перерахунок та повернути ЗАТ науково-виробниче об’єднання «Чернігівеліткартопля» кошти сплачені у вигляді сум відшкодування частини вартості майна.

Оскаржуване рішення місцевий господарський суд мотивував недійсністю договору лізингу внаслідок відсутності необхідного обсягу повноважень на його укладення у генерального директора відповідача, невідповідністю винагороди відповідача, що виникає внаслідок збільшення курсу долару США по відношенню до гривні, вичерпному переліку лізингових платежів, зазначеному у частині 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не підтвердженням імпортної складової структури ціни та нерезидентності суб’єктів лізингу попри встановлену статтею 189 Господарського кодексу України заборону визначення в договорі між резидентами ціни в іноземній валюті, недійсністю статті 11 спірного договору внаслідок невідповідності її умов частині 2 статті 207 Господарського кодексу України у зв’язку із непропорційним встановлення штрафних санкцій по відношенню до позивача попри відсутність аналогічних санкцій для відповідача.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі №7/277 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з’ясуванням обставин та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року по справі №7/277 Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 16.01.2012 року, відповідно до ст. 98 ГПК України порушено апеляційне провадження по справі та призначено справу до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

В судових засіданнях представники позивача надали свої усні пояснення і заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та просили рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» без задоволення.

Представник відповідача у судових засіданнях надав свої усні пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання 13.02.2012 року повторно не з’явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив. Відповідно до абзацу 3 пункту 3.6 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. З огляду на наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що також підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

13.02.2012 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Дослідивши наявні у справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду, встановлено наступне.

16.04.2008 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець) та ЗАТ науково-виробничим об’єднанням «Чернігівеліткартопля» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С (а.с. 13-16) ( далі по тексту – договір), за умовами якого відповідач зобов’язався передати позивачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору наведена в специфікації до договору, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності позивача на визначений строк за умови сплати ним періодичних лізингових платежів на умовах цього договору.

Згідно із п. 1.2. договору майно є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору. На виконання зазначеного договору фінансового лізингу відповідачем позивачу 18.04.2008 року за актами прийому-передачі майна в користування було передано трактор колісний FENDT 930 Vario, реєстраційний номер 44907АА, 2007 року випуску, заводський номер 930213933, номер двигуна 1641633531607 та зернову сівалку комбіновану пневматичну з системою дисків Rapid RDA 600S, серійний номер 14401 загальною вартістю 2244385,00 грн. (два мільйони двісті сорок чотири тисячі триста вісімдесят п’ять гривень 00 коп.) (а.с. 66-67).

Відповідно до п. 3.2. Договору фінансового лізингу загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ –1870320,83 (один мільйон вісімсот сімдесят тисяч триста двадцять грн. 83 коп.) гривень, крім того ПДВ 20% - 374064,17 (триста сімдесят чотири тисячі шістдесят чотири грн. 17 коп.) гривень, разом з ПДВ 20% - 2244385,00 (два мільйони двісті сорок чотири тисячі триста вісімдесят п’ять грн. 00 коп.) гривень.

В п. 3.3. договору зазначено, що загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю (відповідачу) за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 20% - 802853,31 гривень, при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору.

Згідно із п. 3.1. договору позивач зобов’язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору. Згідно графіку сплати лізингових платежів чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно. Відповідно до пункту 3.4. загальних умов договору фінансового лізингу платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях). Відповідно до п. 3.4.1. загальних умов договору фінансового лізингу позивач здійснює платежі за договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) з наступним коригування на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу), згідно відповідної формули.

Пунктом 3.4.5. передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дослідивши наявні у справі матеріали, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції від 16.01.2012 року таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з’ясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

Місцевий господарський суд аналізуючи положення п.п. 3.4.1.-3.4.5. договору дійшов висновку, що корегування лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США є окремим видом винагороди, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» .

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджається із таким висновком місцевого господарського суду враховуючи наступне.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати, суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Судова колегія зазначає що, вказаною нормою не передбачено обмежень щодо економічної складової, джерел та порядку розрахунку платежу як винагороди лізингодавця, отже місцевим господарським судом безпідставно виокремлено два види винагороди відповідача за оспорюваним договором: винагороду згідно графіку сплати лізингового платежу та винагороду, що утворюється виключно внаслідок коригування лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США, як таку, що не передбачена диспозицією зазначеної статті. В той же час умовами договору фінансового лізингу (п.3.4.1) від 16.04.2008 року передбачено сплату лізингових платежів відповідно до графіку з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США крім авансового лізингового платежу (а.с. 13)

Відповідно до частини 3 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже сторони користуючись свободою договору (ст. 627 Цивільного ЦК України) за взаємною згодою (без протоколів розбіжностей та заперечень) заздалегідь встановили порядок та механізм розрахунку платежу, за отримане у лізинг майно на дату його здійснення при настанні погоджених сторонами обставин (зміни курсу валют) відповідно до погодженої сторонами формули. Можлива зміна внаслідок даного погодження розміру лізингового платежу не змінює його сутності в розумінні змісту ст. 16. ЗУ «Про фінансовий лізинг» і не суперечить вимогам даного закону.

Крім того судова колегія звертає увагу, що коригування суми лізингових платежів відносно курсу долара США до гривні імперативно не встановлює окремий вид винагороди відповідача, оскільки зазначене коригування залежить від коливань курсу долара США відносно гривні (який може змінюватись незалежно від волі сторін) на день сплати лізингових платежів та встановлюється Національним банком України.

Щодо висновку суду першої інстанції про непідтвердження імпортної складової структури ціни та нерезидентності суб’єктів лізингу попри встановлену статтею 189 Господарського кодексу України заборону визначення в договорі між резидентами ціни в іноземній валюті судова колегія зазначає наступне.

Місцевим господарським судом не надано належну правову оцінку умовам спірного договору фінансового лізингу, оскільки оспорюваний договір не містить вираження ціни договору (платежів) в іноземній валюті, а іноземна валюта не використовується як засіб платежу – лізингові платежі виражені в гривнях і сплачуються у гривнях, а їх коригування на зміну курсу гривні до долару США з погодженою сторонами договору формулою (складовими елементами якої є співвідношення курсів національної та іноземної валют) не є тотожним вираженню ціни в іноземній валюті.

В п.п. 3.2, 3.3 спірного договору загальну вартість предмета лізингу та загальну суму винагороди (комісії) лізингодавця зазначено в гривнях, що відповідає вимогам ч.2 ст.189 ГК України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст.189,198 ГК України визначені загальні правила: ціна в господарському договорі обов'язково має бути визначена у гривнях, грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в гривнях.

Стаття 198 ГК України, як і частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України містить лише заборону вираження зобов’язань в іноземній валюті, проте частина 2 статті 524 ЦК України прямо дозволяє, а стаття 198 ГК України не забороняє визначати його еквівалент в іноземній валюті (взагалі не врегульовує питання використання валютного еквіваленту). При цьому, сума зобов'язання при його виконанні визначається за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, що обумовлюється ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України та не суперечить ч.2 ст.198 ГК України.

Відповідно до ч.2 ст.524, ч.2 ст.533 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшовши висновку щодо непідтвердження імпортної складової структури ціни та нерезидентності суб’єктів договору лізингу, помилково поклав вказаний висновок в основу рішення по справі.

Отже, визначення сторонами господарського обороту грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті та коригування платежів з врахуванням змін курсу гривні до долару США законодавству не суперечить.

Також судова колегія зазначає, що обираючи правову норму, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах місцевим господарським судом не враховано висновок Верховного суду України, що викладений у постанові від 04.07.2011 року у справі № 12/149, згідно якого, «положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадках зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти». Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Колегія суддів Київського апеляційного суду не погоджується із висновком місцевого суду щодо підписання спірного договору з боку відповідача особою у якої був відсутній відповідний обсяг повноважень з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи договір з боку позивача був підписаний Генеральним директором Шкурко І.В., який діє на підставі Статуту, з боку відповідача – Генеральним директором Золотарьовою Л.С., яка діє на підставі Статуту (а.с. 16 зворот).

Відповідно до частини 5 статті 89 Цивільного кодексу України, зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін. Зазначене кореспондується із ч. 3 статті 92 ЦК України, що встановлює обов’язок органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. При цьому у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Судова колегія зазначає, що вказані норми встановлюють умови, підстави та механізм оспорювання особою юридично значущих дій її представника чи органу та чинності цих дій у відносинах з третіми особами з підстав відсутності повноважень на їх вчинення, проте не передбачають такого оспорювання з боку контрагента особи, чий представник чи орган перевищив повноваження.

Згідно статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність у генерального директора позивача ( Золотарьової Л.С.) достатнього обсягу повноважень на укладення спірного договору є не вірним, оскільки ґрунтується на редакції статуту відповідача (від 11.04.2008 року), яка на момент укладення договору чиною не була.

Також місцевим господарським судом безпідставно не враховано обставини схвалення договору фактом прийняття його до виконання, що підтверджується платіжними дорученнями та актом звірки розрахунків за період 16.04.2008 року по 21.10.2011 рік ( а.с. 117 -185) та не заперечується сторонами. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 24.05.2011 року у справі 55/387.)

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року відповідачем надано завірені копії статуту в зареєстрованих редакціях від 04.12.2007 року та від 12.03.2011 року, чинних на дату укладення договору та дату прийняття рішення місцевим господарським судом, а також надано копію протоколу засідання наглядової ради відповідача від 06.10.2011 року, яким підтверджено та повторно схвалено попередньо погоджений спірний договір. Крім того, про відповідний обсяг повноважень Генерального директора відповідача свідчить протокол засідання наглядової ради від 27.12.2010 року.

Отже, враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд внаслідок неповного з’ясування обставин що мають значення для справи, дійшов хибного висновку про недостатність обсягу повноважень у генерального директора відповідача для укладення спірного договору та як наслідок його недійсність.

Судова колегія також не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо недійсності статті 11 спірного договору внаслідок невідповідності її умов частині 2 статті 207 Господарського кодексу України у зв’язку із непропорційним встановлення штрафних санкцій по відношенню до позивача попри відсутність аналогічних санкцій для відповідача з огляду на наступне.

Спірний договір укладено відповідно до вимог ст. 627 Цивільного ЦК України щодо до свободи договору.

Стаття 11 договору фактично врегульовує відносини між сторонами на стадії користування лізингоодержувачем предметом лізингу та стосується захисту інтересів лізингодавця від прострочення сплати лізингових платежів, неналежного утримання чи неповернення предмету лізингу. Вказані санкції співрозмірні із статусом лізингодавця, як власника майна, яке перебуває в тимчасовому оплатному користуванні лізингоодержувача. Враховуючи, що відповідальность лізингодавця в частині належної передачі предмету лізингу у фінансовий лізинг нормативно врегульовано законодавством судова колегія приходить до висновку, що місцевий господарський суд не вірно визначив, що ст. 11 договору порушує права та інтереси позивача та вимоги ст.ст. 203, 207 ЦК України і тягне за собою наслідки передбачені ст. 215 ЦК України.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду також не погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо повернення платежу за відшкодування вартості майна внаслідок реституції враховуючи наступне.

Судова колегія приходить до висновку що місцевим господарським судом не враховано що, договір непрямого (фінансового) лізингу є різновидом договору майнового найму (оренди), і до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених для договору непрямого лізингу ЦК України (параграф 6 глави 58) та Закону України «Про фінансовий лізинг». Лізингові платежі в силу приписів ч.2 ст. 806 ЦК України та ст.292 ГК України є платою за користування, а їх поділ на складові елементи (ч.2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг») має значення лише у фіскальному і бухгалтерському (фінансовому) обліку.

Договором фінансового лізингу передбачено обов’язок оплати нарахованих лізингових платежів в повному обсязі не залежно від будь яких обставин, в тому числі від перерви в експлуатації предмету лізингу за будь яких причин, не залежно від розірвання договору, закінчення строку лізингу, або при поверненні предмету лізингу (обов’язок оплати нарахованих лізингових платежів до дати розірвання або закінчення строку лізингу), а також передбачено умову про те, що у випадку розірвання та/або припинення договору сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають (п.п. 3.6., 3.7, 5.1.6., 16.6 договору фінансового лізингу). Отже висновок місцевого господарського суду про повернення платежу за відшкодування частини вартості майна внаслідок реституції є необґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 7/277 прийнято з неповним з’ясуванням та не доведеністю обставин, що мають значення для справи з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи, що є підставами для його скасування відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 – 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року, у справі №7/277 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі №7/277 скасувати.

3.          Прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позову – відмовити.

4.          Стягнути закритого акціонерного товариства науково-виробниче об’єднання «Чернігівеліткартопля», (код ЄДРПОУ 00497377) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (код ЄДРПОУ 33880354) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження 470,50 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5.           Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний виконавчий документ.

6.           Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

7.           Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст.105 ГПК України.

8.           Матеріали справи № 7/277 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Федорчук Р.В.

Судді                                                                                          Лобань О.І.

                                                                                          Ткаченко Б.О.