Рішення № 21662249, 14.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2012 р. Справа № 6/006-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” про стягнення заборгованості за несплату лізингових платежів,

представники:

прокурора: Щербюк В.П. (розпорядження № 115 від 13.01.2012р.),

позивача 1.: ОСОБА_1 (дов. № 290-9-1/1 від 19.01.2012р.),

позивача 2.: ОСОБА_2 (дов. № 14/20-9-12 від 20.01.2012р.),

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2012 року Заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі позивач 1.) та Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (далі позивач 2.) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за несплату лізингових платежів.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 10-07-65сфл від 26.02.2007р., щодо своєчасної сплати лізингових платежів, у звязку з цим прокурор просить суд стягнути з відповідача суму боргу у загальному розмірі 321306,118 грн, з яких: 245063,46 грн борг за несплату лізингових платежів; 23617,92 грн пеня за порушення строків сплати лізингових платежів; 38958,36 грн індекс інфляції; 13666,44 грн - 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2012р. порушено провадження у справі № 6/006-12 та призначено її до розгляду на 24.01.2012р.

У звязку з неявкою в судове засідання 24.01.2012р. представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 14.02.2012р.

Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні 24.01.2012р. позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 24.01.2012р. знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, ухвалами господарського суду Київської області від 12.01.2012р. та від 24.01.2012р. за адресою, що вказана позивачем в позовній заяві та яка відповідає адресі відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Так, згідно з розясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Водночас, ухвала суду про порушення провадження та ухвала суду про відкладення розгляду справи, направлені відповідачу за його адресою, були повернуті до суду відділом звязку з помітками на довідках до поштового конверту «за зазначеною адресою не проживає”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його незявлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

14.02.2012р. відповідно до частини другої статті 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

26.02.2007 року між Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг”, яке змінило назву на Державне публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 10-07-65сфл (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) лізингодавець (позивач) передає Лізингоодержувачу (відповідачеві) у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору «найменування, кількість, ціна і вартість предмету лізингу”, що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Пунктами 2.1, 2.2. договору встановлено, що лізингодавець за письмовим зверненням лізингоодержувача відповідно до встановлених останнім умов купує у постачальника предмет лізингу для потреб лізингоодержувача. Строк лізингу відраховується з моменту укладання акту приймання-передачі між сторонаим та постачальником (далі тристоронній акт), що укладається у 5 ти автентичних примірниках.

Постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу встановлюються додатками до договору

Додатками № 1 та № 3 сторонами договору було погоджено найменування, кількість, ціну та вартість предмета лізингу.

Так, на виконання мов договору Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” прийняло предмет лізингу, а саме техніку 4 трактори МТЗ-82.2.26 та коток зубчато-кільчатий КЗК-6, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі № 13 від 07.03.2007р. на загальну суму 385680 грн та № 23 від 06.04.2007р. на загальну суму 28746 грн.

На підставі цих актів відповідач прийняв зобовязання перед ВАТ НАК “Украгролізінг” по сплаті вартості переданої йому техніки в сумі 385680 грн та 28746 грн відповідно на умовах договору фінансового лізингу № 10-07-65сфл від 26.02.2007р.

Відтак, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе зобовязання згідно з умовами договору, передавши відповідачу у лізинг визначене договором майно.

Пунктом 4.1 договору визначено, що з моменту підписання тристороннього акту одержання предмета лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми не відшкодованої попереднім лізинговим платежам вартості предмету лізингу; винагороду в розмірі 7 річних від залишкової вартості невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Черговість сплати лізингових платежів кратна шести місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання транспортного акту. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання транспортного акту, подальші платежі через кожні шість місяців.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до договору «графік сплати лізингових платежів” (п. 4.2. договору).

Додатком № 2 до Договору („Графік сплати лізингових платежів") сторонами узгоджено графік платежів.

Згідно п. 3.5.3. договору відповідач зобовязувався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, порушуючи умови договору, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання по оплаті лізингових платежів, оскільки, у встановлений графіком строк не здійснив оплату лізингових платежів, у звязку з чим з 07.09.2008р. по 23.05.2011р. у відповідача утворилась заборгованість по лізинговим платежам у сумі 245063,46 грн, у звязку з чим прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” звернулася з відповідним позовом до господарського суду Київської області.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем в частині сплати, передбачених договором графіком лізингових платежів станом на час подання позову становив 245063,46 грн.

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною другою ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною першою ст. 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997р. № 723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриману теплову енергію по договору.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (245063,46 грн) за договором відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив лізингові платежі, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога прокурора про стягнення з відповідача 245063,46 грн боргу по сплаті лізингових платежів за періоди з 07.09.2008р. по 23.05.2011р. згідно договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, прокуратура просить суд стягнути з відповідача нараховані 12261,63 грн пені за порушення строків погашення лізингових платежів за договором, відповідно до наданого ним розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, прокурор обґрунтовує дану вимогу п. 7.1. договору, яким встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяло в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем терміну погашення лізингових платежів є простроченням боржника (відповідача у справі) в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому нарахування прокурором пені на суму боргу по договору господарський суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 231 ГК України.

При цьому, господарський суд зазначає, що пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобовязання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобовязання. Нарахування пені носить триваючий характер за кожен день прострочення.

Крім того, пеня є триваючою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного у строк зобовязання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2007року у справі №1/208.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені на суму боргу за порушення сплати лізингових платежів, враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, період нарахування пені, заявлений прокуратурою, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 7.1. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним .

Таким чином, вимога прокурора про стягнення з відповідача 23617,92 грн пені підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо сплати лізингових платежів за договором, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 38958,36 грн та 3% річних у сумі 13666,44 грн нарахованих на прострочену суму боргу за відповідні період, згідно розрахунку прокурора.

Так, ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені прокурорам, частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані прокурорм розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 38958,36 грн та 3% річних у сумі 13666,44 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 245063,46 грн основного боргу, 23617,92 грн пені, 38958,36 грн інфляційних втрат та 13666,44 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах позовних вимог суд зазначає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки, прокурором не надано обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 ГПК України.

Згідно з п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (з 01.01.2012р. не менше 1073,00 *1,5= 1609,50 грн.).

Враховуючи заявлений розмір позовних вимог, ціна позову становить 321306,18 грн, а тому судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача, складає 6426,12 грн, як 2% відсотка від ціни позову.

Приписами ч. 3 ст. 49 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки відповідач не звільнений від сплати державного мита згідно ст.ст. 5, 8 Закону України „Про судовий збір” витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” (код ЄДРПОУ 33646624) на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (код ЄДРПОУ 30401456) 245063,46 грн основного боргу за несплату лізингових платежів, 23617,92 грн пені за порушення строків погашення лізингових платежів, 38958,36 грн інфляційних втрат та 13666,44 грн 3% річних.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агромехбуд” (код ЄДРПОУ 33646624) в доход Державного бюджету України 6426,12 грн судового збору.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз