Рішення № 21662105, 22.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/27022.02.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Карпати Преміум Експо”

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 5 902, 29 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 5902, 29 грн. заборгованості щодо оплати отриманого товару за договором поставки, з яких: 4800,72 грн. - основного боргу, 480,08 грн. інфляційних нарахувань 176, 84 - 3% річних та 444, 65 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2011 року порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.07.2011 року за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово переносився через незявлення у судове засідання повноважних представників сторін, неналежне виконання ними вимог суду та у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. призначено у даній справі судову експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. зупинено провадження у справі № 51/270 на час проведення судової експертизи.

23.01.2012 р. матеріали справи № 51/270 повернуто до Господарського суду міста Києва без виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. поновлено провадження у справі № 51/270 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22..02.2012 року за участю представників сторін.

У дане судове засідання представники сторін не зявились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Суд відзначає, що сторони повідомлялися ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте в судове засідання своїх представників не направляли.

Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи - підприємця про місце проживання.

З наявного в матеріалах справи спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.08.2011 р. вбачається, що місце проживання відповідача є АДРЕСА_1.

Ухвалу від 30.01.2012 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/270.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 22.02.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, між ним та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 підписано договір поставки товарів, умовами якого передбачено, що позивач здійснює поставку товару партіями відповідно до специфікацій-заявок відповідача, а відповідач приймає його та оплачує на умовах, визначених договором.

Згідно п. 7.1. договору термін дії договору встановлюється з дати його підписання до кінця поточного календарного року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення ст. 526 Цивільного кодексу України неналежним чином виконав свої зобовязання та не оплатив товар, отриманий за видатковим накладним №№90,91 від 05.03.10 р. та №№112,113 від 17.03.10 р., у звязку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 4800,72 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 480,08 грн., 3 % річних в розмірі 176,84 грн. та пеню в розмірі 444,65 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Дослідивши договір на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд відзначає, що у ньому не вказано дату укладення.

З приводу наведеного суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч.1, 2 ст. 631 Цивільного кодексу України зазначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Тож, оскільки у договорі не зазначено дату його укладення, суд не може дійти висновку щодо строку його дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Тож з аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору є процесом досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, досягнення згоди з усіх істотних умов тягне за собою факт укладення договору, який є юридичним фактом.

Таким чином, для того щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Тобто, якщо в правочині відсутня хоча б одна істотна умова, весь договір є неукладеним, тобто таким, що взагалі не відбувся, а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання для сторін.

Отже, у господарському договорі обовязково необхідно вказати предмет, ціну і строк дії договору.

Строк дії договору період часу, на який установлюється господарський договірний звязок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню в повному обсязі. Строк дії договору обумовлює і строк дії зобовязання, що виникає з цього договору. Строк може визначатися конкретною датою, періодом, моментом предявлення вимоги. Строк дії договору дозволяє відділити в часі дії, що поглинаються договором чи не поглинаються.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що в порушення вимог наведених норм законодавства сторонами не досягнуто згоди стосовно строку дії договору та строку виконання сторонами зобовязання.

А отже, суд дійшов висновку, що договір на поставку товарів є неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди стосовно такої необхідної істотної умови договору як строк його дії.

Між тим, як вже зазначалось вище, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобовязань.

Тож, оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору та, відповідно, договір є неукладеним, суд дійшов висновку, що між сторонами не виникло зобовязань, зокрема, у позивача щодо поставки товарів, а у відповідача щодо їх оплати.

Що ж до посилання позивача на видаткові накладні №№ РН-0000090, РН-0000091 від 05.03.10 р. та №№ РН-00000112, РН-00000113 від 17.03.10 р. на загальну суму 4800,72 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткові накладні №№ РН-0000090, РН-0000091 від 05.03.10 р. та №№ РН-00000112, РН-00000113 від 17.03.10 р. містять підпис без зазначення особи, якою останні вчинені та підстав отримання товару від позивача.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження уповноваження відповідачем будь-якої особи на отримання товару від Товариства з обмеженою відповідальністю “Карпати Преміум Експо”

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт передачі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 товару за видатковими накладними №№ РН-0000090, РН-0000091 від 05.03.10 р. та №№ РН-00000112, РН-00000113 від 17.03.10 р. на загальну суму 4800,72 грн., а відтак вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Карпати Преміум Експо” про стягнення основного боргу у розмірі 4800,72 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що ж до вимог позивача про стягнення 480,08 грн. інфляційних нарахувань 176, 84 - 3% річних та 444, 65 грн. - пені суд також відмовляє у їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Тож, відповідальність у вигляді інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені від простроченої суми передбачена за прострочення виконання грошового зобовязання, в той час як у даному випадку у відповідача не виникло грошового зобовязання перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Карпати Преміум Експо”.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 27.02.12 р.