Рішення № 21661722, 22.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/598-201222.02.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.І. і В.К."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТЛ"

про стягнення 77 748,48 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Наумов А.Є.

від відповідача: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 70560 грн., пені за прострочку виконання грошових зобовязань в сумі 6022,73грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 1165,69грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.02.2012 р. за участю представників учасників судового процесу, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у звязку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У процесі розгляду спору у даній справі до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких ТОВ «МКТЛ»визнало заборгованість в сумі 70560 грн. за договором поставки харчових добавок №МК12/05 від 12.05.2011р. У звязку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання відповідач просив слухати справу за його відсутності.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у судове засідання не зявився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.02.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2011 року між ТОВ «А.І. і В.К.»(продавець) та ТОВ «МКТЛ»укладено договір поставки харчових добавок №МК12/05 (далі договір), відповідно до умов якого продавець зобовязався передати у власність покупцю харчові добавки (далі товар) згідно зі специфікацією (додаток №1 до договору), а покупець зобовязався прийняти і оплатити товар.

Так на виконання п. 2.1, 4.1 договору сторонами підписано додаток №1 до договору, в якому сторони погодили товар ароматизатор вишня 8801601 у кількості 1120 всього на суму 70560грн. без ПДВ.

Відповідно до розділу 3 договору «Умови поставки»товар передається на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»(в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, повязаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору. Продавець зобовязаний надати товар в розпорядження покупця за адресою: АДРЕСА_1. Товари поставляються продавцем протягом 30 календарних днів з дня підписання даного договору. Продавець зобовязаний надати покупцю рахунок-фактуру та сертифікати.

Загальна вартість товарів, що поставляються за договором складає 70560 грн. без ПДВ. Продавець виставляє та пересилає покупцю не пізніше одного дня після поставки товару рахунок-фактуру. Покупець зобовязаний оплатити поставлений продавцем товар протягом 30 банківських днів (п.п. 4.2 4.3 договору).

Згідно з п. 7.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 7.1 договору та закінчується у момент повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань (п.7.2 договору).

В ході розгляду спору судом встановлено, що за видатковою накладною №РН-000018 від 12.05.2011р. позивачем поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 70560грн., отримання якого уповноваженою особою останнього підтверджується довіреністю №8 від 12.05.2011р.

На оплату поставленого відповідачу товару позивачем виставлено ТОВ «МКТЛ»рахунок-фактуру №СФ-0000118 від 12.05.2011р.

Тож, в силу положень договору відповідач зобовязався оплатити позивачу поставлений останнім товар у сумі 70560грн. у строк до 23.06.2011р.

В ході розгляду спору судом встановлено, що поставлений позивачем товар відповідач не оплатив.

Доказів оплати позивачу заборгованості в сумі 70560грн. грн. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №МК12/05 від 12.05.2011р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобовязання з оплати переданого позивачем товару згідно з договором поставки харчових добавок №МК12/05 від 12.05.2011р. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку з чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 70560 грн.

Крім того, у межах даної справи позивачем заявлені вимоги про стягнення пені за прострочку виконання грошових зобовязань в сумі 6022,73грн. та 3% річних з простроченої суми 1165,69грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті товару покупець виплачує продавцю за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Тож, за розрахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 5423,45грн., виходячи з облікової ставки, встановленої у відповідний період та розрахована судом з 24.06.2011р. за шість місяців, як те передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обовязковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних розрахована позивачем відповідно до періоду прострочення (з 24.06.2011р. по 10.01.2012р.) та підлягає стягненню з відповідача в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «А.І. і В.К.»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТЛ»(01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, б.3, офіс 174, код 35690994) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А.І. і В.К.»(01103, м.Київ, вул. Кіквідзе, б.18, код 35572759) 70560 (сімдесят тисяч пятсот шістдесят) грн.заборгованості, 5423 (пять тисяч чотириста двадцять три) грн. 45 коп. пені, 1165 (одну тисячу сто шістдесят пять) грн. 69 коп. 3% річних від суми заборгованості, 1597 (одну тисяч пятсот девяносто сім) грн. 11 коп. судового збору..

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б. Дата підписання рішення: 27.02.2012р.