Рішення № 21661350, 20.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 20/23720.02.12 За позовом Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»

про стягнення 49250,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду, заборону вчиняти дії, вилучення примірників книги, спонукання до вчинення дій

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № б/н від 11.07.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Субєкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»(відповідача) про стягнення 49 250,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду, заборону відповідачу здійснювати продаж книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3, вилучення у відповідача всіх примірників книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3, зобов”язання відповідача надати інформацію про третіх осіб, заподіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3 а саме: договори та накладні на поставку контрафактної книги до відповідача; договори та накладні на продаж контрафактної книги відповідача іншим покупцям.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Відповідно до угоди, укладеної 17.12.2007 р. позивачем з Компанією «Foreign Languages Press», позивач набув виключні права на переклад, видання російською мовою та продаж перекладу твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», автор ОСОБА_3 у всьому світі. Здійснений позивачем переклад на російську мову зазначеного твору був опублікований позивачем під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». 10.08.2009 р. позивач виявив у магазині ТОВ «Книжкова мережа» факт продажу книги «ІНФОРМАЦІЯ_1" автора ОСОБА_3, в якій є зазначення, що дане видання є авторизованим перекладом книги "ІНФОРМАЦІЯ_1". Позивач стверджує, що головним розповсюджувачем спірної книги в Україні є ТОВ «Афіна-Букс»(відповідач). Таким чином, розповсюдження книги «ІНФОРМАЦІЯ_1" було здійснено відповідачем в період дії виключних прав позивача. На думку позивача, вказані дії відповідача є порушенням його авторських прав, знижують рівень попиту та продажу його книги, а рівно позивач не отримує відповідний прибуток, що дає йому підстави вимагати захисту своїх авторських прав у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2011 р. суддею Палієм В.В. порушено провадження у справі № 20/237, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.11.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р., на підставі ст.ст. 20, 86 Господарського процесуального кодексу України, задоволено самовідвід судді Палія В.В., справу № 20/237 передано керівнику апарату суду для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

За розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. № 04-1/1236, у звязку із задоволенням самовідвіду судді Палія В.В. відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. по справі № 20/237 був призначений повторний автоматичний розподіл даної справи.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 20/237 передано на розгляд судді Гумеги О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 20/237 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 28.11.2010 р. о 10:50 год.

25.11.2011 р. позивач через відділ діловодства суду пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 04.11.2011 р.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 28.11.2011 р., подав повідомлення на виконання вимог ухвали суду від 04.11.2011 р., а також в т.ч. довідку від 28.11.2011 р. з інформацією щодо третіх осіб, заподіяних у розповсюдженні книги «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2011 р. подав відзив на позовну заяву. У поданому відзиві на позов відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що у відповідача були відсутні підстави сумніватися у законності видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки на обкладинці твору проставлені знаки охорони авторського права і належність авторських прав особам, вказаним на обкладинці твору, презюмується відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Крім того, відповідач вважає, що розповсюджувана ним книга суттєво відрізняється від книги, яка видана позивачем, а тому з урахуванням ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідачем не порушуються авторські права позивача на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Також, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилається на невідповідність розміру компенсації, який просить стягнути позивач, обсягу порушення і намірам відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2011 р. подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Foreign Languages Press (Китай) та клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів ТОВ «Видавництво Астрель»(Росія) - видавця спірної книги, та ТОВ «Нова Літера»(Росія) - особи, у якої також була виключна ліцензія від Foreign Languages Press.

В судовому засіданні 28.11.2011 р. оголошено перерву до 12.12.2011 р.

01.12.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

12.12.2011 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав пояснення на відзив відповідача від 28.11.2011 р., відповідно до яких заперечив проти задоволення клопотання відповідача про залучення третьої особи без самостійних вимог та клопотання про залучення співвідповідачів, зазначив, що вважає ТОВ «Афіна-Букс»належним відповідачем у даній справі.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р. справу № 20/237 за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»про стягнення 49250,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду, заборону вчиняти дії, вилучення примірників книги, спонукання до вчинення дій передано для розгляду судді Картавцевій Ю.В., у звязку із перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 20/237 прийнято до провадження суддею Картавцевою Ю.В., розгляд справи призначено на 23.01.2012 р. о 12:10 год.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 р. справу № 20/237 передано для розгляду судді Гумезі О.В., у звязку із виходом судді Гумеги О.В. з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 20/237 прийнято до провадження суддею Гумегою О.В., розгляд справи призначено на 23.01.2012 р. о 12:10 год.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 23.01.2012 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи, в т.ч. довідки від 12.12.2011 р. з інформацією щодо третіх осіб, заподіяних у розповсюдженні книги «ІНФОРМАЦІЯ_1». Клопотання судом задоволено, документи передані до відділу діловодства суду для їх подальшої реєстрації відповідно до п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 23.01.2012 р., підтримав подане ним клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Foreign Languages Press. Представник позивача проти заявленого клопотання заперечував. Клопотання судом відхилено як необґрунтоване та не підтверджене належними і допустимими доказами.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 23.01.2012 р., підтримав подане ним клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів ТОВ «Видавництво Астрель»(Росія) - видавця спірної книги, та ТОВ «Нова Літnера»(Росія) - особи, у якої також була виключна ліцензія від Foreign Languages Press. Представник позивача проти заявленого клопотання заперечував. Клопотання судом відхилено як необґрунтоване та не підтверджене належними і допустимими доказами.

В судовому засіданні 23.01.2012 р. оголошено перерву до 06.02.2012 р.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.02.2012 р., подав додаткові письмові пояснення, а також звернувся до суду з клопотанням про продовження термінів розгляду справи. Наведені пояснення та клопотання передані до відділу діловодства суду для подальшої їх реєстрації відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 06.02.2012 р. не зявився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р., на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі № 20/237, розгляд справи відкладено на 20.02.2012 о 11:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.02.2012 р., подав зауваження по справі № 20/237, які відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. передані до відділу діловодства суду для подальшої їх реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.02.2012 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в позові.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.02.2012 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.12.2007 р. між Видавництвом літератури іноземними мовами (Китайська Народна Республіка) (далі Правовласник) та Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (далі Видавець, позивач) була укладена угода, відповідно до п. 1 якої Правовласник надає Видавцю виключні права на переклад та видання творів російською мовою на період в 5 років з 17.12.2007 р. по 16.12.2012 р. та продаж творів російською мовою у всьому світі (надалі Угода від 17.12.2007 р.).

Творами, права на які передаються за цією угодою, є:

1. ІНФОРМАЦІЯ_1, by ОСОБА_3 (надалі Твір);

2. ІНФОРМАЦІЯ_2, by ОСОБА_6 (надалі разом - Твори).

У пунктах 10, 11 вказаної угоди зазначено, що Правовласник запевняє Видавця, що він має право та повноваження укладати цю угоду та що у відповідності до законодавства Китаю Твори ніяким чином не будуть порушувати будь-чиїх авторських прав або будь-яких існуючих угод. Права, що надані за цією угодою, надаються тільки Видавцеві та не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди Правовласника.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих обєктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) відносяться:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, компютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує компютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформлюється авторським договором.

За наведених обставин, позивачу з 17.12.2007 р. належать виключні майнові авторські права на переклад російською мовою літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», by ОСОБА_3, видання та продаж перекладу вказаного твору у всьому світі.

З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році позивачем була видана книга «ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1/Пер. с англ. ОСОБА_7. ОСОБА_5, 2009. 256 с.: илл. (Традиционные практики Китая)».

Відповідно до ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Звертаючись з позовом, позивач зазначає, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»в період дії виключних прав позивача здійснює розповсюдження книги «ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. ОСОБА_3; пер. с англ. ОСОБА_4. М.: АСТ: Астрель, 2008. 220, [4]с.: ил.», в т.ч. через магазин ТОВ «Книжкова мережа»за адресою: м. Київ, вул. Л. Толстого, 11/01, що підтверджується наступними доказами:

- товарним та фіскальним чеками від 10.08.2009 р. на покупку книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» в магазині ТОВ «Книжкова мережа»;

- Договором постачання № 76 від 14.05.2009 р., укладеним між ТОВ «Афіна-Букс»(Постачальником) та ТОВ «Книжкова мережа»(Покупець), відповідно до п. 1.2 якого з моменту підписання даного договору Постачальник (ТОВ «Афіна-Букс») стає для Покупця виключним постачальником продукції, зокрема, видавничого об»єднання «АСТ»;

- накладною № 11958 від 14.05.2009 р. на постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс» книги «ІНФОРМАЦІЯ_1»Товариству з обмеженою відповідальністю «Книжкова мережа»;

- інформацією зі стор. 222 книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», згідно з якою книги видавничої групи «АСТ», в т.ч. і зазначену книгу, можна придбати в магазині за адресою: м. Київ, вул. Л. Толстого, 11/01.

Крім того позивач зазначає, що згідно з інформацією, яка міститься у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1», це видання є авторизованим перекладом книги of face and body for diagnosis of diseases», виданої видавництвом Foreign Languages Press, уклад. ОСОБА_3, переклад з англ. ОСОБА_4. Книга підписана до друку 26.02.2008 р.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 426 ЦК України, використання обєкту права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання обєкту права інтелектуальної власності.

Статтею 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є, зокрема, піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі компютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»контрафактним примірником твору, фонограми, відеограми є примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого субєкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Як передбачено ст. 52 цього Закону, при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, субєкти авторського права можуть звертатися до суду з позовом про, зокрема, заборону дії, що порушують авторське право, припинення дій, що порушують авторське право; виплату компенсацій; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і обєктів суміжних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За наведених обставин позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 49 250,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду, заборону відповідачу здійснювати продаж книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3, вилучення у відповідача всіх примірників книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3, зобовязання відповідача надати інформацію про третіх осіб, заподіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3 а саме: договори та накладні на поставку контрафактної книги до відповідача; договори та накладні на продаж контрафактної книги відповідача іншим покупцям.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України (надалі ГК України), відносини, повязані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, повязаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 ГК України).

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До обєктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать літературні та художні твори, які, в свою чергу, є об”єктами авторського права (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України).

Згідно ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Закон України «Про авторське право і суміжні права»охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Також, у частинах 1 3 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»зазначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, переклади творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу тощо.

Статтею 443 Цивільного кодексу України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Таким чином, з огляду на наведені правові норми та укладену між позивачем та Правовласником Угоду від 17.12.2007 р., суд прийшов до висновку, що з 17.12.2007 р. позивачу належать виключні майнові авторські права на переклад російською мовою літературного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», by ОСОБА_3, видання та продаж перекладу вказаного твору у всьому світі. При цьому Угода від 17.12.2007 р. станом на час розгляду справи є чинною, оскільки протилежне не спростовується матеріалами справи.

По матеріалам справи судом встановлено факт розповсюдження відповідачем перекладу твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», by ОСОБА_3, виключні майнові авторські права на який належать позивачу, що підтверджується як доказами, на які послався позивач у позовній заяві (а.с. 24-34, 41-44 т. І), так і довідкою відповідача від 12.12.2011 р. з доданими до неї копіями договірів постачання та видаткових накладних (а.с. 1-200 т. ІІ), які були залучені до матеріалів справи в судовому засіданні 23.01.2012 р.

Виходячи з того, що умовами Угоди від 17.12.2007 р., укладеної між позивачем та Правовласником, передбачено надання позивачеві, як одноосібному дистрибютору, виключних прав на переклад Твору російською мовою, його видання і продаж та враховуючи заборону передання прав іншим особам без згоди Правовласника, суд вважає, що переклад Твору, його видання та продаж, здійснені у період дії виключних авторських прав позивача, є порушенням прав останнього.

Оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності розповсюдження ним Твору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача дозволу на розповсюдження Твору, виключні майнові авторські права на який належать позивачу, що, в свою чергу, підтверджує факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача. При цьому суд не приймає в якості належних доказів надані відповідачем та позивачем угоду від 01.02.2006 р., укладену між ТОВ «Видавництво Астрель»(ООО «Издательство Астрель»), Росія, Москва, та ТОВ «Нова Литтера»(Nova Littera Ltd. Cyprus) та угоду від 01.02.2006 р., укладену між ТОВ «Нова Литтера»та Видавництвом літератури іноземних мов Китаю (Foreign Languages Press), оскільки наведені угоди фактично подані у ксерокопіях, які належним чином не засвідчені, без відповідного супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом на українську або російську мову, крім того, оригінали наведених документів для огляду в судовому засіданні відповідачем або позивачем не надані.

Відповідно до п.п. а), б) ст. 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

Згідно з п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобовязаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб”єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до абз. 2 пункту 33 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України № 04-5/1107 від 10.06.2004 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із захистом прав інтелектуальної власності" вбачається, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав субєкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Стягнення зазначеної компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу (абз. 3 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

У визначенні розміру компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання обєкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні (абз. 4, 5 пункту 33 вищенаведених Рекомедацій).

Отже, суд не зобовязаний визначати розмір компенсації, яка підлягає стягненню з порушника, з огляду на розмір збитків, заподіяних таким порушенням або розмір доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права.

Позивач в обґрунтування заявленого розміру компенсації посилається на те, що він не отримує відповідний прибуток від продажу виданої ним книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», автора ОСОБА_3, оскільки внаслідок розповсюдження відповідачем контрафактних примірників твору, до того ж в неякісному перекладі, був створений негативний образ книги «ІНФОРМАЦІЯ_1»та її автора, які недавно зявилися на книжковому ринку, а також з огляду на розповсюдження відповідачем контрафактних примірників твору книга позивача перестає бути новинкою.

За таких умов, позивач вважає, що сума компенсації повинна становити 50 мінімальних заробітних плат, що на дату подання позову становило 49250,00 грн.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Як передбачено статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч зазначеним вимогам, позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлений розмір компенсації в сумі 49250,00 грн. Так, посилання позивача на те, що середній тираж його книги за період дії Угоди з грудня 2007 року по жовтень 2011 р. міг становити 20340 примірників, а середня загальна оціночна вартість такого тиражу, при роздрібній ціні книги позивача в торгівельній мережів 32,00 грн., за вказаний період могла становити 650880,00 грн., фактично є припущеннями позивача.

При цьому суд приймає до уваги, що наявні у матеріалах справи докази свідчать, що відповідач придбав контрафактні примірники книги «ІНФОРМАЦІЯ_1»в кількості 23 примірника по ціні від 7,92 грн. до 10,50 грн., з яких: у ТОВ «Яріс-Будторг-Сервіс»- 14 примірників, що підтверджується договором постачання книжкової продукції № 40/1 від 27.02.2009 р., у ТОВ «Київська книжкова мережа»- 5 примірників, що підтверджується договором постачання № 1 від 05.05.2009 р., накладною № 11133 від 13.05.2009 р., у ТОВ «Євромет-Оптторг»- 4 примірника, що підтверджується договором постачання книжкової продукції № 090115 від 15.01.2009 р., накладними № 2082 (16/02-5) від 16.02.2009 р. № 2761 (23/02-2) від 23.02.2009 р.

Як пояснив відповідач, всі вищенаведені примірники він продав покупцям, що зазначені у наданій суду довідці від 12.12.2011 р., а також підтверджується доданими до цієї довідки договорами постачання та видатковими накладними.

Судом враховано, що предметом укладених відповідачем з ТОВ «Яріс-Будторг-Сервіс», ТОВ «Київська книжкова мережа»та ТОВ «Євромет-Оптторг»вищезазначених договорів є постачання книжкової продукції вцілому, тоді як обєми, номенклатура та інші характеристики цієї продукції визначаються у накладних. Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи видаткові накладні, можливо стверджувати, що відповідач здійснив розповсюдження 23 примірників книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», при цьому належні докази протилежного позивачем не вказані та до матеріалів справи не додані.

Судом також враховано і ту обставину, що відповідач не є видавцем книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», а лише здійснює її розповсюдження (продаж).

Виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, вбачається, що відповідач здійснив розповсюдження Твору без дозволу позивача, з порушенням виключних майнових авторських прав останнього, при цьому можливості відновлення попереднього стану в спірному випадку не існує.

В той же час, основною метою і призначенням цивільно-правової відповідальності є поновлення майнового стану потерпілої особи і міри відповідальності не повинні бути спрямовані на її збагачення за рахунок порушника прав.

Визначаючи розмір компенсації до стягнення, суд виходить з того, що компенсація, яка підлягає стягненню повинна бути адекватною порушенню та розраховуватися з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

А тому з огляду на незначний обсяг порушення, незначний розмір отриманого відповідачем доходу від продажу контрафактних примірників творів, суд, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття рішення складає 10 730,00 грн. Так, згідно з ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»від 22.12.2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2012 року становить 1073,00 грн.

Також, з огляду на доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, позовні вимоги про заборону відповідачу здійснювати продаж книги «ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. ОСОБА_3; пер. с англ. ОСОБА_4. М.: АСТ: Астрель, 2008. 220, [4]с.: ил.»є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, з огляду на доведений факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, та відсутність в матеріалах справи належних доказів відсутності у відповідача будь-яких інших примірників спірного твору, позовні вимоги про вилучення у відповідача всіх примірників «ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. ОСОБА_3; пер. с англ. ОСОБА_4. М.: АСТ: Астрель, 2008. 220, [4]с.: ил.»є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що ж до вимог позивача про зобовязання відповідача надати інформацію про третіх осіб, заподіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників книги «Диагноз з первого взгляда. Самодиагностика на основе осмотра лица и тела», укладач ОСОБА_3 а саме: договори та накладні на поставку контрафактної книги до відповідача; договори та накладні на продаж контрафактної книги відповідача іншим покупцям, то наведені вимоги розцінюються судом як клопотання позивача про витребування доказів, яке було задоволено судом в процесі підготовки справи до розгляду, а вказана інформація та докази були витребувані у відповідача ухвалою суду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. «Про державне мито»(в редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду), від сплати державного мита звільняються позивачі за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.

Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 (була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду) передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору) (п. 13 наведеної Інструкції).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, оскільки позивач станом на час звернення до суду був звільнений від сплати державного мита, державне мито, а рівно в витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, підлягають стягненню в доход державного бюджету з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем у позовній заяві заявлені як майнові, так і немайнові вимоги до позивача.

Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками встановленими для позовів немайнового характеру.

Розміри ставок державного мита із позовних заяв, що подаються до господарських судів України, станом на час звернення позивача з позовом до суду були встановлені Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито", пп. а) та б) п. 2 ст. 3 якого було визначено, що розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи з викладеного та з огляду на часткове задоволення майнових вимог позивача, з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету України 192,30 грн. державного мита (10 730,00/100= 107,30 грн. за вимогу майнового характеру + 85,00 грн.за вимоги немайнового характеру) та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Керуючись ст.ст. 15, 16, 20, 418, 420, 426, 431, 432, 440, 443 Цивільного кодексу України, ст. 154 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 11, 15, 31, 32, 50, 52 Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права”», ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»(02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4, ідентифікаційний код 34475034) здійснювати продаж книги «ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. ОСОБА_3; пер. с англ. ОСОБА_4. М.: АСТ: Астрель, 2008. 220, [4]с.: ил.».

3. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»(02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4, ідентифікаційний код 34475034) всі примірників книги «ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. ОСОБА_3; пер. с англ. ОСОБА_4. М.: АСТ: Астрель, 2008. 220, [4]с.: ил.».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»(02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4, ідентифікаційний код 34475034) на користь Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10730 (десять тисяч сімсот тридцять) гривень 00 коп. компенсації.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Афіна-Букс»(02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4, ідентифікаційний код 34475034) 192 (сто дев»яносто три) гривні 30 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до Державного бюджету України.

5.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 24.02.2012 р.