Рішення № 21659376, 30.01.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/522

30.01.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс"

до Адвокатського об'єднання "Адвокатська фірма "Актіо"

про стягнення 147 883,76 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

від позивача: Кирій О.В.

від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з відповідача 7 990,80 грн. суми боргу, 139 839,00 грн. штрафних санкцій, 45,97 грн. –3% річних, 7,99 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 01/08/11 від 01.08.2011 р. в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 16.01.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв’язку з нез’явленням представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог ухвал суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги.

Відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.01.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011р. між ТОВ «Смарт Спейс»(продавець) та Адвокатським об'єднанням "Адвокатська фірма "Актіо" (покупець) укладено договір № 01/08/11 (договір), відповідно до умов якого продавець на умовах договору взяв на себе зобов’язання забезпечити поставку та встановлення меблів (далі –товар) згідно специфікації до договору, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Специфікацією до договору сторонами погоджено товар, матеріал для виготовлення, розміри такого, строки виготовлення та його вартість.

Додатком № 1 від 08.08.2011р. до договору сторонами було внесено зміни в колір товару.

Відповідно до п. 2.1.1 продавець зобов’язався здійснити поставку та монтаж товару за адресою: м. Київ, вул. Щорса, б. 36-Б, 3-й поверх, а покупець зобов’язався відповідно до п. 2.3.2 договору сплатити вартість товару згідно пп.3.1.1 та п.3.2 договору.

Згідно з п. 3.1 договору сума останнього складається з вартості товару.

Відповідно до п. 3.1.1 договору загальна сума останнього складає 39 954грн. Умови розрахунку: 80% попередньої оплати на рахунок продавця або готівкою протягом двох банківських днів з моменту підписання договору, що складає 31 963,20грн.; 20% залишку –після отримання та монтажу товару на р/рахунок продавця або готівкою протягом одного банківського дня з моменту поставки та завершення монтажу товару, що складає 7 990,80грн.

Продавець здійснює поставку товару у термін 22 робочих днів з дати наступної за датою отримання попередньої оплати продавцем (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору сторони погодили термін дії останнього –з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Відповідно до п. 5.1 договору приймання товару про кількості, якості та комплектності здійснюється в момент поставки і оформлюється актом прийому-передачі або видатковою накладною, підписаними сторонами.

01.08.2011р. на оплату обумовленого договором товару позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №81 на суму 39 954грн.

01.08.2011р. відповідачем здійснено попередню оплату товару в сумі 31 963,20грн., що підтверджено банківською випискою.

Позивачем здійснено поставку змонтованих меблів згідно з погодженою сторонами специфікацією на загальну суму 39 954грн., що підтверджується видатковими накладними № 46 від 05.09.2011р. та №49 від 12.09.2011р., копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідач отриманий товар у повному обсязі не оплатив, 20% залишку у сумі 7 990,80грн. після отримання від позивача товару на рахунок останнього протягом одного банківського дня не перерахував, доказів протилежного до суду не надано.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положення ч. 1 ст. 174 ГК України, а також п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, якою закріплений принцип свободи договору, передбачають можливість існування змішаного типу договору, тобто такого договору, який опосередковує різнорідні відносини та поєднує умови, які є необхідними для формування певного виду зобов'язання.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір укладений між сторонами містить в собі елементи як договору підряду, так і договору поставки. Відносини сторін що виникають по договору з приводу поставки обладнання регулюються положеннями параграфу 3 глави 54 ЦК України, у главі 61 визначені положення які регулюють відносини що виникають з підряду (виконання робіт).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно положень ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання з оплати переданого та змонтованого позивачем товару згідно з договором поставки №01/08/11 від 01.08.2011р. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку з чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 7 990,80 грн.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції, наданим позивачем за період з 13.09.2011 р. по 21.11.2011 р., і вважає його обґрунтованим, а вимоги в частині стягнення 7,99 грн. інфляційних збитків за вказаний період такими, що підлягають задоволенню.

Сума 3% річних, розрахована позивачем відповідно до моменту виникнення прострочення зобов’язання з оплати поставленого товару та за період такого прострочення з 13.09.2011 р. по 21.11.2011 р. підлягає стягненню з відповідача в силу положень закону.

Крім того, у межах даної справи позивачем заявлені вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 139 839грн. У тексті позовної заяви позивачем розраховано таку санкцію з посиланням на п. 7.2 договору в розмірі 5% поставленого товару за кожен день прострочення за період з 13.09.2011 р. по 21.11.2011 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі затримки оплати товару покупець сплачує продавцю штрафну санкцію у розмірі 5% від вартості поставленого товару за кожен день прострочення.

Проаналізувавши зміст п. 7.2 договору, суд дійшов висновку, що за своєю природою зазначеним пунктом сторонами встановлено неустойку у вигляді пені у розмірі 5% від ціни товару у випадку несвоєчасної оплати такого.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 згаданого Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 237,53 грн. за період з 13.09.2011р. по 21.11.2011р. від суми заборгованості 7 990,80грн., визначена судом з урахуванням розміру облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період прострочення.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Адвокатського об'єднання "Адвокатська фірма "Актіо" (01033, м. Київ, вул. Панківська, б.25, оф. 3, код 35509734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Дзержинського, б.125В, код 36895065) 7 990 (сім тисяч дев’ятсот дев’яносто) грн. 80 коп. боргу, 237 (двісті тридцять сім) грн. 53 коп. пені, 45 (сорок п’ять) грн. 97 коп. 3% річних, 7 (сім) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 165 (сто шістдесят п’ять) грн. 65 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення 20.02.2012