Рішення № 21659153, 16.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/28916.02.12

За позовомПриватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс"

доІвано-Франківської обласної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 1. Івано-Франківський філіал інституту землеустрою УААН

2. Головне управління Держкомзему у Івано-Франківській області

3. Івано-Франківська регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру"

провизнання права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Лущак М.М. генеральний директор;

ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 23.01.2012 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 372/0/2-10/01-075 від 15.04.2010 р.;

від третіх осіб: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, загальною площею 8531 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ще у 1999 році йому обласною державною адміністрацією було погоджено матеріали надання в постійне користування земель лісового фонду на території Тисменицького, Богородчанського, Калуського районів за рахунок земель Івано-Франківського військового лісгоспу МО України, а рішенням Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду, вилучено землі загальною площею 8531 га та надано їх в постійне користування позивачу. При цьому, зобовязано ради Тисменицького, Богородчанського та Калуського районів видати відповідні державні акти на право постійного користування землею. Оскільки в подальшому Івано-Франківським філіалом інституту землеустрою УААН не виконувались умови укладеного з позивачем договору, позивач звернувся з позовом до господарського суду Івано-Франківської області, який рішенням від 12.11.2003 р. у справі № 12/263 зобовязав Івано-Франківський філіал інституту землеустрою УААН та ГУ Держкомзему в Івано-Франківській області видати позивачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею. Вказане рішення суду було виконане частково лише 29.07.2009 р. шляхом передачі відповідного проекту відведення земельних ділянок згідно накладної № 57 від 06.07.2000 р. При цьому, 12.01.2010 р. державним виконавцем при головному управлінні юстиції в Івано-Франківській області Галугою В.В. було встановлено, що державні акти на право постійного користування землею позивача, отримані ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в управлінні земельних ресурсів та маються у наявності (серії ІІ-ІФ № 000121, серії ІІ-ІФ № 000122, серії ІІ-ІФ " 000123, серії ІІ-ІФ № 000124). Вказані державні акти не були передані позивачу з мотивів того, що станом на сьогодні змінено форму бланку державних актів, що підлягали видачі. Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2011 р. відповідно до приписів ч. 4 ст. 16 та ч. 1 ст. 17 ГПК України матеріали справи № 5010/2472/2011-з-3/117 за позовом ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство"Чорний ліс" до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, загальною площею 8531 га направлено за встановленою підсудністю в господарський суд міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2011 р. порушено провадження у справі № 5/289, розгляд справи призначено на 24.01.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2011 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 06.02.2012 р.

У судовому засіданні 06.02.2012 р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає про правомірність передачі позивачу спірних земельних ділянок у постійне користування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. залучено в порядку ст. 27 ГПК України до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють вимог на предмет спору на стороні відповідача - Івано-Франківський філіал інституту землеустрою УААН, Головне управління Держкомзему у Івано-Франківській області та Івано-Франківську регіональну філію ДП "Центр державного земельного кадастру", розгляд справи відкладено на 16.02.2012 р.

15.02.2012 р. через відділ діловодства суду від Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області надійшли письмові пояснення у справі, в яких воно стверджує, що позивач не набув прав на спірну землю. При цьому, зазначає, що відповідні бланки державних актів на право постійного користування позивача зберігаються в ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Також, 15.02.2012 р. через відділ діловодства суду від ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" надійшли письмові пояснення, в яких воно вказує зокрема на те, що внаслідок суттєвої зміни законодавства з часу розроблення проекту відведення спірних земельних ділянок на користь позивача, наразі неможливо виконати рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі № 12/263 в частині виготовлення державних актів.

16.02.2012 р. представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову не заперечив.

Крім того, у судовому засіданні 16.02.2012 р. від представника позивача на підставі довіреності, виданої йому Івано-Франківською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру", подано письмові пояснення останньої, відповідно до яких вказана третя особа, зокрема, звертає увагу на те, що Івано-Франківська ОДА листом № 4800/1/1-11/01-132 від 12.07.2011 р. вказала на правомірність надання позивачу земельної ділянки для ведення лісового господарства та підтвердила факт користування позивачем даною землею.

Представники третіх осіб у судове засідання 16.02.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 16.02.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 1999 року Івано-Франківська обласна державна адміністрація листом № 7777/16-203/273 від 19.10.1999 р. погодила надання земель лісового фонду площею 8972 га Івано-Франківського військового лісгоспу МО України у постійне користування Спеціалізованому лісомисливському науково-дослідному природно-заповідному господарству "Чорний ліс" (а.с. 11-12).

26.11.1999 р. між Івано-Франківським філіалом інституту землеустрою УААН (надалі виконавець) та Приватним підприємством "Спеціалізоване лісомисливське Науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (надалі замовник) було укладено Договір № 147-99 на виготовлення науково-технічної продукції, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання науково-дослідних проектно-вишукувальних (проектних) робіт: складення проекту відведення (передачі) земельних площ лісів з виготовленням державного акту на право користування землею (а. с. 13-14).

Термін здачі робіт березень 2000 р. згідно календарного плану (графіку), який буде дотриманий при представленні замовником вихідних даних в необхідному обсязі, своєчасному підписанні договору та виконанні умов оплати (п. 1.3. Договору).

Рішенням Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р. було затверджено Проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське Науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс", вилучено із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу МО України землі лісового фонду загальною площею 8531 га та надано Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" в постійне користування землі лісового фонду площею 8531 га, в тому числі: Богородчанського району 2008 га., Калуського району 3674 га, Тисменицького району 2849 га. Зобовязано Приватне підприємство "Спеціалізоване лісомисливське Науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства (а.с. 20).

На виконання рішення Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р. Розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 230 від 11.04.2000 р. утворено робочу комісію щодо передачі земель лісового фонду та зобовязано в строк до 25.05.2000 р. вивчити і подати обласній раді та обласній державній адміністрації матеріали щодо стану земель лісового фонду та їх передачі (а. с. 25).

Відповідно до Зведеного акта прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 р. землі лісового фонду загальною площею 8527 га колишнього Івано-Франківського військового лісгоспу Івано-Франківського ЛПК МО України передано Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (а. с. 21-24).

12.11.2003 р. рішенням господарського суду Івано-Франківської області у справі № 12/263 за позовом ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" до Івано-Франківського філіалу інституту землеустрою та обласного управління земельних ресурсів зобовязано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір № 147-99 від 26.11.1999 р. і видати Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування (а. с. 26).

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2009 р. у справі № 12/263 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 р. залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду позивачу видано Наказ № 17746 від 24.11.2003 р. (а. с. 31).

29.07.2009 р. на виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 17746 від 24.11.2003 р. між ДП " Івано-Франківський інститут землеустрою" та ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" було підписано Акт приймання-передачі матеріалів щодо виконавчого провадження з виконання наказу № 17746, виданого 24.11.2003 р., відповідно до якого по накладній № 57а від 06.07.2000 р. позивачу передано Проект відведення земельних ділянок та передачі лісів в постійне користування приватному підприємству СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" за рахунок земель лісового фонду Івано-Франківської ЛПК МО України на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів Івано-Франківської області (а.с. 29-30).

Листом № 734/1-11А від 04.08.2009 р. ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомив державного виконавця про те, що воно з обєктивних причин не може видати держані акти позивачу, у звязку з чим звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про зміну способу виконання рішення суду (а.с. 33).

22.01.2010 р. старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ Івано-Франківської області Галугою В.Я. складено Акт, відповідно до якого встановлено, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 р. у справі № 12/263 виконано в частині видачі стягувачу проекту відведення земель лісового фонду згідно з Договором № 141-99 від 26.11.1999 р. При цьому, ним зазначено, що акти на виконання договору, укладеного зі стягувачем боржником (серії ІІ-ІФ № 000121, серії ІІ-ІФ № 000122, серії ІІ-ІФ " 000123, серії ІІ-ІФ № 000124) ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" отримано, заповнено графічну частину, однак не виготовлено в повному обсязі (а.с. 32).

Учасниками процесу у справі № 12/263 господарського суду Івано-Франківської області неодноразово подавались заяви про зміну способу виконання рішення суду в частині зобовязання ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" видати відповідні державні акти, однак судом вони були залишені без задоволення (ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2009 р., від 16.06.2011 р., 10.11.2011 р. у справі № 12/263-14/136).

З огляду на зазначене, оскільки на думку позивача, йому чиняться перешкоди у отриманні підтверджуючих право постійного користування ним відповідними земельними ділянками документів, він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав субєктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В редакції ст. 7 Земельного кодексу України (1990 року), яка діяла на момент прийняття рішення Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р., передбачалось надання Радами народних депутатів землі у постійне користування із земель, що перебувають у державній власності для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. При цьому, на той час Земельний кодекс України не повязував право постійного користування юридичних осіб із формою власності.

Відповідно до ст. 22 ЗК України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу було погоджено проект землевідведення та надано згідно з рішенням обласної ради відповідні земельні ділянки в постійне користування, однак в силу неправомірного зволікання державних органів та відповідних уповноважених установ щодо видачі державних актів, останні ним так отримано і не було.

При цьому, як зазначалось вище, такі державні акти були складені, однак з причин зміни форми та порядку їх заповнення, відповідні державні органи та установи відмовились видавати їх позивачу з посиланням на те, що станом на момент видачі неможливо заповнити нові форми на підставі раніше розробленого проекту.

Такі дії суд вважає протиправними та такими, що спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача в контексті раніше прийнятого Івано-Франківською обласною радою рішення № 278-12/2000 від 14.03.2000 р., доказів скасування або визнання недійсним якого суду не надано.

1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, частиною 2 ст. 92 якого було встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X Перехідних положень вищезгаданого Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку .

Матеріалами справи підтверджується, що позивач мав у постійному користуванні земельну ділянку і після набрання чинності Земельним кодексом України відповідно до п. 6 Перехідних положень був зобовязаний переоформити право постійного користування на відповідну земельну ділянку.

Водночас, слід звернути увагу на те, що як на тому наголошено в п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" норма ч. 2 ст. 92 ЗК України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р. (див. резолютивну частину Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

Так, Рішенням Конституційного Суду України № 5рп/2005 від 22.09.2005 року у справі №1-17/2005, п. 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та п. 6 Постанови про земельну реформу визнано неконституційними. При цьому, абзацом п.5.3. рішення Конституційного Суду України № 5рп/2005 встановлено, що використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року.

Абз. 3 п. 5.4. рішення визначено, що поняття "набувають права" за змістом ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України поширюється лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності. Абз. 18 п. 5.5. зазначеного рішення встановлено, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" № 449 від 02.04.2002 року раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковим до виконання.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлені ст. 27 ЗК України (1990 року), який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин та згідно якої право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 141 ЗК України (2002 року), який є чинним станом на момент розгляду справи, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Суду не надано доказів добровільної відмови позивача від постійного користування спірними земельними ділянками або припинення такого права з інших підстав, визначених законом, та оскільки рішення, яким було надано позивачу спірні земельні ділянки в постійне користування не скасовано, - суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи встановлені судом обставини неправомірного оспорювання права позивача щодо користування спірними земельними ділянками, суд вважає за необхідне захистити таке право в судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати за Приватним підприємством "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (77356, Івано-Франківська обл., Калуський район, село Завій; ідентифікаційний код 30475245) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, загальною площею 8 531 га, наданих рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р.

3.Стягнути з Івано-Франківської обласної державної адміністрації (76004, м. Івано-Франківськ, вул. М.Грушевського, б. 21; ідентифікаційний код 20567921) на користь Приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (77356, Івано-Франківська обл., Калуський район, село Завій; ідентифікаційний код 30475245) 941 (дев'ятсот сорок одну) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 20.02.2012 р.