Рішення № 21658888, 15.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/18215.02.12 За позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

До Дочірнього підприємства “Цептер Інтернаціонал Україна”

Про стягнення 111200 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1. - СПД

Від відповідача: ОСОБА_2 по дов. №149/2001 від 12.12.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства “Цептер Інтернаціонал Україна”111200 грн., що становлять винагороду.

Під час розгляду справи представником позивача було заявлено клопотання про направлення матеріалів справи до слідчих органів для здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача.

На виконання вимог суду 18.09.2006 р. у судове засідання зявились представники сторін та викликаний для дачі пояснень начальник Обчислювального центру ДП “Цептер-Україна“, п. Сладжам Стоя-Чокрлич, перекладач ОСОБА_3., котра надала суду документи, які посвідчують її знання сербської мови.

У процесі опитування з допомогою перекладача начальника обчислювального центру та дослідження наданих суду відповідачем Положення “Про Обчислювальний центр ДП “Цептер-Україна“ та Посадової інструкції головного бухгалтера ДП “Цептер-Україна“, зясувалось, що головний бухгалтер ДП “Цептер-Україна” забезпечує законність, своєчасність, правильність оформлення документів, розрахунків з заробітної плати, а обчислювальний центр надає до бухгалтерії інформацію з приводу розрахунків менеджерських комісійних винагород.

Також, в ході опитування начальника Обчислювального центру зясувалось, що директорська комісійна винагорода, яка нараховувалась за грошові надходження, отримувані відповідачем за результатами виконання поетапно оплачуваних споживачами договорів по програмі “НОМЕ СARE”, котрі буди укладені у період керівництва зазначеною програмою ОСОБА_1 (особистий код 100736), частково продовжувалась нараховуватись позивачці і після її звільнення, а потім виплати були припинені і подальші належні до виплати директорські комісійні відповідач оприбутковував, нікому їх не сплачуючи, вважаючи, що це його право, а не обовязок.

Надати до суду відомості про конкретні розміри належних до розрахунку менеджерських та директорських комісійних за отримані грошові надходження від оплати продукції з програми “НОМЕ СARE” відповідач не зміг, пояснюючи тим, що позивачка не може на них претендувати і це не стосується даної справи.

Заслухавши додаткові пояснення учасників судового процесу, дослідивши надані на вимогу суду документи, суд вважав за необхідне надіслати матеріали до слідчих органів, у звязку з чим провадження у справі зупинити на підставі п.2 ч.2 ст.79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2006 р. провадження у справі № 36/182 зупинено, копії матеріалів справи № 36/182 направлені до прокуратури міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 11.12.2006 р. у справі № 36/182 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2006 р. у справі 36/182 скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007 р. у справі № 36/182 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р. скасовано, ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2006 р. у справі № 36/182 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2011 р. поновлено провадження у справі № 36/182, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 21.12.2011 р. за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. розгляд справи відкладено на 25.01.2012 р. у звязку з неявкою у судове засідання представника позивача та неналежне виконання ним вимог суду.

25.01.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду даної справи у звязку з неможливістю його бути присутнім у судовому засіданні 25.01.2012 р.

У даному судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Розглянувши подане клопотання, з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного розгляду справи, суд вважає за доцільне подане клопотання задовольнити, строк вирішення спору у даній справі продовжити на п'ятнадцять днів.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: незявлення в засідання представників сторін.

Оскільки незявлення у судове засідання повноважного представника відповідача перешкоджає повному, всебічному та обєктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне задовольнити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та її розгляд відкласти на 08.02.2012р.

В судових засіданнях 08.02.2012р. та 13.02.2012р. оголошувались перерви відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

Вимоги вмотивовані тим, що 19.04.1995р. між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_1. був укладений договір підряду №100736, відповідно до якого відповідач доручив здійснювати ОСОБА_1 підготовчу роботу серед юридичних та фізичних осіб для укладення з ними угод про продаж їм товарів відповідача.

Відповідно до даного договору ОСОБА_1. повинна була організовувати та проводити презентації товарів відповідача, нести матеріальну відповідальність за їх збереження, сприяти укладанню угод купівлі продажу з потенційними покупцями та контролювати ними їх обовязків за угодами.

За виконану роботу відповідач зобовязувався сплачувати ОСОБА_1 винагороду, передбачену в додатку №2 до договору.

02.06.2004р. між відповідачем та ОСОБА_1, як фізичною особою підприємцем, була підписана додаткова угода до договору підряду №100736. Дана додаткова угода є невід»ємною частиною договору підряду № 100736.

10.08.2004р. відповідач направив на адресу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (надалі позивач) лист №2308 про припинення з позивачем договірних відносин.

Позивач звернулася в суд з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів, які останній не виплатив їй, а саме: комісійні виплати від коштів, що надійшли відповідачу по угодах купівлі продажу продукції клієнтами по укладеним між позивачем та клієнтами фірми угодам купівлі продажу продукції в період 2001 2004 р.р.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача винагороду в вигляді вартості туристичних подорожей, яку позивач повинна була отримати по умовах змагань.

Представник відповідача надав письмовий відзив на позов в якому проти задоволення позову заперечував із наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (який діяв на момент укладання та дії першої цивільно - правової угоди між позивачем та відповідачем, а саме договору № 100736 від 19.04.1995 року) цивільні права і обов'язки виникають на підставі угод. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК УРСР зобов'язання припиняється угодою сторін.

02 липня 2001 року договір № 100736 від 19.04.1995 року було розірвано за згодою сторін, що підтверджується Актом про розірвання договору № 100736, який підписано позивачкою та повноважним представником відповідача.

З огляду на вищевикладене відповідач вважає, що посилання позивача на договір від 19.04.1995 року № 100736 як на дійсну юридичну підставу для виплати відповідачем комісійних суперечить положенням законодавства і не може бути взяте судом до уваги.

Крім того, відповідач просить суд взяти до уваги і те, що строк позовної давності за даним договором вже сплинув.

Крім того, відповідач зазначає, що факт продовження виплати комісійної винагороди з серпня по грудень 2004 року не є визнанням відповідачем чинності договору від 19.04.1995 року № 100736.

Виплата комісійних протягом вказаного періоду часу, тобто після припинення договірних відносин між позивачкою та відповідачем, не було обов'язком відповідача, а було його правом, реалізованим відповідно до політики керівництва компанії щодо колишніх підрядчиків. Вказане прямо випливає зі змісту листа від 10.08.2004 року (вих. № 208).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Вказаний договір було укладено за заявою самої позивачки від 14.06.2001, в якій вказувалось про бажання останньої оформитись приватним підприємцем для подальшої роботи у відповідача.

Таким чином, договір від 02.07.2001 року № 100736 став замість договору від 19.04.1995 року № 100736 правовою підставою для зобов'язань між сторонами, їхня одночасна чинність є неприпустимою і з практичної точки зору, оскільки вони мають єдиний предмет і регулюють тотожні правовідносини.

Відповідно до п. 5.3. договору від 02.07.2001 року № 100736 він може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін з обов'язковим письмовим попередженням іншої сторони за десять днів.

Відповідач виступив ініціатором розірвання цього договору і на дотримання вимог вказаного положення надіслав лист від 12.06.2004 року (вих. № 182) про припинення дії договору від 02.07.2001 року № 100736 з 22.07.2004 року.

Таким чином, на даний момент відсутні будь-які юридичні підстави існування зобов'язань між позивачем та відповідачем, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняється.

Це підтверджується тим, що договір № 100736 від 19.04.1995 року було розірвано, про що свідчить підписаний сторонами 02 липня 2001 року акт про розірвання Договору № 100736 від 19.04.1995 року, договір підряду № 100736 від 02 липня 2001 року розірвано, на підставі Листа Відповідача до Позивача від 12 червня 2004 року (вих. № 182), з яким позивач був ознайомлений 15.07.2004 року, про що свідчить відповідний напис.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

19.04.1995р. між Фізичною особою ОСОБА_1 та ДП «Цептер Інтернаціональ України») (надалі відповідач) було укладено договір № 100736.

Відповідно до умов даного договору відповідач доручав громадянці ОСОБА_1 за винагороду здійснювати від його імені угоди, спрямовані на продаж належної йому продукції.

02.07.2001 р. вищевказаний договір сторонами було розірвано, жодних претензій сторони одне до одного не мали, про що підписали відповідний Акт та уклали в цей же день договір підряду, за тим же номером 100736, де ОСОБА_1 вже мала статус Приватного підприємця - Субєкта підприємницької діяльності (надалі позивач). Предмет нового Договору підряду був аналогічним договору від 19.04.1995р.

В матеріалах справи наявний лист Інформаційне повідомлення від 18.07.2003 №46-ИС/2003 Генерального директора відповідача на імя позивачки про те, що «… з VIII цептер-місяця 2003 р.(14.07.2003) вона призначається на посаду Торгового директора програми ЕСО регіону Київ з випробувальним терміном».

21.08.2003 листом № 570/03 позивачу, як торговому директору програми ЕСО, було доведено до відома шкалу для нарахування Директорських комісійних, котрі діють у період з VIII по X цептер-місяць 2003 р.

Згідно даного листа (п. п. 6-9), директорські комісійні нараховуються наступним чином:

20 % комісійних сплачується після оплати договорів на 20 %,

50 % комісійних сплачується після оплати договорів на 50 %,

решта 30 % після оплати договорів на 80 %.

Комісійні за особистий продаж сплачуються в розмірі 20 % незалежно від здійснення особистого обороту, та додатково сплачує фіксовану оплату в розмірі 200 доларів США.

05.12.2003 листом № 902 позивачу, як торговому директору програми ЕКО, було доведено до відома шкалу для нарахування Директорських комісійних, котрі діють у період з ХІІ по XІІІ цептер-місяць 2003 р., котрі обраховувались аналогічно, що і в попередньому листі, та додатково сплачує фіксовану оплату в розмірі 340 доларів США.

12.06.2004 відповідач звернувся до позивача з листом № 182, в якому повідомив про розірвання Договору підряду від 02.07.2001.

30.07.2004 сторони підписали Акт про розірвання Договору підряду від 02.07.2001, котрий позивачем, як підрядником було підписано з зауваженням про те, що протягом 2004, 2005, 2006 років, по мірі надходження грошових коштів від покупців продукції, Замовник (відповідач) сплатить Підряднику (позивачу) усі належні йому комісійні винагороди.

10.08.2004 відповідач своїм листом № 208 повідомив позивача, що «… у звязку з розірванням договірних відносин, він залишає за собою право на виплату належних комісійних винагород за раніше надані послуги, котрі по мірі нарахування та розрахунків будуть перераховуватись на рахунок позивача, з утриманням податків».

Тобто, відповідач прийняв до уваги зауваження позивача та у подальшому частково здійснив обумовлені сторонами розрахунки.

В матеріалах справи наявний Акт звірки нарахувань станом на 01.05.2006 між сторонами по справі за Угодою від 02.07.2001 № 100736, підписаний лише головним бухгалтером відповідача. З вказаного Акту вбачається, які нарахування та виплати здійснювались відвідачем на користь позивача за виконання вказаної угоди. Останнім періодом нарахування був липень 2004 р.

Як вбачається з детального розрахунку суми позову та доданих до нього роздруківок Обчислювального центру відповідача, позивачеві нараховувались комісійні за договорами продажу продукції, укладеними в період чинності Договору підряду від 02.07.2001, але за якими на момент припинення дії вказаного договору не закінчились розрахунки покупців товарів.

У судовому засіданні позивач пояснив, що за основу його розрахунку було взято дані останніх нарахувань, що становили перші 20% від оплачених покупцем 20% суми договору, тобто, за шкалою відповідача, наступний комісійний відсоток повинен бути в розмірі 50 % від 50-ти оплачених покупцем і т. д. При цьому, позивач зазначив у судовому засіданні, що усі нарахування і розрахунки на підприємстві позивача проводились у сумах, еквівалентних курсу долара США, (що також вбачається і з роздруківок Обчислювального центру ДП «Цептер Інтернаціональ України») і позивач свої позовні вимоги розрахував з курсу, котрий діяв на момент нарахування йому комісійних винагород 4 - 5 грн. за 1 долар США.

Комісійні за особисті продажі в розмірі 20 % на базі даних роздруківок ОЦ відповідача визначені позивачем у розмірі 3352 грн.

За приписати ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (Підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (Замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу.

В матеріалах справи наявні роздруківки, з яких вбачається, що позивач мав нарахування 20 % комісійних директорських відсотків за укладеними договорами з покупцями продукції.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів того, що договори з кінцевими покупцями, за якими позивачеві були нараховані та сплачені в 2003-2004р.р. перші 20 % директорських комісійних, були розірвані з покупцями, а продукція за ними не отримувалась, а, отже, не отримувались і подальші платежі від покупців.

Тим самим підтверджується факт отримання відповідачем повної вартості проданих товарів від остаточних покупців та обовязок Замовника здійснити розрахунок з Підрядником за встановленою шкалою розрахунків.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобовязання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Позивач по справі обмежила свої вимоги до відповідача як розміром відсоткового розрахунку, так і валютним курсом, що діяв у період оплати кінцевими покупцями продукції відповідача.

За таких умов, сума директорських комісійних, та комісійних з особистих продаж позивача, розрахованих за курсом, що діяв на момент нарахування, підлягає задоволенню у повному обсязі заявлених вимог 101594 грн. 88 коп.

При цьому, судом не може прийматись як обовязкова до виплати вартість туристичних путівок, оскільки вони носять заохочувальний характер і не є обовязковою складовою частиною розрахунків за договором підряду.

Не приймається судом до уваги і посилання відповідача на те, що, на його думку, позивачем було пропущено термін позовної давності. Матеріалами справи підтверджується, що провадження у даній справі було порушено 14.03.2006, а позовні вимоги стосуються розрахунків за Договором підряду від 02.07.2001 № 100736 за період ,починаючи з липня 2004 року.

Відповідно до приписів ст. 257 ЦК, загальний термін позовної давності становить три роки. За таких умов, позивач звернувся до суду в межах встановленого законом терміну позовної давності.

У звязку із частковим задоволенням позову, судові витрати понесені позивачем по данійсправі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Цептер Інтернаціональ Україна»(03150, м.Київ, вул. Горького, 58,ЄДРПОУ 20056698) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 101594 грн. 88 коп. основного боргу, 1015 грн. 92 коп. державного мита та 107 грн. 80 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

20.02.2012р.