Рішення № 21657720, 13.02.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "13" лютого 2012 р.Справа № 6/5007/159/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

судді

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1. - представник за довіреністю;

від відповідача не з'явився.

Розглянув справу за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Сервіс" (смт.Попільня Житомирська область)

про стягнення 625593,78 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом по стягнення з відповідача 625593,78грн. за неналежне виконання договору №06-06-18 фл від 15.02.2006р., з яких: 481970,96грн. - основний борг, 32051,18грн. - пеня, 81517,20грн. - інфляційні, 30054,44грн. - 3% річних. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях до неї.

Відповідач в засідання суду не з'явився, ухвала суду про порушення провадження у справі від 21.12.2011р., яка направлялись на адресу, зазначену в позовній заяві : 13500, Житомирська область, смт.Попільня, вул.Радянська, 31, повернулась з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Як вбачається зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманого за електронним запитом судді, станом на 19.01.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Сервіс" (код 33864825) знаходиться за адресою: 13500, Житомирська область, смт.Попільня, вул.Радянська, буд, 31 (а.с.35-36).

Слід зазначити, що копія ухвали про відкладення розгляду справи від 19.01.2012р., яку направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення на адресу: 13500, Житомирська область, смт.Попільня, вул.Радянська, буд, 31, повернулася з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання ".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", правонаступником якого є Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Сервіс" (лізингоодержувач/відповідач) було укладено договір №6-06-18 фл (а.с.11-15), за умовами якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору "Кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", за умови сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів (п.1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору Лізингодавець на письмове звернення Лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1904.

Строк лізингу відраховується з моменту укладення акта приймання-передачі між сторонами та постачальником (далі -Тристоронній акт), що укладається у 5 (п'яти) автентичних примірниках і є підставою для передачі предмета лізингу (п.2.2 Договору).

Згідно п.3.5.2 Договору Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна шести місяцям і складається із суми, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу та суми щорічної винагороди за переданий у фінансовий лізинг предмет лізингу в розмірі 7% невідшкодованої вартості.

Розмір лізингових платежів, їх склад та строк оплати встановлюються додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів" (п.4.2 договору).

Згідно п.4.3 договору лізингоодержувач після укладення договору за предмет лізингу, що передається, перераховує на рахунки Лізингодавця попередні лізингові платежі в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15% його вартості, включаючи ПДВ, та в частині винагороди в розмірі 7% невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ. Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення, і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років (п. 8.1 договору).

Між тими ж сторонами підписано Додаток №1 до договору фінансового лізингу, в якому визначено найменування Предмета лізингу та назва постачальника, строк лізингу, кількість, ціну та суму (а.с.16). Зокрема, визначено, що загальна вартість предмета лізингу (зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич") становить 520487,00грн. з ПДВ. Попередній лізинговий платіж :

- у частині відшкодування вартості Предмета лізингу, що в подальшому передається в лізинг, у розмірі 15% його вартості складає 65060,88грн., крім того ПДВ 13012,17грн. Разом 78073,05грн.;

- винагорода лізингодавця в розмірі 7% невідшкодованої вартості предмета лізингу складає 25807,48грн., крім того ПДВ 5161,50грн. Разом 30968,98грн.

Всього попередньої оплати 109042,03грн. Предмет лізингу буде передано в термін не пізніше 01.11.2007р. Предмет лізингу передається згідно з Актом (-ами) приймання-передачі.

В Додатку №2 до договору фінансового лізингу сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №39 від 30.06.2006р.

Як зазначив позивач, відповідно до п.4.2 вищезазначеного договору та додатку №2 до нього (графік сплати лізингових платежів), Лізингоодержувач за період користування технікою з 30.12.207р. по 30.06.2011р. зобов'язаний був сплатити 481940,96грн.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконує свого обовязку щодо розрахунків з позивачем за отриману техніку внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 481970,96грн.

Крім основної суми боргу позивач просить стягнути з відповідача 32051,18грн. - пені, 81517,20грн. - інфляційних та 30054,44грн. - 3% річних.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України “Про фінансовий лізинг” вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 481970,96грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача, інфляційних, 3% річних та пені, господарський суд враховує наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, яка згідно розрахунку позивача складає 32051,18грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума інфляційних становить 81517,20грн., сума 3% річних - 30054,44грн.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та приписам чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних, інфляційних втрат не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 11, 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 11, 509, 551, 525-527, 549, 610, 806 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст. 33,34,43 49,75,82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Транс-Сервіс" (знаходиться за адресою: 13500, Житомирська область, смт.Попільня, вул.Радянська, буд, 31код 33864825)

- на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Украгролізинг" (01601, м.Київ, вул.Мечникова, 16-а, код 30401456) - 625593,78грн. заборгованості, з яких: 481970,96грн. - основний борг, 32051,18грн. - пеня, 81517,20грн. - інфляційні, 30054,44грн. - 3% річних, а також 12511,88грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі поданняапеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяТерлецька-Байдюк Н.Я.

Повне рішення складено 14 лютого 2012 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек.з повід.)