Рішення № 21656119, 10.02.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2-607/12р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2012 року Соломянський районний суд м.Києва

у складі : головуючого судді -Букіної О.М.

при секретарі-Осадчій В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Державної служби інтелектуальної власності України про визнання авторського права та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (Відповідач-1) та Державної служби інтелектуальної власності України (Відповідач-2) про визнання позивача співавтором твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнання ОСОБА_2 таким, що не є автором назви літературного твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1», авторське право на який засвідчується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року , визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір №НОМЕР_1 від 09.09.2011 року та зобовязання Державної служби інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомості щодо визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року та опублікування їх у офіційному бюлетені «Авторське право і суміжні права».

В ході розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги та просив визнати Позивача співавтором твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на 02.08.1978 р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на те, що ним, у співавторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у 1978 році було створено оригінальну назву лікарського засобу «ІНФОРМАЦІЯ_1», а видача свідоцтва № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»від 09.09.2011 порушує його авторське право, оскільки засвідчує авторські права Відповідача1 як на текст літературного твору наукового характеру, так і на оригінальну назву твору неологізм «ІНФОРМАЦІЯ_1», у створенні якого Відповідач-1 участі не брав. В звязку з цим, зазначене свідоцтво має бути визнано судом недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача-1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що Відповідач-1, як автор літературного твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зареєстрував своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Також посилався, що у переліку творів авторського права, встановлених ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відсутній такий обєкт, як неологізм. Тому вважає, що твердження позивача про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є співавторами твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1», є необґрунтованими.

Крім того, вказав, що в матеріалах справи відсутні відомості, що неологізм «ІНФОРМАЦІЯ_1»було оприлюднено на території України або неологізм «ІНФОРМАЦІЯ_1»охороняється на території України без оприлюднення.

Представник Державної служба інтелектуальної власності України (надалі Відповідач-2) проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до норм законодавства не здійснюється перевірка авторства на твір, не проводиться експертиза твору, а усю відповідальність за достовірність інформації у заявці на реєстрацію авторського права несе виключно заявник.

Крім того, стверджував, що при реєстрації літературного твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1» та видачі на нього свідоцтва № НОМЕР_1 від 09 вересня 2001 р. на імя Відповідача-1 не було порушено жодної з вимог законодавства України, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, предявлених до Відповідача-2.

В судовому засіданні представники Відповідача-1 та Відповідача-2 просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, правонаступником якого є Відповідач-2, було видано на імя ОСОБА_2 свідоцтво № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.10).

Ст.9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII з подальшими змінами встановлює, що частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Наявними у справі доказами, зокрема, патентами України № 64800 від 15.03.2004 року, № 64801 від 15.03.2004 року, № 64813 від 15.03.2004 року, 67784 від 15.07.2004 року, № 67785 від 15.07.2004 року, 67795 від 15.07.2004 року, № 68381 від 16.08.2004 року (а.с.12-18 ), формули яких містять посилання на лікарський засіб ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджується, що назва твору, зареєстрованого за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року може використовуватись самостійно.

За змістом ч. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

В звязку з цим, суд погоджується з твердженням Позивача про те, що свідоцтво № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»засвідчує авторське право Відповідача-1 не лише на сам твір, але й на його частину, зокрема, назву твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка може використовуватись самостійно.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України до обєктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать літературні та художні твори.

Обєктами авторського права, відповідно до ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, є, серед іншого, літературні та художні твори,

Відповідно до п. 1 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., яка є чинною для України з 25 жовтня 1995 р., термін «Літературні і художні твори»охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені.

Закон України «Про авторське право і суміжні права»в п.1 ч. 1 ст. 8 також визначає, що обєктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

При цьому, ч.2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»встановлено, що охороні підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

За таких умов, нове слово неологізм, створений в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, має розглядатись як обєкт авторського права.

Відсутність неологізму у ч.1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»серед обєктів авторського права, не може бути перешкодою для захисту авторських прав на нього, оскільки перелік обєктів авторського права, приведений у цій нормі, не є вичерпним. Поряд з цим, за своєю суттю, неологізм належить до літературних творів, що, за змістом ч.2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», охороняються незалежно від їх обсягу.

Згідно з абз.1 та 2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

В свою чергу за змістом ч.1 ст.436 Цивільного кодексу України авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.

Матеріали справи містять копію авторського свідоцтва СРСР № НОМЕР_2 на винахід «Антисептичний засіб профілактики венеричних захворювань «ІНФОРМАЦІЯ_1»»(а.с.19 ). В якості автора (авторів) на титульному аркуші вказано: ОСОБА_1 та інші, зазначені в описі. В свою чергу, в описі до авторського свідоцтва під кодом (72) авторами вказано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Згідно з описом до авторського свідоцтва СРСР № НОМЕР_2 на винахід (а.с.20-24) формулою винаходу є застосування мірістамідопропилдіметил бензиламоній хлориду в якості антисептичного засобу для профілактики венеричних захворювань. Натомість у назві винаходу за авторським свідоцтвом СРСР №НОМЕР_2, замість хімічної назви вказаної у формулі винаходу речовини, використовується виділена лапками оригінальна назва «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що наведене у назві винаходу «Антисептичний засіб профілактики венеричних захворювань «ІНФОРМАЦІЯ_1»»слово «ІНФОРМАЦІЯ_1»є результатом інтелектуальної творчої праці авторів винаходу, яка полягала у створенні оригінальної назви для хімічної сполуки.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, даний твір Позивач-1 активно використовував у своїй професійній діяльності, оприлюднивши його задовго до реєстрації Відповідачем-1 авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року.

Дані обставини підтверджуються наступними доказами, як: затверджені фармакопейним комітетом МОЗ СРСР «Временная фармакопейная статья ВФС 42-2047-91 від 19.03.1991 року ІНФОРМАЦІЯ_1. Миристамидопропиддиметил-бензиламмония хлорид моногідрат та «Временная фармакопейная статья ВФС 42-2048-91 від 19.03.1991 року Раствор мирамистина 0.01%», підписані ОСОБА_1 25.10.1990 року, як провідним науковим співробітником КНИФ ГОСНИИХЛОРПРОЕТ; Технологический регламент промышленного производства «МИРАМИСТИНА-СЫРЦА»ПР № У 13695541.004-1997 від 04.06.1997 року, підписаний ОСОБА_1 03.06.1996 року у якості розробника (а.с.25-34), а також патентами України № 64800 від 15.03.2004 року, № 64801 від 15.03.2004 року, № 64813 від 15.03.2004 року, 67784 від 15.07.2004 року, № 67785 від 15.07.2004 року, 67795 від 15.07.2004 року, № 68381 від 16.08.2004 року (а.с.12-18 ), формули яких містять посилання на лікарський засіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та авторів винаходів ОСОБА_1, ОСОБА_4

З огляду на наведене, суд вважає встановленим, що позивач ОСОБА_1, разом з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є співавтором неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1».

В силу ч.2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Під кодом (22) в описі до авторського свідоцтва СРСР № НОМЕР_2 на винахід датою подання заявки, за якою було видано вказане свідоцтво, зазначено 02.08.1978 року. Отже на цю дату твір неологізм «ІНФОРМАЦІЯ_1»існував у обєктивній формі.

За таких умов, позовна вимога про визнання ОСОБА_1 співавтором твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1»станом на 02.08.1978. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Абз.6 ч.1 ст.13 Закону України «Про авторське право та суміжні права»передбачає, що у разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

У пп. в) та д) ч.1 ст.50 Закону передбачено, що порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, зокрема, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права.

За змістом ч.1 ст.52 Закону України «Про авторське право та суміжні права»за захистом свого авторського права суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. При порушеннях будь-якою особою авторського права, передбаченого статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема вимагати визнання та поновлення своїх прав.

В процесі судового розгляду судом було встановлено, що свідоцтво № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»засвідчує авторське право Відповідача-1 не лише на сам твір, але й на його частину, зокрема, оригінальну назву твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка може використовуватись самостійно.

Також судом було встановлено, що співавторами неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1»є ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в той час, як Відповідач-1 до кола співавторів вказаного твору не належить.

Згідно з п.1 ч.1 ст.14 Закону України «Про авторське право та суміжні права»автору надається право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.

Порядком державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N1756встановлено (п.11), що заява на реєстрацію авторського права підписується автором або особою, яка має авторське право.

У п.13 даного Порядку вказується, що у разі коли твір створено у співавторстві, у заяві зазначається прізвище, ім'я та по батькові кожного автора. При цьому, згідно з пп.б) п.7 та пп.1) п.15) Порядку разом з заявою про реєстрацію авторського права подається примірник твору у матеріальній формі.

Відповідач-1, шляхом підписання в якості автора заяви про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»та не внесення до заяви відомостей про те, що дійсними авторами (співавторами) оригінальної назви твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1»є інші особи, серед яких Позивач, порушив немайнове авторське право Позивача, встановлене у п.1 ч.1 ст.14 Закону - право на визнання авторства.

В свою чергу, Відповідач-2 шляхом видачі свідоцтва № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1», яким засвідчуються авторські права Відповідача-1, зокрема, оригінальну назву твору, вчинив дії, що створюють загрозу порушення авторського права Позивача на неологізм «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки фактично засвідчив авторське право на даний твір іншої особи, не причетної до його створення.

В звязку з цим, оскаржуване свідоцтво України № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року про реєстрацію авторського права на літературний твір наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1»підлягає визнанню недійсним як таке, що було видане Відповідачу-1 внаслідок порушення гарантованих ст. 54 Конституції України та встановлених ст.14 Закону України «Про авторське право та суміжні права»авторських прав Позивача-1 на твір.

Відповідно до приписів п.п. 24, 25 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір у випадку визнання оскаржуваного свідоцтва недійсним, Державний департамент інтелектуальної власності також зобовязаний внести зміни до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір щодо визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року.

Враховуючи те, що судом встановлено, що співавторами спірного твору є ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4та ОСОБА_5 , суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 не є ні співавтором, ні одноосібним автором спірного твору.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо її співавтора твору неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на 02.08.1978 року, та встановив, що ОСОБА_2 не є автором чи співавтором даного твору, тим самим поновив права позивача, суд вважає, що правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що не є автором назви літературного твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1», авторське право на який засвідчується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 09.09.2011 року, додаткового застереження не потребує.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача частково.

Враховуючи те, що Державна служба інтелектуальної власності МОН України, відповідно до покладених на неї повноважень, не здійснює перевірку авторства на твір, не проводить експертизу твору та вся відповідальність за достовірність інформації у заявці на реєстрацію авторського права несе виключно заявник, суд вважає, що на відповідача-1 необхідно покласти витрати, повязані з розглядом даної справи.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 94,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 11, 13, 14, 50 та 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII з подальшими змінами і доповненнями, пп. 11, 13, 24, 25 Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»від 27 грудня 2001 р. № 1756, а також ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 84, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 співавтором твору- неологізму «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Визнати недійсним свідоцтво про реєстрації авторського права на твір №НОМЕР_1 від 09.09.2011 року.

Зобовязати Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомості щодо визнання недійним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір №НОМЕР_1 від 09.09.2011 року та опублікувати відповідні відомості у офіційному бюлетені «Авторське право і суміжні права».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 94,10 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом»янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: