Рішення № 21650071, 01.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.12 Справа№ 5015/6691/11

Господарський суд Львівської області в складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Олійник Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів», смт.Щирець Пустомитівського району Львівської області

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», м.Київ

до відповідача-2 приватного підприємства «Укрбудіндустрія», м.Львів

про стягнення 41958,72 грн.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 17.11.2011р.);

від відповідача-1 не з»явився;

від відповідача-2 не з»явився.

Права та обов”язки сторін передбачені ст.ст.20,22 ГПК України представнику позивача роз”яснено, заяви про відвід судді та клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів»про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», м.Київ та Приватного підприємства «Укрбудіндустрія», м.Львів 61070,47 грн., з яких 51073,92 грн. основного боргу, 6210,58 грн. пені, 2512,80 грн. інфляційних втрат, 1273,17 грн. 3% річних та судові витрати. Згідно заяви про уточнення позовних вимог до стягнення заявлено 41958,72 грн. боргу.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представник позивача в судовому засіданні 01.02.2012р. позовні вимоги з врахуванням фактів викладених в уточненнях до позовної заяви підтримав, просив позов в цій частині задоволити.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з»явився, відзиву на позовну заяву не подав, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив.

Відповідач-2 в судове засідання не з»явився, подав відзив на позовну заяву (вх. № 28837/11 від 05.12.2011р.), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог до ПП «Укрбудіндустрія»відмовити повністю, оскільки приватне підприємство «Укрбудіндустрія»гарантійним листом від 03.01.2011р. підтвердило лише факт наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»перед позивачем і у відповідності до вимог закону не може виступати гарантом за зобов»язанням відповідача-1 в силу того, що не є фінансовою установою.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представників відповідачів по наявних у ній матеріалах яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив:

24 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»(покупець) укладено договір № 24/09-08 на постачання залізобетонних виробів, у відповідності до якого постачальник зобов»язується поставляти, а покупець отримувати та оплачувати товар (залізобетонні вироби) в кількості, асортиментах і в строки відповідно до договору і додатково погоджених специфікацій, що додаються до даного договору та є його невід»ємною частиною.

У відповідності до п.6.1 термін дії договору сторони встановили до кінця календарного року.

На виконання умов договору позивачем у грудні 2008 року поставлено у власність відповідача-1 товар на загальну суму 37484,92 грн. за видатковими накладними :

№ РН-0001648 від 02 грудня 2008 року на суму 9 491, 30 грн.;

№ РН-0001682 від 04 грудня 2008 року на суму 9 009, 95 грн.;

№ РН-0001717 від 08 грудня 2008 року на суму 8 617, 70 грн.;

№ РН-0001737 від 10 грудня 2008 року на суму 5 281, 20 грн.;

№ РН-0001742 від 10 грудня 2008 року на суму 1 2276, 00 грн.;

№ РН-0001751 від 10 грудня 2008 року на суму 1 1457. 50 грн.;

№ РН-0001753 від 11 грудня 2008 року на суму 4 694, 40 грн.;

Крім того, відповідачем-1 на умовах позадоговірної поставки отримано від позивача товар за видатковими накладними:

№ РН-0002026 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0002024 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0002018 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0002017 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грк.;

№ РН-0002022 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0002023 від 15 червня 2010 року на суму 3 522, 00 грн.;

№ РН-0002021 від 15 червня 20010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0002019 від 15 червня 2010 року на суму 5 870, 00 грн.;

№ РН-0001855 від 20 квітня 2011року на суму 4 746,00 грн.

Всього позивач поставив відповідачу-1 товар за загальну суму 110 166,52 грн., за який останній розрахувався частково в сумі 7 490,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.04.2011р. № 64.

Разом з тим, як зазначає позивач в уточненні до позовної заяви, за іншими цивільно-правовими відносинами відповідач-1 поставив у власність позивача товар на загальну суму 60 717,80 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

№РН-408/щ від 01 вересня 2009 року на суму 2 937, 00 грн.;

№ РН-423/щ від 16 вересня 2009 року на суму 3 117, 40 грн.;

№ РН-562/М від 21 жовтня 2009 року на суму 3 238, 40 грн.;

№ РН-452/М від 09 жовтня 2009 року на суму 3 308, 80 грн.;

№ РН-821/М від 17 листопада 2009 року на суму 3 196, 60 грн.;

№ РН-893/М від 26 листопада 2009 року на суму 3 236, 20 грн.;

№ РН-772/М від 10 листопада 2009 року на суму 3 300, 00 грн.;

№ РН-873/М від 24 листопада 2009 року на суму 3 291, 20 грн.;

№ РН-802/М від 13 листопада 2009 року на суму 3 344, 00 грн.;

№ РН-721/М від 04 листопада 2009 року на суму 2 943, 60 грн.;

№ РН-715/М від 03 листопада 2009 року на суму 3 322, 00 грн.;

№ РН-723/М від 04 листопада 2009 року на суму 3 018, 40 грн.;

№ РН-1107/М від 11 грудня 2009 року на суму 3 245, 00 грн.;

№ РН-701/М від 03 листопада 2009 року на суму 3 075, 60 грн.;

№ РН-1108/М від 11 грудня 2009 року на суму 3 284, 60 грн.;

№ РН-1110/М від 12 грудня 2009 року на суму 3 656, 40 грн.;

№ РН-0009/щ від 09 червня 210 року на суму 2 831, 40 грн.;

№ РН-0000006 від 21 січня 2011 року на суму 3 511, 20 грн.;

№ РН-0000014 від 31 січня 2011 року на суму 2 860, 00 грн.

Вказаний товар позивачем отримано та повністю не проведено оплату.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами 30.06.2010р. укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, з якої вбачається навність заборгованості відповідача-1 перед позивачем в сумі 54 505,92 грн. Вказана сума заборгованості також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2010р., підписаним та скіпленим печатками сторін.

Станом на 01.01.2011р. згідно акту звірки взаємних розрахунків сума заборгованості становить 51073,92 грн.

Водночас, в уточненнях до позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 41958,72 грн., про яку вказує в акті звірки від 31.10.2011р., оскільки за період з січня по квітень 2011 року між сторонами відбувались взаємні поставки товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

За змістом названих правових норм залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобовязань між двома особами, де кредитор одного зобовязання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, в даному випадку грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Характер зобовязань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.

За правовою природою припинення зобовязання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду, і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Відповідачем-1 не надано суду доказів, які б свідчили про неможливість зарахування застрічних однорідних вимог, а відтак судом взято до уваги позицію позивача, викладену в уточеннях до позовної заяви, які, в тому числі, належним чином були скеровані стороні по справі відповідачу-1.

Отже в даному випадку, за заявою позивача проведено залік зустрічних однорідних вимог.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

За договором поставки одна сторона-постачальник зобов»язується передати (поставити) в обумовлені строки другій стороні-покупцеві товар, а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно приписів ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму в розмірі, встановленому домовленістю, відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України моментом виконання обовязку продавця передати товар покупцеві є накладна, яка є і доказом отримання останнім товару.

Згідно з п.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязання виникають з підстав, вказаних у ст. 11 Цивільного кодексу України, у тому числі з угод, передбачених законом, а також із угод, хоча і не передбачених законом, але не суперечних йому. Виникнення прав та обовязків повязано з юридичними фактами, які підтверджують виникнення між сторонами правовідносин.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, у силу яких відповідач не повернув грошові кошти за отриманий товар, при цьому термін оплати визначений не був.

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою отримання повного розрахунку вартості товару, позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про погашення суми боргу в розмірі 41958,72 грн., яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязання недопустима.

Як встановлено судом, в первісно поданій позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідачів на його користь 6 210,58 грн. пені, 2 512,80 грн. інфляційних втрат та 1 273,17 грн. 3% річних, однак в уточненнях до позовної заяви такі вимоги відсутні, що виключає їх розгляд судом і не позбавляє позивача звернутись до господарського суду про їх стягнення в загальному порядку.

В контексті викладеного підставною та обгрунтованою є сума заборгованості відповідача-1 перед позивачем в сумі 41958,72 грн., яка вказана в уточненні до позовної заяви та підлягає до стягнення.

Щодо солідарної відповідальності відповідачів перед позивачем слід зазначти наступне:

Згідно із ч.1 ст.546 ЦК України гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов»язань.

Виходячи із положень статей 560-569 ЦК України гарантією визнається письмове зобов»язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов»язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов»язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Як випливає із визначення гарантії, для цього способу забезпечення характерний спеціальний суб»єктний склад: принципал, яким є боржник за основним зобов»язанням, бенефіціар, яким є кредитором за основним зобов»язанням, та гарант. Якщо принципал та бенефіціар це будь-які учасники цивільних правовідносин, то гарантами можуть виступати лише фінансові установи, до яких згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»відповідач-2 не відноситься, а відтак не може відповідати перед позивачем за зобов»язаннями відповідача-1, в зв»язку з чим в задоволенні позову про стягнення заборгованості з ПП «Укрбудіндустрія»слід відмовити.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволеної суми слід покласти на відповідача-1.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.11, 202, 205, 509, 526, 546, 601, 632, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст.181, 193, 203 ГК України, ст.ст.43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю, з врахуванням уточення до позовної заяви.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»(м.Львів, вул.Гарматна, 21 кв.71; код ЄДРПОУ 32910200, р/р № 2603300003715 у Івано-Франківській філії АКТ «Форум», МФО 336956) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Щирецький завод залізобетонних виробів»(81160, Львівська область, Пустомитівський район, смт.Щирець, вул.Золотогірська, 44; р/р № 26006000919001 у ВАТ КБ «Надра»ЛРУ № 20, МФО 325978; ЄДРПОУ 35263508) 41958,72 грн. основного боргу, 419,59 грн. державного мита та 162,14 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні позову про стягнення заборгованості з відповідача-2 - ПП «Укрбудіндустрія», м.Львів - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Сухович Ю.О.

Повний текст рішення

підписано 06.02.2012р.