Рішення № 21650035, 20.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.12 Справа№ 5015/7307/11

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Укрпластик”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів”, с. Старий Яричів Кам‘янка-Бузького району Львівської області

про стягнення 157 792, 15 грн.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховській І.Б.

Представники:

від позивача: Лисенко І.К., Мовчан Ю.М. - представники

від відповідача: Рак В.М. - представник

Суть спору:

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством “Укрпластик” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” про стягнення 157 792, 15 грн.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду, в судовому засіданні оголошувалась перерва.

За клопотанням сторін розгляд справи продовжено в порядку ст.69 ГПК України.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судових засіданнях та в поданому відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство “Укрпластик” (надалі –позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” (надалі –відповідач) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 144 148, 11 грн.

В заяві про збільшення позовних вимог від 06.02.2012 р. позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 157 792, 15 грн., з яких пеня - 152 348, 64 грн; інфляційні - 1 269, 57 грн., 3% річних - 4 173, 94 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 27.10.2011 р. господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 5015/4610/11, яким позов Публічного акціонерного товариства “Укрпластик” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” задоволено частково та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” 317 392, 99 грн. - основного боргу; 2 695,67 грн. -пені; 3% річних в сумі 521,74 грн.; інфляційних нарахувань в розмірі 18 099,18 грн.; 3 387,10 грн. - державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. вказане рішення залишено без змін.

Однак, на час звернення позивача з позовом до суду, відповідачем рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2011 р. не виконано, заборгованість не сплачена.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача, відповідно до умов договору пеню в розмірі 152 348, 64 грн. та відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні в розмірі 1 269, 57 грн., 3% річних в розмірі 4 173, 94 грн. за період з 30.08.2011 р. по 06.02.2012 р.

У представленому відзиві відповідач позовні вимоги заперечив, покликаючись на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань»розмір пені встановлюється у договорі, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк позовної давності який складає три роки. Однак цим же Кодексом встановлено, що до позовних вимог про стягнення пені законом може бути встановлена спеціальна позовна давність. Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України, до стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов‘язання виконання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Отже для нарахування пені застосовується строк у шість місяців, а для її стягнення позовна давність в один рік.

Відповідно до п.5.2. договору, оплата партії продукції до договору здійснюється замовником у строки, які погоджені сторонами у кожній окремій специфікації:

Специфікація від 28.07.2009 р. № 1 (строк оплати до 35 днів від дати поставки): поставка відбулася 21.08.2009 року; перебіг терміну позовної давності розпочався 26.09.2009 року і закінчився 26.09.2010 року;

Специфікація від 06.10.2009 р. № 2 (строк оплати до 30 днів від дати поставки): поставка відбулася 20.10.2009 року; перебіг терміну позовної давності розпочався 26.09.2009 року і закінчився 20.11.2010 року;

Специфікація від 06.05.2010 р. № 3 (строк оплати до 30 днів від дати поставки): поставка відбулася 01.06.2010 року; перебіг терміну позовної давності розпочався 02.07.2010 року і закінчився 02.07.2011 року; також поставка за даною специфікацію відбулася 08.06.2010 року –відповідно перебіг терміну позовної давності розпочався 09.07.2010 року і закінчився 09.07.2011 року.

Незважаючи на викладене, суд при розгляді справи № 5015/4610/11 безпідставно відхилив клопотання ТзОВ «Яричів»про застосування строків позовної давності, вказавши на те, що позивач просить стягнути пеню за 182 дні (за останні 6 місяців) і погодився з позицією ПАТ «Укрпластик». Проте суд не надав оцінки тому, що ПАТ «Укрпластик»обрахував пеню за попередні шість місяців (182 дні), які передували дню поданню позову, що суперечить п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Позовна вимога щодо стягнення пені є, на думку представника відповідача, неправомірною, а розрахунок 3% річних та індексу інфляції проведений всупереч рішенню господарського суду Львівської області від 27.10.2011 року по справі № 5015/4610/11, яке вступило в законну силу.

Заявою від 20.02.2012 р. представник відповідача просив суд застосувати при розгляді позову позовну давність.

Розглянувши представлені сторонами матеріали, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов‘язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством “Укрпластик” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Яричів” було укладено договір від 23.03.2009 року № 96, відповідно до умов якого згідно узгоджених сторонами специфікацій, позивачем у строк, передбачениий умовами договору, була виготовлена та поставлена відповідачу продукція на загальну суму 799 245,92 грн.

Однак, в порушення договірних зобов»язань, відповідач здійснював оплату з порушенням строків, без урахування вимоги п.5.1.1. договору, та не в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2011 р. у справі № 5015/4610/11, позов Публічного акціонерного товариства “Укрпластик” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” задоволено частково та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” 317 392, 99 грн. - основного боргу ; 2 695,67 грн. - пені; 3% річних в сумі 521,74 грн.; інфляційних нарахувань в розмірі 18 099, 18 грн.; 3 387, 10 грн. - державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2011 р. набрало законної сили, однак відповідачем вказане рішення не виконано і заборгованість не погашено.

Виходячи із приписів ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, зважаючи на те, що розмір основного боргу відповідача встановлений рішенням господарського суду у справі № 5015/4610/11, що набрало законної сили, відповідачем не представлено доказів виконання вказаного рішення та погашення заборгованості, тому розмір основної заборгованості відповідача не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.

В той же час, задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 610 вказаного Кодексу передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 152 348,64 грн., судом встановлено, що в п. 8.2. договору сторонами передбачено, що у випадку прострочення розрахунку проти строків, передбачених п.5.2. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,3 % від суми боргу за кожний день прострочення оплати до повного виконання зобов»язання.

Однак Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань», встановлено, що розмір пені, яку платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, до стягнення підлягає сума пені в розмірі 21 565, 34 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних в розмірі 1 269, 57 грн. та 3% річних в розмірі 4 173, 94 грн., суд вважає, що розраховані вони відповідно до ст.625 ЦК України, тому підлягають до задоволення.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності при розгляді спору, суд не вбачає підстав для її застосування, оскільки відповідачем вчинялися дії (частково погашалася заборгованість), що свідчить про переривання перебігу позовної давності, а згідно ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 15, 264, 526, 549, 599, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 43, 47-1, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Яричів” (80463, Львівська область, Кам»янка-Бузький район, с. Старий Яричів, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 34928161) на користь Публічного акціонерного товариства “Укрпластик” (02002, м.Київ, вул. М.Раскової,1, код ЄДРПОУ 00203588) суму у розмірі 27 553, 68 грн., з них :

- 21 565,34 грн. пені;

- 4 173, 94 грн. 3 % річних;

- 1 269,57 грн. інфляційних втрат;

- 544, 83 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України

Суддя Манюк П.Т.