Постанова № 21644669, 23.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.12 Справа № 5015/5041/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Данко Л. С.

Дубник О.П.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»(далі ВАТ «Львівводбуд») № 11/16-1 від 16.11.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. (повне рішення складено 31.10.2011р.)

у справі № 5015/5041/11

за позовом Миколаївської автоколони Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»(далі Миколаївська автоколона ВАТ «Львівводбуд»), Львівська область, Миколаївський район, с. Тростянець

до відповідача ВАТ «Львівводбуд», м. Львів

про визнання права власності на транспортні засоби та зобов’язання передати транспортні засоби

за участю представників:

від позивача - Рубель Б.Я. – представник;

від відповідача - Столярчук Л.А. – генеральний директор.

Повна постанова складена 27.02.2012р.

Розпорядженням в.о. голови суду від 15.12.2011р. у зв‘язку із перебуванням судді (члена колегії) Скрипчук О.С. у відпустці, введено у склад колегії суддів по розгляду апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»№ 11/16-1 від 16.11.2011р. на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. у справі № 5015/5041/11 замість судді Скрипчук О.С. суддю Данко Л.С.

Після внесення змін у склад колегії суддів, розгляд справи розпочато заново.

Присутнім у судовому засіданні представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. у справі № 5015/5041/11, суддя Бортник О.Ю., позов задоволено повністю, визнано право власності Миколаївської автоколони Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»на такі транспортні засоби: КАМАЗ 5511, номерний знак ВС 2094 ВС, 1984 року випуску, шасі № 179563; КАМАЗ 5511, номерний знак 1606 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163854; КАМАЗ 5511, номерний знак 1608 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163731; КАМАЗ 5511, номерний знак 7249 ЛВЛ, 1986 року випуску, шасі № 250050; КАМАЗ 5511, номерний знак 3811 ЛВЛ, 1985 року випуску, шасі № 210424; КАМАЗ 5410, номерний знак 3223 ЛВО, 1988 року випуску, шасі № 187384; КАМАЗ 5410, номерний знак 5416 ЛВО, 1989 року випуску, шасі № 200011; зобов’язано Відкрите акціонерне товариство «Львівводбуд»передати Миколаївській автоколоні Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»КАМАЗ 5511, номерний знак ВС 2094 ВС, 1984 року випуску, шасі № 179563; КАМАЗ 5511, номерний знак 1606 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163854; КАМАЗ 5511, номерний знак 1608 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163731; КАМАЗ 5511, номерний знак 7249 ЛВЛ, 1986 року випуску, шасі № 250050; КАМАЗ 5511, номерний знак 3811 ЛВЛ, 1985 року випуску, шасі № 210424; КАМАЗ 5410, номерний знак 3223 ЛВО, 1988 року випуску, шасі № 187384; КАМАЗ 5410, номерний знак 5416 ЛВО, 1989 року випуску, шасі № 200011; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»на користь Миколаївської автоколони Відкритого акціонерного товариства «Львівводбуд»290,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим зокрема, що:

- право власності позивача на спірні транспортні засоби підтверджується зокрема Довідкою Стрийського ВРЕВ ДАІ при ГУ МВС України у Львівській області № 5485 від 18.08.2011 р., відповідно до якої згідно з реєстраційними даними відділу за позивачем зареєстровано право власності на спірні транспортні засоби; інвентаризаційним описом основних засобів Миколаївської автоколони ВАТ «Львівводбуд»від 03 листопада 2006 року, а також тим, що транспортні засоби перебувають на балансі позивача, що підтверджується довідкою про вартість транспортних засобів вих. № 30/08-11 від 30 серпня 2011 року; позивач відповідно до вимог Закону України від 11 грудня 1991 року N 1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»сплачував податок з власників транспортних засобів та щорічно подавав органам державної податкової служби розрахунок суми сплаченого податку; позивач використовував спірні транспортні засоби у своїй господарській діяльності та надавав послуги перевезення вантажів, що підтверджується зокрема наявними у матеріалах справи подорожніми листами та відомостями про списання паливно-мастильних матеріалів;

- підставність позовних вимог в частині зобов’язання відповідача передати позивачу спірні транспортні засоби підтверджуються тим, що з моменту початку процедури санації позивача відповідач не передає арбітражному керуючому позивача спірні транспортні засоби, покликаючись на норми пп. 4.1, 4.3, 4.5 Статуту позивача, які визнані недійсними рішенням господарського суду від 30.04.2010 р. у справі № 5/48, що підтверджується зокрема Актами огляду території від 11 січня 2010 року та від 01 серпня 2011 року, Листом-вимогою позивача про передачу транспортних засобів від 28 липня 2010 р., залишеним відповідачем без відповіді та задоволення, постановою Старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Миколаївського РВ УМВС у Львівській області капітана міліції Скрипець П.І. від 19 листопада 2007 року, постановою Старшого помічника Миколаївського міжрайонного прокурора Турчина І.Я. від 04 лютого 2008 року, постановою оперуповноваженого СДСБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області капітана міліції Копій І.М. від 17 червня 2011 року, якими встановлено факт перебування Транспортних засобів у володінні відповідача;

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ «Львівводбуд», відповідач у справі, подало апеляційну скаргу та письмову відповідь на заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. у цій справі повністю і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Зокрема скаржник вважає, що судом при прийнятті оскарженого рішення порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та надано неправильну оцінку обставинам справи.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та заперечуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається зокрема на те, що вказані транспортні засоби згідно реєстраційних даних Стрийського ВРЕР ДАІ при ГУМВС України у Львівській області зареєстровані за позивачем. Позивач сплачував податок з власників транспортних засобів та використовував їх у своїй господарській діяльності. Проте на дату звернення з позовом до суду спірні транспортні засоби знаходяться у володінні відповідача, який чинить перешкоди у їх поверненні законному власнику та відмовляється передати реєстраційні документи на ці транспортні засоби.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивачем уточнено позовну заяву в частині вимог про витребування майна. Згідно з вказаним уточненням позивач просить суд зобов’язати відповідача передати йому спірні транспортні засоби.

Миколаївська автоколона ВАТ «Львівводбуд», позивач у справі, подало письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких просить апеляційну скаргу ВАТ «Львівводбуд»відхилити, а рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. у цій справі залишити без змін з підстав його правомірності та обґрунтованості.

Заперечуючи позовні вимоги та обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те зокрема, що спірне майно набуте ВАТ «Львівводбуд»на передбачених законом підставах в процесі приватизації ДП «Львівводбуд». Довідка ДАІ, на яку посилається позивач, не є правовстановлюючим документом –документом, що підтверджує право власності на спірні транспортні засоби. Пункти 4.1, 4.3, 4.5 Статуту Миколаївської автоколони ВАТ «Львівводбуд»є чинними, оскільки позивачем не подано суду доказів про реєстрацію державним реєстратором змін до його Статуту. Окрім того, зазначає скаржник, судом не взято до уваги те, що на базі майна ВАТ «Львівводбуд»акціонерним товариством створено його дочірні підприємства, у тому числі і Миколаївську автоколону ВАТ «Львівводбуд», що підтверджується нормами розділів 1 Статутів позивача та відповідача. Єдиним засновником і власником сторін у справі є ВАТ «Львівводбуд»(п.п.1.2 Статуту відповідача). Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 Статуту відповідача, який є чинний, його майно становить основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, які є власністю ВАТ «Львівводбуд»і вартість яких відображається на окремому балансі дочірнього підприємства. При цьому, основні фонди, передані в оперативне управління підприємства , відображаються на позабалансових рахунках товариства. Джерелами формування майна сторін є майно та кошти, передані їм в оперативне управління. Майно, що є власністю товариства, закріплене за підприємством на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, підприємство користується майном і має право розпоряджатися ним лише з дозволу виконавчого органу акціонерного товариства. Також, скаржник з посиланням на ч.2 ст.35 ГПК України відзначив зокрема, що в аналогічній справі № 23/314 за позовом Самбірської ПМК-189 до ВАТ «Львівводбуд»про витребування майна з чужого незаконного володіння (транспортних засобів), рішенням суду від 11.06.2008р. було відмовлено повністю.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача у судових засіданнях, суд встановив наступне.

Згідно з пп. 4.1, 4.3, 4.5 Статуту Миколаївської автоколони ВАТ «Львівводбуд», затвердженого Протоколом № 2 Загальних зборів акціонерів ВАТ «Львівводбуд»від 07 серпня 1997 року (а.с.а.с.16-24), зареєстрованого Розпорядженням Голови Миколаївської райдержадміністрації від 06 вересня 2000 року за № 448, майно дочірнього підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності, що є власністю Відповідача і вартість яких відображається на окремому балансі Дочірнього підприємства. При цьому основні фонди передані в оперативне управління Позивача відображаються на позабалансових рахунках Відповідача. Майно, що є власністю Відповідача закріплюється за Дочірнім підприємством на праві оперативного управління. У разі банкрутства Дочірнього підприємства, арешту чи конфіскації його майна об’єкти основних фондів відокремлюються від загального майна Дочірнього підприємства і підлягають поверненню Відповідачу, яке може розпоряджатися ним на власний розсуд.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 квітня 2010 року у справі № 5/48, яке набрало законної сили, пп. 4.1, 4.3, 4.5 Статуту позивача визнано недійсними.

Проте, за твердженням позивача відповідач продовжує володіти і користуватись транспортними засобами та створює перешкоди арбітражному керуючому у їх поверненні. Вказані доводи позивача відповідачем не спростовано та не заперечено, а ні у суді першої інстанції, а ні у суді апеляційної інстанції.

При прийнятті постанови апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом у наступному.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема визнання права. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20, ч. 1 ст. 147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема - шляхом визнання наявності або відсутності прав. Згідно з ст. 328, 392 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Згідно ч. 1-2 ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема грошові та матеріальні внески засновників.

Згідно з Довідкою Стрийського ВРЕВ ДАІ при ГУ МВС України у Львівській області № 5485 від 18.08.2011р. (а.с.а.с.28, 80) відповідно до його реєстраційних даних за позивачем зареєстровано право власності на наступні Транспортні засоби: КАМАЗ 5511, номерний знак ВС 2094 ВС, 1984 року випуску, шасі № 179563; КАМАЗ 5511, номерний знак 1606 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163854; КАМАЗ 5511, номерний знак 1608 ЛВН, 1984 року випуску, шасі № 163731; КАМАЗ 5511, номерний знак 7249 ЛВЛ, 1986 року випуску, шасі № 250050; КАМАЗ 5511, номерний знак 3811 ЛВЛ, 1985 року випуску, шасі № 210424; КАМАЗ 5410, номерний знак 3223 ЛВО, 1988 року випуску, шасі № 187384; КАМАЗ 5410, номерний знак 5416 ЛВО, 1989 року випуску, шасі № 200011.

Транспортні засоби перебувають на балансі Позивача, що підтверджується довідкою про вартість транспортних засобів вих. № 30/08-11 від 30 серпня 2011 року (а.с.30), інвентаризаційним описом основних засобів Миколаївської автоколони ВАТ «Львівводбуд»від 03 листопада 2006 року (а.с.а.с.31-32).

Позивач відповідно до вимог Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»сплачував податок з власників транспортних засобів та щорічно подавав органам державної податкової служби розрахунок суми сплаченого податку. Вказані обставини підтверджуються довідкою ДПІ у Миколаївському районі вих. № 8501/10/19-017 від 10 серпня 2011 року (а.с.а.с.33, 79), листом ДПІ у Миколаївському районі вих. № 10448/10/17-013 від 09 жовтня 2008 року (а.с.34), розрахунками сум податку з власників транспортних засобів за 2004-2006 роки (а.с.а.с.35-38).

Позивач використовував спірні транспортні засоби у своїй господарській діяльності та надавав послуги перевезення вантажів, що підтверджується зокрема наявними у матеріалах справи подорожніми листами та відомостями про списання паливно-мастильних матеріалів (а.с.а.с.39-45).

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2010 р. у справі № 5/48, яке набрало законної сили, а також те, що відповідачем не подано суду доказів, які б спростовували позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позову в частині визнання права власності на транспортні засоби.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача передати позивачу спірні транспортні засоби, то згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 321, 387 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння виступає особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Якщо особа володіла майном на законній підставі, яка згодом відпала (наприклад, у разі закінчення дії договору), то така особа є незаконним володільцем, і до неї може бути подано віндикаційний позов (абзац 2-4 пункту 6.1., пункт 6.3. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 31 січня 2001 року N 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, що регулюють питання, пов'язані зі здійсненням права власності та його захистом»).

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що на день звернення з позовом до суду та на день прийняття судом першої інстанції рішення у справі, спірні транспортні засоби перебувають у володінні відповідача та фактично знаходяться у будівлях відповідача у с. Тростянець Миколаївського району Львівської області.

З моменту початку процедури санації позивача відповідач не передав арбітражному керуючому позивача спірні транспортні засоби, посилаючись на норми пп. 4.1, 4.3, 4.5 Статуту позивача, які визнані недійсними рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2010 р. у справі № 5/48.

Наведене підтверджується, зокрема Актами огляду території від 11 січня 2010 року (а.с.а.с.46-47) та від 01 серпня 2011 року (а.с.а.с.48-49).

Лист-вимога позивача про передачу транспортних засобів від 28 липня 2010 р. (а.с.а.с.90-92) залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Постановою Старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Миколаївського РВ УМВС у Львівській області капітана міліції Скрипець П.І. від 19 листопада 2007 року (а.с.а.с.56-57), Постановою Старшого помічника Миколаївського міжрайонного прокурора Турчина І.Я. від 04 лютого 2008 року (а.с.58), Постановою оперуповноваженого СДСБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області капітана міліції Копій І.М. від 17 червня 2011 року (а.с.59) встановлено факт перебування Транспортних засобів у володінні відповідача. Докази, які б свідчили про те, що відповідач на законних підставах володіє спірними транспортними засобами у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не подані.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача передати позивачу спірні транспортні засоби є обґрунтовані та правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Щодо посилань скаржника на рішення Господарського суду Львівської області від 11 червня 2008 року у справі № 23/314 за позовом Самбірської ПМК-189 ВАТ «Львівводбуд»до ВАТ «Львівводбуд»про витребування майна з чужого незаконного володіння, як на аналогічну справу, то такі є безпідставними з огляду на наступне. Предметом позову у справі № 23/314 була вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, а у цій справі про визнання права власності та зобов’язання передати транспортні засоби. У цих справах є різними позивачі. Окрім цього, наведені судові справи можуть різнитись обставинами справи та поданими на їх підтвердження чи спростування доказами, а тому, оцінюючи вищезгадане рішення у справі № 23/314 як один з доказів у справі, вбачається що воно не містить обставин, які б спростовували вимоги позовної заяви та підтверджували правомірність вимог апеляційної скарги.

Крім того, безпідставними є твердження скаржника про неповідомлення його про дату, час та місце судового засідання під час розгляду справи у суді першої інстанції, з огляду на наступне. Наявні у матеріалах справи довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одержані за станом на момент подання позову та на час розгляду справи у суді першої інстанції, свідчать про те, місцезнаходженням відповідача, зазначеним в ЄДР, є адреса: 79000, м. Львів, вул. Чайковського, 17. Докази направлення поштової рекомендованої кореспонденції (копій ухвал суду) містяться у матеріалах справи. Також, 20 вересня 2011 року відповідач звертався до суду першої інстанції з клопотаннями (а.с.а.с.81, 82-83, 84), що також свідчить про його проінформованість про розгляд справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, враховуючи положення норм 43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, оскільки скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2011р. року у справі № 5015/5041/11 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Дубник О.П.