Рішення № 21643891, 07.02.2012, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2012 р. Справа № 5027/927/2011

Суддя Паскарь А. Д., розглянувши матеріали справи за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів:1.Чернівецька профспілкова організація працівників агропромислового комплексу (відповідач-1);

2.Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина»(відповідач-2);

про визнання права власності на нерухоме майно за державою

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, довіреність від 01.12.2011 № 460;

від відповідача-1 ОСОБА_2, доручення від 09.06.2011 № 20;

від відповідача-2 ОСОБА_3, довіреність від 04.07.2011;

прокурора Герегової Н. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Чернівецької області (далі прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Чернівецької профспілкової організації працівників агропромислового комплексу та Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина», м. Чернівці, про визнання права власності на майно табору «Дністер», який розташований по вул. Центральній, 71, с. Репужинці Заставнівського району Чернівецької області.

Позов обґрунтовується тим, що відповідно до рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 № 15/5027/725/2011, власником зазначеного табору є держава в особі Фонду державного майна України.

Перший відповідач Чернівецька обласна рада профспілки працівників АПК позов не визнає, посилаючись на те, що твердження прокурора про те, що викладені в позові обставини прокуратурі Чернівецької області стали відомі лише в червні 2011 року спростовується листом цього відповідача від 27.03.2006 № 23, який облпрокуратурою був отриманий 29.03.2006; рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011, на яке посилається прокурор в предявленому позові, не визнається, що майно табору «Дністер»є державною власністю, крім того, зазначене рішення не набрало законної сили.

Другий відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина»заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, вважаючи себе добросовісним набувачем вищезазначеного майна.

Ухвалою від 18.10.2011 провадження у справі зупинено до набрання законної сили вищезазначеного судового рішення та зобовязано відповідачів надати господарському суду Чернівецької області рішення у вказаній справі протягом 10 днів з дня набрання ним законної сили.

Ухвалою від 25.01.2012 у звязку з тим, що відповідачі надали копію постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 у справі № 15/5027/725/ 2011 провадження у справі було поновлено, а розгляд справи був призначений на 07.02.2012.

Представник позивача та прокурор, який брав участь у розгляді справи, позов підтримали з посиланням на те, що оспорюване нерухоме майно є власністю держави.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у письмових відзивах на позов.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позову.

Позовна заява обґрунтовується виключно рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2011 у справі № 15/5027/725/2011, яке не набрало законної сили за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Репужинецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, Чернівецької обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, товариства з обмеженої відповідальністю «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина», м. Чернівці, та Заставнівського районного бюро технічної інвенарізації про визнання недійсним та скасування рішень виконавчого комітету Репужинецької сільської ради від 18.01.2007 № 1/2 та від 04.12.2007 № 12/2 про визнання права власності, свідоцтв про право власності від 22.03.2007 та від 04.12.2007, а також державної реєстрації зазначених свідоцтв.

Цим рішенням названі вище рішення виконкому Репужинецької сільської ради визнано недійсними та скасовано.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 рішення від 09.08.2011 № 15/5027/725/2011 в частині визнання недійсними та скасування згаданих рішень виконкому Репужинецької сільради скасовано, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що в ході розгляду справи, всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, ані прокурор, ані позивач не довів обставин, які викладені як підстави позовних вимог.

Як вказує й прокурор у позовній заяві, стаття 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»встановлювала, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постанова Верховної Ради України від 10.04.1992 «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України»передбачала тимчасову, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій, передачу Фонду державного майна України майна та фінансових ресурсів, розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Наведене свідчить про те, що дія зазначених нормативних актів була розповсюджена тільки на підприємства, установи та обєкти, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій, а також на підприємства, установи, організації та інші обєкти союзного підпорядкування.

Натомість, загальновідомо, що піонерський табір «Дністер», про який йдеться в позові, ніколи до установ, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій, або до установ союзного підпорядкування не відносився.

З наданої відповідачами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 № 15/5027/725/2011, яка набрала законної сили в той же день, та відповідно до частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення, видно, що піонерський табір «Дністер»ніколи у власності держави не перебував і до того, на підставі рішень виконкому Репужинецької сільської ради від 18.01.2007 № 1/2 та від 04.12.2007 № 12/2, які ніким у встановленому порядку не скасовані та є чинними, зазначене спірне майно було власністю відповідача-1.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, як передбачено ст. 261 цього ж Кодексу, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлений початок перебігу строку позовної давності стосується не прокурора, який звернувся з позовом не в інтересах відповідної прокуратури, а позивача, яким у даному випадку є Фонд державного майна України.

У звязку з викладеним суд дійшов висновку, що викладене у позовній заяві твердження прокурора про те, що про порушення вимог чинного законодавства щодо спірного майна йому стало відомо лише в червні 2011 року під час проведеної на виконання завдання Генеральної прокуратури України перевірки не кореспондується з вимогами ст. ст. 1, 4-6, 19, 20 Закону України «Про прокуратуру», які зобовязують прокурора своєчасно виявляти відповідні порушення закону та прийняти відносно винних осіб відповідні засоби реагування, та є безпідставним, оскільки застосування такого твердження не тільки призвело б до штучної зміни передбаченого ЦК України початку перебігу строку позовної давності, але звело би нанівець взагалі існування в цивільному праві інституту позовної давності.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У своїй письмової заяві від 29.12.2011 № 12 ТОВ «Туристично-санаторний дитячо-профільно-оздоровчий заклад праці та відпочинку «Дністер-Буковина»з урахуванням того, що згадані вище рішення виконкому Репужинецької сільради ухвалено ще в 2007 році наполягає на застосуванні судом спливу позовної давності, у звязку з чим просить відмовити у позові.

В цьому контексті та з урахуванням того, що у разі пропущення позовної давності з поважних причин захисту підлягає лише порушене право, а в ході розгляду справи жодних порушень прав держави в особі Фонду державного майна України на вказане в позові нерухоме майно немає, суд зазначає, що у задоволенні позову належить відмовити не через сплив строку позовної давності, а за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Суддя А. Д. Паскарь