Рішення № 21641691, 13.02.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2012 р.Справа № 12-22/17-4004-2011 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"; в особі, якою є Запорізька філія приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"; до відповідача: приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія";

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз”;

2) ОСОБА_2;

про стягнення 6238,75 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився;

від третіх осіб: не зявились;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування"; в особі, якою є Запорізька філія приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі ПАТ „ СК „АХА Страхування”), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія”( надалі - ПАТ „Міська страхова компанія”), про стягнення суми майнової шкоди в розмірі 6238,75 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.10.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, їй присвоєно №22/17-4004-2011.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2011р. справу № 22/17-4004-2011, у звязку з перебуванням судді господарського суду Одеської області Торчинської Л.О. у відпустці, в порядку ст. 2-1. ГПК України, було передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Цісельському О.В. та присвоїно їй номер 12-22/17-4004-2011 та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.12.2011р. відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз” та ОСОБА_2.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.01.2012р. строк розгляду справи було продовжено до 14.02.2012р.

Позивач в судове засідання не зявився, але суд отримував клопотання про розгляд справи без участі його представника від 25.10.2011р. вх.№36710/2011, від 16.11.2011р. вх.№39297/2011, від 20.12.2011р. вх.№43989/2011.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить протокол судового засідання від 27.01.2012р., але відповідно до відзиву від 16.11.2011р. вх.№39232/2011 (а.с. 62-64) проти позову заперечував у повному обсязі.

Як зазначено у другому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4. ч. 2 ст. 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Треті особи були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, про що свідчать поштові повернення повідомлення про вручення поштового відправлення, але в судове засідання не зявились, відзив на позов та витребувані судом документи не надали.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. В процесі розгляду справи представниками сторін надані додаткові матеріали, які оглянути судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:

11.12.2009р. Між ОСОБА_4 та АТ «СК «АХА Страхування»було укладено договір № 3935Г-а/093П добровільного страхування наземного транспорту. Програма "Рено Страхування (далі по тексту Договір страхування), відповідно до умов якого були застраховані майнові інтереси ОСОБА_4, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1 (дали по тексту забезпечений автомобіль).

24.09.2010р. по вул. Леніна, в м. Дніпрорудне, ОСОБА_2, керуючи автомобілем УАЗ 3741, реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпеці маневру та здійснив зіткнення з забезпеченим автомобілем.

20.10.2010 р. Василівський районний суд Запорізької області виніс Постанову відповідно до якої відповідно до якої ОСОБА_5 визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Подія, яка відбулась 24.09.2010р. по вул. Леніна, в м. Дніпрорудне за участю забезпеченого автомобіля під керуванням ОСОБА_4 м є страховим випадком у відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України „Про страхування”.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно страхового акту № 3074-а/10зп від 29.09.2010р. (а.с. -26) було прийняте рішення про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування у розмірі 6272,66 грн.. про що свідчить, платіжне доручення № 9232 від 18.10.2010р.( а.с. 27).

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент ДТП ОСОБА_2 працював водієм у відкритому акціонерному товаристві по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз” (ВАТ "Запоріжгаз"), про що свідчить, наявний в матеріалах справи, наказ №5 від 29.01.2010р. В свою чергу цивільно-правова відповідальність ВАТ "Запоріжгаз" застрахована Відповідачем, відповідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4484211 від 15.06.2010р.

28.01.2011р. позивачем на адресу ЗАТ «Міська страхова компанія» було направлено заяву (вих. № 122-11 від 28.01.2011р.) на виплату страхового відшкодування у розмірі 5762,66 грн. разом із передбаченим статтею 35 Закону пакетом документів.

Проте, відповідач вимоги Позивача не виконало, страхове відшкодування не сплатило.

Також позивач, зазначає, що відповідно до п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня». Частиною 1 статі 624 ЦК України встановлено: «якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків».

Таким чином, із врахуванням простроченого Відповідачем строку з виконання зобов'язання по виплаті суми страхового відшкодування, а також встановленою постановою Національного банку України розміру облікової ставки, з Відповідача підлягає стягненню сума неустойки (пені) в розмірі 398,89 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України - «боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом», з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума 3% річних в сумі 77,20 грн.

Скориставшись наданим відповідно до ст. 27 Закону України „Про страхування” правом на предявлення вимог в порядку регресу, позивач звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до відповідача про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 6238,75 грн.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (надалі за текстом ЦК України) передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (ч. і. ст. 1187 ЦК України, відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до договору № 3935Г-а/093П добровільного страхування наземного транспорту від 11.12.2009р. була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6

Згідно ст. 1 Закону України „Про страхування” від 07.03.1996р. N 85/96-ВР (надалі за текстом Закон України „Про страхування”) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 6 Закону України „Про страхування” визначає добровільне страхування, як страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За змістом статті 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

У відповідності до ст. 2 зазначеного Закону страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно ст. 3 Закону України „Про страхування” страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України „Про страхування” страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У відповідності до ст. 1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004р. № 1961-IV (надалі за текстом - Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”) страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Статтею 15 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах зокрема страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Згідно ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобовязаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. При цьому, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (ст. 6 названого Закону України).

У відповідності до ст. 9 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”обовязків ліміт відповідальності страховика це грошова сума, в межах якої страховик зобовязаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.

Згідно ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Крім того, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Скориставшись наданим відповідно до ст. 27 Закону України „Про страхування” правом на предявлення вимог в порядку регресу, ПАТ "СК "АХА Страхування" звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до ПАТ „Міська страхова компанія” про стягнення збитків у сумі 5762,66 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 вказаної статті, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 28 названого Закону передбачено, що до шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, відноситься зокрема шкода пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Як вже зазначалось вище по тексту рішення, позивачем, в порядку ст.ст. 35-37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, було надіслано відповідачу регресну вимогу за від 24.05.2011р., яка за своїм змістом є заявою про здійснення страхового відшкодування, до якої було додано перелік документів, що підтверджують виникнення страхового випадку, а також докази здійснення страхового відшкодування на суму 12657,21 грн.

Статтею 35 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися: найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих; обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства; розмір шкоди; підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Відповідно до п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня». Частиною 1 статі 624 ЦК України встановлено: «якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків».

Таким чином, із врахуванням простроченого Відповідачем строку з виконання зобов'язання по виплаті суми страхового відшкодування, а також встановленою постановою Національного банку України розміру облікової ставки, з Відповідача підлягає стягненню сума неустойки (пені) в розмірі 398,89 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України - «боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом», з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума 3% річних в сумі 77,20 грн.

Судом перевірено розрахунки Позивача приведені в позовній заяві, встановлено їх правильність та відповідність матеріалам справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу слід покласти за рахунок відповідача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія" (65125, м. Одеса, вул. В.Арнаутська, 2-Б/1, код ЄДРПОУ 30244124) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"; в особі, якою є Запорізька філія приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (69035, м. Запоріжжя, вул.40 років Радянської України, 57-В, код ЄДРПОУ 26183400) суму майнової шкоди в розмірі 6238,75 грн., 102 грн. - держмита; 236 грн. - витрат на ІТЗ судового процесу.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Суддя Цісельський О.В.

Повне рішення складено 20.02.2012 р.