Постанова № 21637558, 22.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2012 р. Справа № 5015/4618/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Бориславський хлібокомбінат", м. Борислав Львівської області

на постановувід 05.12.2011 р. Львівського апеляційного господарського суду

у справі№ 5015/4618/11 господарського суду Львівської області

за позовом відкритого акціонерного товариства "Бориславський хлібокомбінат", м. Борислав Львівської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Стебник Дрогобицького району Львівської області

провизнання договору купівлі-продажу дійсним

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.09.2011 року (суддя - Березняк Н.), що прийнято у справі № 5015/4618/11 за позовом відкритого акціонерного товариства "Бориславський хлібокомбінат" (далі - Позивач, Товариство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі Відповідач, СПД) про визнання дійсним договору, був визнаний дійсним договір № 6/17 від 01.08.2008 року купівлі-продажу, укладений між Товариством та СПД, в частині продажу Блоку допоміжних споруд з градирнею, а судові витрати покладені на Відповідача.

Не погодившись з цим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Бориславі (далі ДПІ) звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 року та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді: Зварич О.В., Юрченко Я.О.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 року скасовано та прийняте нове рішення в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, відкрите акціонерне товариство "Бориславський хлібокомбінат" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року, а рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 11, 220, 334, 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 174 Господарського кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між сторонами у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу № 6/17 від 01.08.2008 року рухомого майна, в складі якого виявилося нерухоме майно - належні Товариству блок допоміжних споруд з градирнею. Також, суд встановив, що Відповідач перерахував Позивачу кошти за цим договором, однак залишив поза увагою лист Товариства із вимогами про нотаріальне посвідчення цього договору. Крім цього, суд зазначив, що сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах вказаного договору купівлі продажу, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Скасовуючи це рішення за скаргою ДПІ, апеляційний суд встановив що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає не тільки нотаріальному посвідченню, а й державній реєстрації, а тому до нього не можуть бути застосовані норми щодо визнання дійсним договору судом у разі ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення. Також, апеляційний суд зазначив, що за результатами проведеної ДПІ податкової перевірки стосовно Товариства не було встановлено факту ухилення Відповідача від нотаріального посвідчення спірної угоди, тому ДПІ звернулась до адміністративного суду з вимогами про стягнення в дохід держави коштів та майна, отриманих по такій нікчемній угоді. Крім цього, апеляційний суд зазначив, що 24.09.2008 року виникло право податкової застави на активи Товариства. За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання дійсним укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, задовольнивши апеляційну скаргу ДПІ.

Заявник касаційної скарги, не погоджуючись із такими висновками апеляційного суду та обґрунтовує свої заперечення тим, що апеляційний суд здійснив апеляційне провадження у справі за скаргою особи, яка не мала права її подавати, а договір купівлі-продажу, що є предметом у даній справі, не стосується прав та обов'язків ДПІ; до того ж на момент укладення цього договору у Позивача був відсутній податковий борг, а в момент вчинення правочину були відсутні будь-які заборони на відчуження майна Товариства.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із запереченнями скаржника, оскільки вони викладені без врахування врегульованого цивільним законодавством порядку укладення, посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також без врахування всіх встановлених, зокрема, апеляційним судом, обставин справи.

Так, зазначаючи в скарзі, що ДПІ не є стороною угоди предмету спору у даній справі, а тому не має права на апеляційне оскарження в порядку норм ст. 91 ГПК України, скаржник не врахував, що апеляційний суд на підставі наданих у справі доказів встановив, що після укладення 01.08.2008 року сторонами договору купівлі-продажу активи Товариства, що були предметом вказаного договору, були описані ДПІ, як такі, на які поширюється право податкової застави та на момент розгляду даної справи це майно залишається у податковій заставі (а.с. 99-101).

При цьому, слід вказати на те, що відповідно до норм пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (положення якого діяли станом на момент укладення угоди предмету спору у даній справі та на момент виникнення у ДПІ права податкової застави на майно (предмет вказаного договору) Позивача) право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначає, що згідно норм ст. 2 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла станом на момент укладення спірної угоди та виникнення у ДПІ права податкової застави на нерухоме майно, продане за вказаною угодою) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Також, за приписами розділу VIII Тимчасового положення Про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Отже, реєстрація права власності на нерухоме майно відбувається шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з оформленням відповідного правовстановлюючого документу, яким є свідоцтво про право власності.

Таким чином, враховуючи викладені умови та порядок виникнення права податкової застави на активи платника податків, а також порядок та умови реєстрації за особою права власності на нерухоме майно, перехід від Позивача до Відповідача права власності на нерухоме майно за спірною угодою купівлі-продажу виключає можливість застосування до Товариства податкової застави саме на вказане майно.

Виникнення ж права податкової застави на вказане майно та реєстрація відповідної інформації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, в свою чергу свідчить про те, що за спірною угодою право власності на це майно до Відповідача не перейшло та на момент виникнення права податкової застави таке право власності не було оформлене, а було зареєстроване та залишалось за Позивачем.

Враховуючи викладене та норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", всі спори стосовно майна Товариства, яке знаходиться у податковій заставі за наказом ДПІ, стосуються прав та обов'язків вказаного державного органу.

Відповідно ж до норм ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Отже, незважаючи на те, що ДПІ не є стороною угоди предмету спору у даній справі та виходячи з того, що майно, яке предметом цієї угоди знаходиться у податковій заставі, спростовуються, як такі, що не відповідають нормам ст. 91 ГПК України, доводи скаржника про те, що прийняте у даній справі рішення не стосується прав та обов'язків ДПІ. А тому, вказаний державний орган мав право на апеляційне оскарження прийнятого у даній справі рішення місцевого суду.

Стосовно суті заявлених позовних вимог та прийнятих за результатами їх розгляду судових рішень слід наголосити на такому.

Нормами ст. 220 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Нормами ч. 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до статей 210, 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування положень ст. 220 ЦК України та визнання спірного договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості дійсним, оскільки останній підлягає державній реєстрації (що не було встановлено судом та не мало місце у даній справі) і є вчиненим з моменту її проведення.

Аналогічну правову позицію про те, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки, висловлено в постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 року у справі № 2-17/604-2009, а також в постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2009 року у справі № 15/261(1/445-21/71) за позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, в перегляді якої ухвалою Верховного Суду України від 28 травня 2009 року відмовлено.

У зв'язку зі викладеним, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення першої інстанції та відмовивши Товариству в позові про визнання дійсним договору від 01.08.2008 року купівлі-продажу об'єктів нерухомості (блоку допоміжних споруд з градирнею), дійшов правомірного, обґрунтованого та такого, що відповідає нормам законодавства і обставинам справи, висновку.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги відкритого акціонерного товариства "Бориславський хлібокомбінат" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 2 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 210, 220, 317, 331, 376, 635, 640, 657 Цивільного кодексу України та ст.ст. 91, 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Бориславський хлібокомбінат" залишити без задоволення.

2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. у справі № 5015/4618/11 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 22.02.2012 року.