Ухвала суду № 21609718, 09.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2012 року                               м. Київ                                        К-24389/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги прокуратури Івано-Франківської області та державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 15.11.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008

у справі № А-6/135

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Серін»(далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Івано-Франківської області,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 15.11.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 16.02.2007 № 0000112301/0. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що дані податкового обліку платника (позивача у справі) сформовані на підставі належним чином оформлених документів первинного обліку, складених за наслідками здійснення господарських операцій з поставки товару, тоді як несплата постачальником позивача податкових зобов’язань не може бути підставою для позбавлення Товариства права на отримання податкової вигоди.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та прокуратура Івано-Франківської області просять скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, зокрема, про відсутність факту надмірної сплати відповідних сум ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару позивачеві приватним підприємством «Техніка-Захід», з яким чинне законодавство пов’язує виникнення у платника права на бюджетне відшкодування.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 119169,08 грн. за серпень-вересень 2006 року, слугував висновок ДПІ, викладений в акті про результати невиїзної документальної перевірки від 14.02.2007 № 114/23-32472639, про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями з придбання товару у приватного підприємства «Техніка-Захід». За посиланням відповідача, відсутність цього постачальника за місцем реєстрації, недекларування та несплата ним необхідних сум ПДВ до бюджету за операціями з поставки продукції позивачеві та ініціювання ним справи про банкрутство виключає право Товариства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

В даному разі реальність здійснення спірних операцій з поставки позивачеві товару податковим органом не заперечується. В акті перевірки ДПІ зазначено як про підтвердження факту отримання та оплати Товариством цього товару з одночасним оформленням необхідних первинних документів. Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податків податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його постачальника (приватного підприємства «Техніка-Захід»), прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Доводи ДПІ про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судами.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано визнали незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнили позов.

За таких обставин процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги прокуратури Івано-Франківської області та державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області відхилити.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 15.11.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2008 у справі № А-6/135 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко