Ухвала суду № 21609702, 09.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2012 року                               м. Київ                                        К-42729/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

на постанову господарського суду Полтавської області від 04.09.2008

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009

у справі № 17/155 (22-а-7323/09)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Присадки»(далі –Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Полтавської області від 04.09.2008 позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 21.04.2008 № 0000082302/0/27 та № 0000092302/0/1316. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до відшкодування сума від’ємного значення ПДВ була сформована позивачем з дотриманням вимог пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тоді як податковим органом не доведено наявності обставин, що виключають право позивача на отримання оспорюваної податкової вигоди.

Постановою від 15.07.2009 Харківський апеляційний адміністративний суд, скасувавши назване рішення місцевого суду з мотивів порушення ним порядку здійснення технічного фіксування судового засідання, задовольнив позов з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Кременчуцька ОДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність такої обов’язкової умови для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як встановлений за наслідками проведення зустрічних перевірок постачальників позивача факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Кременчуцької ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що підставою для визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2006 року та січень-лютий 2007 року в розмірі 151768 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2008 № 0000082302/0 та для донарахування Товариству податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 2473,50 грн. (у тому числі 1649 грн. за основним платежем та 824,50 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2008 № 0000092302/0/1316 став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 15.04.2008 №626/23-309/13932946, про безпідставне відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ за операціями з поставки йому товарів приватним підприємством «Юніком», товариством з обмеженою відповідальністю «Ластар»та товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопром»з огляду на те, що за результатами зустрічних перевірок цих контрагентів неможливо встановити факт надмірного надходження відповідних сум податку до бюджету з причин визнання їх банкрутом та анулювання їх реєстрації як платників ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

В силу вимог підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Кременчуцькою ОДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагентів, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо.

Власне реальність виконання операцій з поставки товарів позивачеві (за результатами виконання яких у Товариства виникло від’ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі) податковим органом не оспорюється.

Доводи податкового органу про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного суди на підставі обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на податковий кредит цілком правомірно задовольнили позовні вимоги, у зв’язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали місцевого і апеляційного судів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009 у справі № 17/155 (22-а-7323/09) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко