Постанова № 21606869, 22.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2012 р. Справа № 5023/8388/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 10.01.2012 р.,

відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за довіреністю №1205 від 01.12.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № вх. №5254Х/3-11 від 07.12.11) на рішення господарського суду Харківської області від 22.11.11 р. у справі № 5023/8388/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика дверей "БудМайстер", м. Павлоград Дніпропетровської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення 135 636,32 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 р. позивач - ТОВ "Фабрика дверей "БудМайстер", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача –Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, на свою користь 135 636,32 грн. заборгованості за договором поставки № 47 від 01.01.2009 року, з яких: 135 636, 29 грн. основного боргу, 0,01 грн. пені, 0,01 грн. 3% річних, 0,01 грн. інфляційних втрат та понесені ним судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.2011 року у справі № 5023/8388/11 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика дверей "Будмайстер" 135636,29 грн. боргу, 0,01 грн. пені, 0,01 грн. 3% річних, 0,01 грн. інфляційних витрат, витрати по сплаті державного мита у сумі 1356,36 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. До того ж, заявник зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам.

Також відповідач надіслав письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. №486 від 18.01.2012р. та вх.№1207 від 08.02.2012 р.), в яких стверджує, що судом першої інстанції зроблені безпідставні висновки щодо поставки продукції у межах договору поставки №47 від 01.01.2009 р. Жодна з накладних не містить посилання на зазначений договір, а будь-які документи на його виконання не містять перелік накладних або посилання на них як на невід'ємну складову частину договору. Також заявник скарги стверджує, що позивач не надав доказів встановлення сторонами строку оплати відповідачем товару та доказів направлення відповідачу вимоги про оплату переданого товару, отже, строк оплати відповідачем товару не настав, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача його вартості, пені, інфляційних та 3% річних. Разом з цим, відповідач не заперечує проти того, що товар був фактично отриманий ним від позивача, однак представлений позивачем договір не має відношення до цього, отже підстави для стягнення боргу та штрафних санкцій по поставках відсутні.

Крім того заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції порушені права Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на участь у судовому процесі та надання своїх доводів по суті спору та доказів на підтвердження своєї правової позиції у справі, оскільки нез’явлення відповідача у судове засідання, неповідомлення про причини неявки, а також не надсилання витребуваних судом документів є підставою для відкладення розгляду справи. Проте, суд у порушення вимог чинного законодавства прийняв рішення за відсутності представника відповідача.

Позивач у відзиві, а також його повноважний представник у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечують, вважають її безпідставною та необґрунтованою, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважають законним, обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи, тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

В судове засідання 23.01.2012 р. з'явились представники сторін та надали пояснення у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі (додаткових поясненнях до скарги) та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, встановлено місцевим господарським судом та під час апеляційного провадження, 01 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика дверей "БудМайстер" (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір постачання № 47 (далі договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець сплатити і прийняти товар в асортименті і за цінами, зазначеними в специфікаціях, у кількості та терміни відповідно до замовлення (п.1.1.).

Відповідно до п.5.1. договору покупець здійснює, на умовах 100 % оплати за отриманий товар з відстрочкою оплати, яка становить 30 календарних днів з моменту надходження товару на склад покупця, або з моменту відвантаження товару перевізнику покупця.

Загальна вартість договору становить 1 500 000,00 грн.

Згідно з пунктом 6.1. договору кількість товару, що поставляється повинна відповідати даним, зазначеним у накладній на передачу товару.

Згідно з п. 12.4. договір діє до 31.12.2009 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

На виконання умов договору, позивач поставив на користь відповідача у 2009 році товар на загальну суму 399 992,01 грн.

З боку відповідача товар був отриманий уповноваженою особою. Поставка товару позивачем відповідачу та отримання останнім цієї продукції за вказаним договором підтверджується доданими позивачем до матеріалів справи видатковими накладними на отримання товарно - матеріальних цінностей (т.1 а.с.23-48).

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару виконав неналежним чином, вартість отриманого товару сплатив частково –у сумі 264 355,72 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 135 636,29 грн., яка відповідачем погашена не була, що і стало підставою для звернення ТОВ "Фабрика будівельних сумішей "БудМайстер" з відповідним позовом.

Разом з цим відповідач не заперечує проти того, що товар був фактично ним отриманий від позивача, однак зазначає, що представлений позивачем договір не має відношення до цих поставок, оскільки відповідно до п. 5.3. договору, узгодженою ціною на товар вважається ціна, що зазначена в накладних. Однак, жодна з накладних не містить посилання на договір, а сам договір, або будь-які документи на його виконання не містять перелік накладних або посилання на них як на невід'ємну складову частину договору, тому підстави для стягнення боргу та штрафних санкцій по даним поставкам відсутні. Крім того, заявник стверджує, що сума боргу, яка була вказана позивачем в акті звіряння, направленому йому для узгодження, не відповідає дійсності. Тому, не погоджуючись з зазначеною сумою, відповідач направив позивачу претензію-вимогу від 06.12.2011р. про повернення зайво перерахованих коштів у сумі 57642,89 грн.

Проте, матеріали справи свідчать та підтверджено уповноваженими представниками сторін у судовому засіданні, що на кожний рік сторонами укладався один договір, за яким і відбувалися правовідносини сторін. У 2009 році, відповідно діяв договір поставки № 47 від 01.01.2009 року.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні (та надав письмові пояснення), за усною домовленістю сторін. рахунки на оплату вартості партії товару направлялися відповідачеві по електронній пошті (т.1 а.с. 114).

Разом з тим відповідач за результатами отримання від позивача рахунків на оплату товару, які складені позивачем на виконання саме договору поставки № 47 від 01.01.2009 року, здійснив конклюдентні дії щодо часткової оплати за цей товар з посиланням на видаткові накладні, про що свідчать платіжні доручення та виписки з особових рахунків відповідача, наявні в матеріалах справи.

Отже, аналізуючи усі вищевказані правовідносини між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика дверей "Будмайстер", господарський суд апеляційної інстанції, як і господарський суд першої інстанції, вважає, що вони виникли на підставі договору поставки № 47 від 01.01.2009 року та регламентовані саме цим договором, тобто у даному випадку підтверджені правовідносини за спірним правочином, які відбувались шляхом здійснення оплати відповідачем товару за рахунками, виставленими на виконання саме договору поставки № 47 від 01.01.2009 року, тобто усі дії сторін здійснювалися у контексті спірного договору, що свідчить про узгодження сторонами суттєвих умов здійснених поставок.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, передавши відповідачу у власність товар, проте відповідач розрахунки за отриманий товар повністю не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 135 636,29 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Продавець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вказано вище, у п.5.1. договору сторони погодили, що покупець здійснює, на умовах 100 % оплати за отриманий товар з відстрочкою оплати, яка становить 30 календарних днів з моменту надходження товару на склад покупця, або з моменту відвантаження товару перевізнику покупця.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 135 636,29 грн. підтверджена належними доказами, будь-яких доказів оплати цієї суми відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції надано не було, відповідачем не спростовано, що ця заборгованість виникла саме за умовами договору №47 від 01.01.2009р., тобто –за 2009 рік, у зв‘язку з чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 135 636,29 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Таким чином, відповідач, не погасивши заборгованість перед своїм контрагентом - ТОВ "Фабрика дверей "Будмайстер" у розмірі 135 636,29 грн., був правомірно визнаний місцевим господарським судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару, за договором поставки № 47 від 01.01.2009 року.

Одночасно колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення вірно визначивши суму боргу до стягнення у розмірі 135 636,29 грн., припустився технічної описки в резолютивній частині рішення, де вказав 35 636,29 грн. При вирішенні питання щодо видачі відповідного наказу за рішенням від 22.11.2011р., суд має виправити дану описку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів вищеназваних статей та досліджених матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідач прострочив виконання зобов’язання з оплати товару за договором поставки № 47 від 01.01.2009 року, тому вважає, що, місцевим господарським судом також вірно та обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 0,01 грн. 3% річних, 0,01 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

На підставі статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких передбачено законом або визначається в договорі.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Пунктом 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.2. договору було передбачено, що за несвоєчасну оплату, порушення строків передбачених п. 5.1. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.

Таким чином, сторони, уклавши вказаний договір, визначили, у тому числі, відповідальність за порушення договірних зобов’язань - у вигляді стягнення пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення.

На підставі аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору, колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 0,01 грн.

Щодо посилання заявника скарги на те, що судом першої інстанції було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, у зв‘язку з відсутністю представника відповідача у судових засіданнях, таке посилання не відповідає дійсності зважаючи на таке.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою від 12.10.2011р. господарським судом Харківської області було порушено провадження по даній справі і призначено до розгляду. Пунктом 4 даної ухвали відповідача було зобов’язано надати суду відзив на позовну заяву, з правовим обґрунтуванням своєї позиції по справі. Відповідач в призначене на 03.11.2011р. судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву не надав. У зв’язку з неявкою представника відповідача у дане судове засідання та його клопотанням про відкладення розгляду справи з метою проведення звірки взаємних рахунків з позивачем у справі, суд першої інстанції розгляд справи відклав на 22.11.2011р. Проте відповідач і в наступне судове засідання не прибув, результатів звірки взаємних рахунків суду не надав та подав чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою свого представника і неможливістю забезпечити присутність свого представника у судовому засіданні за відсутності коштів, необхідних для оплати послуг представника. Однак, відсутність коштів для оплати послуг іншого представника не може свідчити про поважність причин його відсутності у судовому засіданні (п. 3.92 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції»).

Що ж стосується посилання відповідача на те, що суду першої інстанції слід було відкласти розгляд даної справи, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, яке суд використовує із врахуванням законодавчо встановлених строків розгляду справи.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, що чинне законодавство не обмежує сторін у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а відтак, у разі, якщо скаржник вважав за необхідне приймати участь у судовому засіданні, він мав можливість та повинен був направити до суду іншого представника.

Тобто, господарським судом Харківської області виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд, зважаючи на те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поважності причини неприбуття його представника в судове засідання 22.11.2011р. та, враховуючи, що явка сторін у судове засідання не була визнана обов‘язковою, реалізував своє право в межах статті 75 ГПК України, і розглянув справу за наявними в ній матеріалами. Тому, на думку колегії суддів, відповідач саме таким чином реалізував своє диспозитивне право на участь у судовому процесі.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення. Ст. 43 ГПК України встановлено, що оцінка доказів судом здійснюється при повному, об'єктивному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Твердження ж відповідача в його апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, а також всі вищенаведені факти ним не спростовані належними доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідач не надав доказів, що підтверджують обставини, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2011 р. у справі № 5023/8388/11 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.11.2011 р. у справі № 5023/8388/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.

Повний текст постанови підписано 20.02.2012 року.