Постанова № 21606598, 08.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.12 Справа № 5015/7291/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді - Юркевича М.В.

суддів - Кузя В.Л.

Желіка М.Б.

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р.

у справі № 5015/7291/11

за позовом акціонерного товариства закритого типу «Львівський універмаг «На ринку»м. Львів

до відповідача Львівської міської ради м. Львів

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради м. Львів

про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 29.09.2011 р. № 753

за участю представників :

від позивача: Колянковський Т.М. представник

від відповідача: ОСОБА_1 головний спеціаліст відділу правового забезпечення

від третьої особи: ОСОБА_2 - головний спеціаліст юридичного відділу

Права та обовязки сторін, передбачені ст. ст. 22, 28 ГПК України розяснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про фіксацію судового процесу не надходили.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. у справі №5015/7291/11 (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено позов акціонерного товариства закритого типу «Львівський універмаг «На ринку»м. Львів до Львівської міської ради м. Львів за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради м. Львів, визнавши недійсною ухвалу Львівської міської ради четвертої сесії шостого скликання від 29.09.2001 р. № 753 «Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 р. № 61-2093-11».

Львівська міська рада не погоджується з даним рішенням суду, тому у своїй апеляційній скарзі просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступні обставини і підстави:

·В силу приписів ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, в тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного суду України та адміністративних судів. Виходячи із приписів ст. ст. 2, 3,18 КАС України розглядувана справа має встановлені нормами КАС України ознаки адміністративної справи, а відповідно і не повинна бути розглянута господарським судом;

·Відповідно до програми приватизації обєктів комунальної власності м. Львова на 2009-2010 роки право на приватизацію шляхом викупу можуть отримати орендарі, які виконують умови, визначені договором оренди і Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Згідно ч. 9 ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна»орендар має право на викуп обєкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Якщо договір оренди укладено після набрання чинності цим законом або в договорі. укладеному до набрання ним чинності, не передбачено викуп обєкта оренди, приватизація такого обєкту здійснюється відповідно до чинного законодавства (ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»);

·У позивача відсутнє переважне право на приватизацію вказаного обєкта шляхом викупу, оскільки таке право міг мати орендар лише при умові якби таке право було передбачено договором оренди. В розглядуваному випадку договір оренди був укладений до 14.03.1995 р., тобто до змін які були внесені до ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

·За результатами проведеної перевірки прокуратурою встановлено, що позивачем допущено порушення істотних умов договору, а саме заборгованість по орендній платі станом на 29.06.2011 р. склала 576848,23 грн., останнім також не було укладено договір страхування обєкту оренди, який був передбачений, як умовами договору оренди, так і ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

·Виходячи із виявлених прокуратурою порушень підстав для включення обєкту до переліку обєктів, що підлягають приватизації шляхом викупу і його затвердження ухвалою від 30.06.2011 р. є неправомірним, а тому вилучивши за протестом від 30.08.2011 р. п. 26 з додатку до ухвали Львівська міська рада дане порушення усунула.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради в судовому засіданні в усній формі доводи апеляційної скарги підтримала.

Акціонерне товариство закритого типу «Львівський універмаг «На ринку»доводи апеляційної скарги заперечило з підстав та мотивів наведених у своєму відзиві, рішення господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Причини та підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р.

В ході перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами та доказами у справі Львівським апеляційним господарським судом зясовано:

Ухвалою Львівської міської ради третьої сесії шостого скликання від 30.06.2011 р. № 605 «Про затвердження переліку обєктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу»затверджено перелік обєктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації способом викупу. Пунктом 26 переліку визначено обєкт площею 1850,4 м. кв. по вул. Шевській, 1 у м. Львові як такий, що підлягає приватизації шляхом викупу за заявою позивача (АТЗТ «Львівський Універмаг «На ринку»). 30.08.2011 р. першим заступником прокурора м. Львова було внесено протест №61-2093 вих - 11 на пункт 26 додатку до ухвали Львівської міської від 30.06.2011 р. №605, яким прокурор вимагав скасувати даний пункт додатку (переліку).

За результатами проведеної перевірки прокурором м. Львова було встановлено недотримання орендарем умов договору щодо своєчасності сплати орендної плати, а саме зясовано, що станом на 29.06.2011 р. заборгованість позивача з орендної плати становить 576484,23 грн. А також, встановлено порушенням орендарем вимог ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»щодо укладення договору страхування.

За результатами розгляду протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року № 61-2093-11 ухвалою Львівської міської ради четвертої сесії шостого скликання від 29.09.2011 р. № 753 внесено зміни в додаток до ухвали Львівської міської ради від 30.06.2011 року №605, вилучивши з переліку пункт 26.

07.12.2011 р. позивач - АТЗТ «Львівський Універмаг «На ринку»звернувся до господарського суду Львівської області за захистом своїх прав, з позовними вимогами до Львівської міської ради про визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, а саме ухвали Львівської міської ради № 753 від 29.09.2011 року «Про розгляд протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року № 61-2093-11».

Як на підставу своїх вимог позивач покликається на те, що оскаржена ухвала міської ради суперечить вимогам законодавства та порушує права останнього на приватизацію обєкта нерухомого майна. Позивач також звертає увагу суду на те, що відповідач безпідставно повязує неналежне виконання орендарем умов договору оренди № Г-7308-9 від 20.10.2009 р., оскільки включення обєкта до переліку, що підлягають приватизації шляхом викупу, є окремим самостійним видом продажу обєкта приватизації і такий вид продажу не повязаний з належним виконанням орендарем умов договору оренди. А неналежне виконання орендарем умов договору оренди щодо своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати і обовязку орендаря укласти договір страхування обєкта оренди, не має правовим наслідком втрати права позивача на приватизацію майна.

Місцевий господарський суд виходячи із приписів ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та ст. ст. 7, 8, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, судова колегія виходить із наступного:

Як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідно до умов договору оренди № Г-7308-9 від 20.10.2009 р., укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та АТЗТ «Львівський універмаг «На ринку», позивач є орендарем обєкта приватизації з правом першочергового викупу (п. 4.2.5. договору оренди нерухомого майна № Г-7308-9 від 20.10.2009 р.).

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю. Такий порядок відчуження майна передбачено зокрема Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Частиною першою статті 7 Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, а також викупу.

Отже, право на приватизацію обєкта у позивача забезпечено Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та договором оренди нерухомого майна № Г-7308-9 від 20.10.2009 року.

В силу положень даного закону таке право підлягає реалізації після включення обєкта приватизації до одного з переліків, визначених у цьому законі. Ухвалою міської ради № 605 було затверджено Перелік обєктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу, до якого було включено і обєкт приватизації за адресою: м. Львів, вул. Шевська,1 загальною площею 1850,4 кв.м.

Таким чином, після прийняття даного рішення між відповідачем та позивачем виникли правовідносини з приводу приватизації обєкта, а саме позивач набув права вимагати від відповідача реалізації свого права на приватизацію шляхом вчинення відповідних дій, передбачених в Законі України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства в силу приписів частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»здійснюється його підготовка до приватизації, яка включає в себе, зокрема, визначення органом приватизації ціни продажу обєкта приватизації, погодження ціни продажу з постійною комісією комунального майна та власності та укладення договору купівлі-продажу. Відповідно до частини 2 статті 8 цього ж закону строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації. А підготовка до приватизації здійснюється органами приватизації, яким в розглядуваному випадку є третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржена позивачем ухвала Львівської міської ради № 753 була прийнята відповідачем за наслідками розгляду протесту прокурора м. Львова від 30.08.2011 року № 61-2093вих-11, який вимагав виключення обєкта приватизації з Переліку обєктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу, затвердженого ухвалою № 605. При цьому, прокурор у своєму протесті звернув увагу міської ради на те, що приватизація у визначений відповідачем спосіб суперечить вимогам статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статтям 10, 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також пункту 3.5 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2009-2010 роки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 2453 від 5.03.2009 року (Програма приватизації).

Так, відповідно до статті 3.5 Програми приватизації, на яку покликається прокурор у своєму протесті, право на приватизацію способом викупу можуть отримати орендарі, які належно виконують умови, визначені договором оренди і законом України “Про оренду державного та комунального майна“ (використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, використання і збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню, псуванню, внесення орендної плати своєчасно та у повному обсязі і виконання інших договірних зобовязань), своєчасно вчиняють необхідні дії для переукладення договорів оренди у разі закінчення строку дії договорів та внесення змін до нормативно-правових актів з питань оренди.

В той же час, статтею 3.6 Програми приватизації передбачено, що обєкт оренди, що перебуває у користуванні орендаря, який неналежно виконує зобовязання за договором оренди, може бути приватизований на конкурентних засадах на підставі відповідного рішення міської ради після припинення договору оренди у встановленому порядку.

Місцевий господарський суд доцільно звернув увагу на те, що наведені норми Програми приватизації повинні тлумачитися комплексно і в поєднанні одна з одною. Тобто, необхідною передумовою для приватизації обєкта, що перебуває в оренді, є припинення договору оренди. Однак, під час дії договору оренди відповідач вправі винести рішення про приватизацію обєкта лише шляхом викупу орендарем.

Матеріалами справи встановлено, а сторонами протилежного не доведено, договір оренди обєкта приватизації між позивачем та відповідачем, на момент прийняття оскарженого міської радою рішення, був чинним. А отже, як правильно дав правову оцінку місцевий господарський суд тим обставинам, що відповідач при винесенні ухвали № 753 не мав повноважень для вибору іншого способу приватизації обєкта в силу приписів закону.

Як прослідковується із наявних матеріалів справи, при винесенні оскарженої ухвали № 753 відповідач керувався неналежним виконанням позивачем договору оренди обєкта приватизації, що стало підставою для виключення п 26 з Переліку обєктів, що підлягають приватизації.

Разом з тим, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2000 року у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" звернув увагу на те, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначених законами.

Таким чином, Конституційний Суд встановив, що серед підстав для відмови в приватизації відсутня така підстава, як неналежне виконання договору оренди обєкта приватизації.

Відтак, не заслуговують на увагу суду доводи апелянта про те, що у позивача відсутнє переважне право на приватизацію вказаного обєкта шляхом викупу з огляду на ті обставини, що позивачем не належним чином виконувались умови договору оренди.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду також звертає увагу на те, що в силу приписів частини 3 статті 24 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В силу приписів ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (п.2 розяснення президії ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»№02-5\35 від 26.01.2000р., із змінами та доповненнями).

В силу приписів ч. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Наведена норма статті закріплює за органами місцевого самоврядування право на зміну та скасування власних рішень віднесених до власної компетенції. Разом з тим, жодний закон чи нормативно-правовий акт не наділяє органи місцевого самоврядування компетенцією чи правом позбавляти юридичних чи фізичних осіб шляхом прийняття відповідного рішення права власності на майно, такою компетенцією наділений виключно суд.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду повністю погоджується із правовою позицією місцевого господарського суду про те, що оскаржена ухвала міської ради № 753 винесене без наявності для цього, передбачених законом підстав та компетенції, а також спрямована на порушення прав позивача на приватизацію обєкта нерухомого майна.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

В силу приписів ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Справа адміністративної юрисдикції в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В розглядуваному випадку спірні правовідносини стосуються спору про право позивача на приватизацію. В спірних правовідносинах відповідач виступає не як субєкт владних повноважень в тому значенні, в якому його вжито в с. 17 КАС України, а як субєкт майнових відносин, дії якого спрямовані на реалізацію право володіти, користуватись та розпоряджатись спірним майном.

Отже, між сторонами існує спір про право, вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, а тому розглядуваний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

В звязку з чим, судова колегія звертає увагу апелянта на постанову постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Так, з метою однакового і правильного визначення підвідомчості і підсудності справ господарським судам Вищий господарський суд України в п. 3.2. постанови № 10 звернув увагу на те, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації.

Отже, доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не відповідають матеріалам справи, зводяться до тлумачення приписів закону на свою користь та не спростовують викладених в рішенні мотивованих висновків.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона в силу ст. 33 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. В розглядуваному ж випадку, відповідач не довів безпідставності задоволення позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду констатує, що рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. по суті є законним, відповідно до ст. 43 ГПК України ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, в звязку з чим, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Львівської міської ради м. Львів відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2011 р. у справі №5015/7291/11 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи № 5015/7291/11 повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Юркевич М.В.

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Желік М.Б.