Ухвала суду № 21602358, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 року м. КиївК-43610/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року

у справі № 9/123

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство»

до Кобеляцької міжрайонної державної податкової інспекції в Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2009 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство»(далі позивач) до Кобеляцької міжрайонної державної податкової інспекції в Полтавській області (правонаступником якої є Кременчуцька обєднана державна податкова інспекція у Полтавській області; далі відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000612300/0 від 12 жовтня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ремонтне підприємство»3,40 грн. судових витрат (державного мита).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області задоволено частково. Постанову Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2009 року скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000612300/0 від 12 жовтня 2006 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 47 458,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14 232,00 грн. В цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року та залишення в силі постанови Господарського суду Полтавської області від 19 березня 2009 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Ремонтне підприємство»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 01 липня 2006 року, за результатами якої складено акт № 133-230-132-32115230 від 12 жовтня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000612300/0 від 12 жовтня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 62915,00 грн. (48 400,00 грн. основний платіж, 14 515,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 8.1 статті 8, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР), оскільки, між позивачем та громадянином ОСОБА_3 керівником ВАТ «Агротехніка», укладено договір купівлі-продажу № 2 від 30 січня 2006 року, відповідно до умов якого позивач реалізував акції, внесені акціонерами ВАТ «Агротехніка»до статутного капіталу ТОВ «Ремонтне підприємство», в кількості 436 820 штук на загальну суму 305 477,40 грн. за ціною 0,07 грн. за 1 акцію.

При цьому, на думку відповідача, ОСОБА_3 та позивач є повязаними особами, а згідно висновку Приватного підприємства «Нерухомість на Подолі» ринкова вартість акцій ВАТ «Агротехніка»станом на 30 січня 2006 року становить 0,43 грн. за 1 акцію.

Крім того, податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до складу амортизаційних відрахувань платежів по основних засобах першої групи, які передано до статутного фонду підприємства засновником ВАТ «Агротехніка», та знаходяться на балансі останнього, а також непроведення державної реєстрації права власності на придбані основні засоби за позивачем.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повязаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Витрати, понесені платником податку у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) у повязаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно з пунктом 1.26 статті 1 Закону № 334/94-ВР повязана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сімї.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, засновниками підприємства позивача є ВАТ «Агротехніка», якому належить 46,04 % статутного фонду товариства, та громадяни України з часткою у статутному фонді 53,96 %.

Так, предметом договору № 2 від 30 січня 2006 року були акції, що вносились у статутний фонд фізичними особами акціонерами ВАТ «Агротехніка»у 2003 році.

В свою чергу, оскільки зазначені акції, в розумінні статті 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства», чинного на момент утворення статутного фонду ТОВ «Ремонтне підприємство», у власність підприємству не передавались, то останній не може вважатися їх власником.

Крім того, після набрання чинності Господарським кодексом України, в статті 85 якого є положення стосовно того, що господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками та учасниками як внески, змінився правовий статус переданого майна, але будь-які зміни в період з 01 січня 2004 року по 30 січня 2006 року до Статуту та установчого договору учасниками та засновники ТОВ «Ремонтне підприємство»не вносились.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що укладаючи договір про відчуження простих іменних акцій, які належать фізичним особам акціонерам ВАТ «Агротехніка», позивач без належних повноважень розпорядився власністю фізичних осіб власників акцій без компенсації їх вартості.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами Харківського апеляційного адміністративного суду про те, що договір купівлі-продажу № 2 від 30 січня 2006 року укладено з повязаною особою, оскільки, покупець громадянин ОСОБА_3 на час здійснення купівлі-продажу акцій був керівником ВАТ «Агротехніка», тобто відповідав ознакам, визначеним в пункті 1.26 статті 1 Закону № 334/94-ВР, у звязку з чим позивач при наявності згоди власників акцій був зобовязаний визначати вартість кожної акції за її номінальною вартістю або тією вартістю, яку б визначив власник, та формувати податкові зобовязання з податку на прибуток відповідно до цієї вартості.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Підпунктом 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей цього пункту: до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного капіталу іншої особи; до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного капіталу такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Відповідно до пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 року, (далі - ПСБО 7) первісною вартістю обєктів основних засобів, які внесено до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Отже, оскільки, в податковому обліку амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання, то у цілях оподаткування ПСБО 7 застосовується в частині порядку формування первісної балансової вартості основних фондів, що складається з витрат, безпосередньо повязаних з їх придбанням та доведенням до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем в акті перевірки не зазначено чи нараховувались ВАТ «Агротехніка»амортизаційні відрахування на основні засоби, що були передані до статутного фонду ТОВ «Ремонтне підприємство»в період, охоплений перевіркою, а також чи поверталися дані основні засоби ВАТ «Агротехніка».

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтне підприємство»відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко