Рішення № 21597995, 01.12.2011, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-3656/11/0121

Справа №2-3656/11/0121

РІШЕННЯ

Іменем України

01 грудня 2011 року Феодосійський міський суд АРК у складі:

Головуючого: судді - Терентьєва А.М.,

при секретарі: - Андрейченко М.Г., Канаєві В.В.,,

за участю: представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Колінчук Д.О.,

розглянуваши у відкритому судовому засіданні в м.Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” про зміну формулювання та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача зміну формулювання звільнення та дати звільнення на день винесення рішення по справі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24.06.2011 р. по день винесення рішення по справі, мотивуючи вимоги тим, що вона з 08.10.2008 р. працювала техніком абонентського відділу по роботі з фізичними особами у Феодосійській філії ОП „Кримтеплокомуненерго”. 25.05.2011 р., вона знаходячись на лікуванні, направила адміністрації підприємця заяву про звільнення за власним бажанням., яке було отримано на підприємстві 27.05.2011 р. Двотижневий строк встановлений законом для попередження про звільнення закінчувався 10.06.2011 р. та адміністрація підприємства була зобовязана звільнити її того ж дня. Але, 09.06.2011 р. вона, продовжуючи лікування, направила на підприємство повторну заяву про підтвердження своїх намірів про звільнення, та оскільки вона знаходилася на лікуванні, просила вислати їй трудову книжку поштою за місцем прописки. Однак, її сповістили про те, що питання звільнення буде розглянуто після предявлення адміністрації документа, що підтверджує її непрацездатність в період з 01.06.2011 р. 24.06.2011 р., позивач виписавшись з лікарні, предявила адміністрації установи листок непрацездатності, 29.06.2011 р. вона приходила на підприємство для отримання трудової книжки та розрахунку, але трудову книжку їй не видали та не розрахувалися, стосовно звільнення нічого не відповіли. 12.07.2011 р. її сповістили телефоном про необхідність з'явитися за трудовою книжкою та отримав трудову книжку 13.07.2011 р. вона виявила, що її звільнили за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин. У видачі копії наказу про звільнення їй відмовили. Вважає, що для розірвання трудового договору за ініціативою працівника не має значення факт знаходження працівника на лікуванні, та не може бути перешкодою для звільнення. Крім того, вважає своє звільнення за прогули без поважних причин незаконним, оскільки вона мала право розірвати трудовий договір попередивши керівництво письмово за два тижні, що вона і зробила, та відповідач був зобовязаним звільнити її за власним бажанням по закінченню двотижневого строку тобто 10.06.2010 р. Крім того, для звільнення за прогул необхідно згоду профспілкового комітету. Неправильне формулювання у трудовій книжці причин звільнення є перешкодою для працевлаштування на іншу роботу, тому вважає, що має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, кінцевий розрахунок з нею проведено на 24.06.2011 р., а видачу трудової книжки затримали до 13.07.2011 р., що вважає порушенням її права. Вказані обставини з'явились приводом для звернення до суду.

Протягом розгляду справи, після розірвання шлюбу із ОСОБА_4., позивач змінила прізвище на дошлюбне ОСОБА_5.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд їх задовольнити, пояснив суду, що позивач мала бути звільнена за власним бажанням, згідно її заяві, чого не зробив відповідач, протиправно звільнив її за прогули, оскільки позивач предявила на підприємстві свій „лікарняний” ще 24.06.2011 р., коли вийшла з лікарні.

Представник відповідача ОП „Кримтеплокомуненерго”, що діє за належним дорученням, в судовому засіданні із позовними вимогами не погодився, пояснив суду, що підстав для звільнення позивача за власним бажанням у період тимчасової непрацездатності у адміністрації підприємства не було, оскільки звільняти людину у період хвороби заборонено ст.40 КЗпП України, позивач, предявив листок непрацездатності наприкінці робочого дня 24.06.2011 р., не з'явилася на підприємство 29.06.2011 р., тому здійснила прогул без поважних причин, звільнити її у день предявлення заяви не було можливості. Просить суду задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно до ст.ст.10,11,60 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами, які беруть участь у справі і інших осіб, доказів.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні факти.

Відповідно до ст.21 КЗпП України,трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою,з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства,установи,організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що позивач з 08.10.2008 р. працювала у ФФ ОП „Кримтеплокомуненерго” техніком абонентського відділу. 13.07.2011 р. ї було звільнено за ст..40 п.4 КЗпП України за прогули без поважних причин. (а.с.10)

Відповідно до листків непрацездатності, ОСОБА_5 з 19.05.2011 р. по 31.05.2011 р. та з 10.06.2011 р. по 24.06.2011 р. знаходилася на лікуванні у денному стаціонарі.

Як вбачається з наданих представником відповідача копій заяв ОСОБА_5, оригінали яких були досліджені у судовому засіданні, 26.05.2011 р. позивач надала письмову заяву, отриману на підприємстві 02.06.2011 р. за вхідним №3 про звільнення за власним бажанням у звязку із різким погіршенням здоров'я;

також позивач направила на підприємство заяву, датовану 09.06.2011 р. яка зареєстрована за вх.№5 від 14.06.2011 р. у якій просила направити їй трудову книжку поштою за місцем прописки у звязку із хворобою, та вказівкою на те, що відповідно до наданої раніше заяви про звільнення, вона повідомила керівництво про звільнення за два тижні та строк попередження закінчується 10.06.2011 р. При чому, заява позивача містить резолюцію начальника про підготовку пропозицій у звязку із хворобою позивача.

24.06.2011 р. до відповідача надійшла її заява про звільнення за власним бажанням у звязку із погіршенням здоров'я 24.06.2011 р. та на заяві стоїть резолюція начальника ФФ ОП „Кримтеплокомуненерго” про підготовку наказу після закінчення строку непрацездатності.

Відповідно до листку непрацездатності виданого 13.06.2011р., позивачу було приписано стати до роботи 25.06.2011 р. Ці листи непрацездатності були надані на підприємство 24.06.2011 р., чого не заперечував представник відповідача.

Як пояснив у судовому засідання представник відповідача, 25.06.2011 р. рахувався на підприємстві неробочим днем та першим робочим днем був 29.06.2011 р. та ОСОБА_5 мала стати до роботи цього дня.

29.06.2011 р. позивач направила відповідачеві листа із нагадуванням про її попередні заяви про звільнення, з якої вбачається, що вона приходила на підприємство 29.06.2011р . за трудовою книжкою та розрахунком, вважаючи себе звільненою, але трудову книжку їй видано не було. Листа було отримано на підприємстві 04.07.2011 р. (а.с.9). Вказаний факт не спростовано представником відповідача.

Однак, позивача без пояснення причин та отримання особистих пояснень, було звільнено за прогули без поважних причин 13.07.2011 р., та при звільнені було отримано згоду профспілкового комітету. Трудову книжку позивач отримала 13.07.2011 р.

Згідно диспозиції п.4 ч.1 ст.41 КЗпП України, трудовій договір за ініціативою власникам може бути розірвано в випадку прогулу без поважних причин. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВС України „Про практику розгляду судами трудових спорів” №9 від 06.11.1992 р., розяснюється, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом всього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно наприклад, у звязку із залишенням роботи до закінчення строку трудового договору.

Однак, судом встановлено, що позивач, написав заяву про звільнення від 26.05.2011 р., отриману на підприємстві 02.06.2011 р. розраховувала на те, що її буде звільнено за підстав, вказаних нею. Крім того, своє бажання звільнитися та той факт, що позивач вважала, що буде звільнена за ст.38 КЗпП України, вона підтвердила написав заяву від 09.06.2011 р. зареєстровану за вх.№5 від 14.06.2011 р. та заяву від 29.06.2011 р. (а.с.9).

Суд вважає, що позивач мала підстави бути звільненою за власним бажанням за ст..38 КЗпП УКраїни, однак, з невизначених причин позивача не було звільнено з роботи з підстав вказаних у заяві про звільнення у вказану нею дату- 24.06.2010 р. після закінчення лікування та надання цього ж дня на підприємство заяви про звільнення та листка непрацездатності, та не було надано компетентної відмови про звільнення за вказаних позивачем підстав.

Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як встановлено у п.18 Постанови Пленуму ВС України „Про практику розгляду судами трудових спорів” №9 від 06.11.1992 р., суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дано неправильну юридичну кваліфікацію, суд може змінити формулювання причин звільнення та привести його у відповідність і чинним законодавством про працю.

Тому, виходячи з наведеного, суд вважає, що підстав для звільнення ОСОБА_5 за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин у адміністрації відповідача не було та її звільнення за вказаних підстав було незаконним.

Згідно ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Оскільки позивач не ставить питання про її поновлення на роботі, то позовні підлягають задоволенню частково. Так, формулювання підстав звільнення ОСОБА_5 з «Звільнена за ст.. 40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин” підлягає зміні на «Звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України».

Посилання представника відповідача про те, що не може бути звільнено людину у період її тимчасової непрацездатності, суд до уваги не приймає, оскільки вказана норма закону застосовується лише при звільненні працівника за ініціативою адміністрації.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги про зміну дати звільнення з 13.07.2011 р. на дату винесення рішення по справі, оскільки фактичною датою звільнення позивача є відповідно до її заяви 24.06.2011р. Тому суд вважає можливим змінити дату звільнення позивача з 13.07.2011 р. на 24.06.2011р.

Також, ст..235 КЗпП України встановлено, що якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Однак, позивачем не надано у судовому засіданні доказів неможливості позивачу працевлаштуватися у звязку із неправильним формулюванням причини звільнення в трудовій книжці, тому її позовні вимоги у частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24.06.2011 р. по день винесення рішення, задоволенню не підлягають.

Згідно ст.88 ЦПК України, стягненню з ОП „Кримтеплокомуненерго” в доход держави підлягає судовий збір в сумі 94грн.10коп.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,212,213,215 ЦПК України, на підставі ст.ст.21,24,36,38 ч.1,44,235 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Змінити підстави та дату звільнення ОСОБА_5 та внести до її трудової книжки замість запису «Звільнена за ст.. 40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин” новий запис наступного змісту: «Звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України».

Змінити дату звільнення ОСОБА_5 та внести до її трудової книжки замість дати звільнення 13.07.2011 р. нову дату звільнення 24.06.2011 р.

В решти частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” (м.Сімферополь, вул.Гайдара б.3-А, ЄДРПОУ 03358593) в доход держави судовий збір в сумі 94грн.10коп.

Рішення набуває чинності протягом 10 днів після його оголошення, якщо протягом зазначеного строку не буде подана апеляційна скарга.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд АРК через Феодосійський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя