Рішення № 21597545, 24.02.2012, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2025/338/2012

Номер провадження 2/2025/295/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2012 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судовим засіданням- судді Жмуд Н.М., секретаря судових засідань Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 «про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ", -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, посилаючись на те, що 12 серпня 2008 року було розірвано шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу позивач вступила вдруге у шлюб і отримала прізвище - ОСОБА_3. Від шлюбу має доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем і знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, працює неофіційно. А тому позивач просить стягнути з нього аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі в розмірі 600 гривень.

У судове засідання позивач не з»явилася, але надала суду письмову заяву, в якій просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та просила слухати цивільну справу за її відсутністю і у разі неявки відпрвідача. ухвалити заочне рішення по справі.

Відповідач жодного разу у судове засідання на з»явився, тоді як про день, час та місце слухання справи судом повідомлений своєчасно та належним чином, однак, не повідомив про причини своєї неявки і не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не було ним подано і заперечень на позовну заяву.

Згідно до положення ч.2 ст.77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобовязані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідачів, повідомлених належним чином, або причину буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Виходячи з викладеного, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом з»ясовано, що 12 серпня 2008 року було розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 7).

Після розірвання шлюбу позивач вступила вдруге у шлюб і отримала прізвище ОСОБА_3, що підтверджується ксерокопією паспорта (а.с. 3-5).

Від шлюбу з ОСОБА_4 у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить ксерокопія свідоцтва про народження (а.с.№ 8), в якому в графі батько зазначено: ОСОБА_4, а в графі мати: ОСОБА_3.

Судом достовірно встановлено, що відповідач не надає постійної матеріальної допомоги позивачу на утримання їх спільної дитини.

Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Отже, своїми діями, відповідач порушує свої зобов"язання закріплені в статті №51 Конституції України від 28 червня 1996 року, а саме: Батьки зобов"язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Аналогічне твердження закріплене і в ст.180 Сімейного Кодексу України. В принципі №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, записано: " Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення". В ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року вказано: "Держави-учасники зобов"язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов"язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи". Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402 зазначено, що "Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних доля всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею №11 цього ж Закону вказано, що "Сім"я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім"ї разом з батьками або в сім"ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов"язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини." Згідно статті №12 цього закону вказано, що " Виховання в сім"ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці".

Керуючись вимогами ст. 182 Сімейного Кодексу України та п. 17 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров"я та матеріальне положення дитини, стан здоров"я та матеріальне положення позивача, відповідача. Крім того, судом враховується те, що позивач не працює, а тому потребує матеріальної допомоги для належного забезпечення дитини. Суд також враховує, що відповідач не працює, має задовільний стан здоров»я; та те, що з нього не проводиться стягнення за виконавчими листами і те що на утриманні в нього інших осіб, яких він за законом зобов»язаний утримувати, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 Сімейного Кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Тому суд вважає можливим позов позивача задовольнити і стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 600 гривень щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною віку повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Згідно до п. 6 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору.

На підставі ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільненні від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.ст.81, 88 ЦПК України, а також відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує на користь держави з відповідача судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп..

Керуючись ст.ст.10, 11, 31, 57, 60, 77, 79, 81, 88, 174, 208-209, 212-213, 214, 215, 218, 223, ч.1 ст.367 ЦПК України; ст.ст.180, 181, 184, 191 Сімейного кодексу України; Принципом №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року; ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року; ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402; ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», п. 17 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 «про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини " - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, уродженця м. Лозова, Харківської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, не працюючого, ідентифікаційний номер: не відомий - аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - в розмірі 500 гривень щомісяця, починаючи з дня подачі позову до суду 19 січня 2012 року і до досягнення дитиною віку повноліття.

Рішення, в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок, перерахувавши: (Одержувач коштів: Лозівське управління Державної казначейської служби України Харківської області, Код ЄДРПОУ 38053090, Банк отримувача: ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31219206700015, код бюджетної класифікації 22030001).

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте Лозівським міськрайонним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Головуючий

в судовому засіданні

Суддя: Н.М. Жмуд