Ухвала суду № 21596196, 09.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9249/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2011 року у справі за позовом фізичної особи субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва про визнання протиправними дій, скасування податкової вимоги, зобовязання відшкодувати моральну шкоду, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва, в якому з урахуванням уточнень просив визнати протиправними дії відповідача щодо складення податкової вимоги №961 від 25 лютого 2011 року, скасувати податкову вимогу №961 від 25 лютого 2011 року та зобовязати відшкодувати моральну шкоду у розмірі 4800 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2011 року відмовлено в задоволені адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 протягом 2010-2011 років перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності відповідно до свідоцтв про сплату єдиного податку від 14.12.2009 року НОМЕР_1 та від 16.12.2010 року НОМЕР_2.

Як встановлено судом першої інстанції, 25 лютого 2011 року Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва в автоматичному режимі було сформовано податкову вимогу №961 на суму 32, 14 грн, згідно облікової картки платника податків, оскільки останнім було не доплачено єдиного податку у розмірі 32,14 грн., у звязку з чим виникла заборгованість.

Відмовляючи в задоволені вимог адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість позивача виникла на підставі того, що єдиний внесок у розмірі 200,00 грн. мав бути сплачений одним платежем, без окремого виділення 43% єдиного податку, оскільки таке розподілення можливе лише з 07 лютого 2011 року, а відтак податкова вимога прийнята правомірно та в межах законодавства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Правове регулювання спрощеної системи оподаткування субєктів господарської діяльності запроваджене Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності субєктів малого підприємництва»(далі Указ), відповідно до положень якого суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У відповідності до п. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності субєктів малого підприємництва»суб'єкти підприємницької діяльності фізичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Згідно із зазначеним пунктом Указу ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем зазначена сума сплачена у грудні 2010 року, та 05 січня 2011 року була зарахована як сплата єдиного податку за грудень 2010 року. Сплачена позивачем 19 січня 2011 року сума у розмірі 316 грн. була зарахована в рахунок оплати єдиного податку за січень 2011 року. З урахуванням наявної суми переплати у розмірі 9,26 грн., розмір переплати на 01 лютого 2011 року склав 125, 26 грн.

У лютому відбувся розподіл наявних коштів до єдиного податку та до фондів загальнообовязкового державного соціального страхування, в результаті чого утворилась недоїмка по сплаті єдиного податку в сумі 32, 14 грн., що набула статусу податкового боргу та відповідачем на адресу позивача направлена податкова вимога №961.

За правилами, визначеними підрозділом 8 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового Кодексу України (який набув чинності з 01 січня 2011 року), єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповіднодо норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 «Про спрощену системуоподаткування,облікута звітностісуб'єктів малого підприємництва», крім єдиного податку,який сплачуєтьсяусічні2011рокуза останній звітний (податковий)період2010року).

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо відображення в облікові інформаційній системі органів державної податкової служби сум єдиного податку, що сплачують юридичні та фізичні особи, які обрали спрощену систему оподаткування, наданих листом Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2011 року №3330/7/19-0217, починаючи з дати відкриття рахунків доходів бюджету (07.02.2011р.) на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», припиняється розподіл органами Державного казначейства України сум єдиного податку, оскільки платники податку зобов'язані сплачувати окремо суму податку, що спрямовується до місцевого бюджету (43%) та контролюється органами ДПС, і суму єдиного соціального внеску, що контролюється Пенсійним фондом.

Крім того, до відома підпорядкованих податкових органів та платників податків доведений лист ДПА України від 14 лютого 2011року №1019/7/15-0117 «Про надання роз'яснення», згідно з яким у грудні 2010 року та січні 2011 року сплата та нарахування єдиного податку здійснюється в повному обсязі (200,0 грн. на місяць для фізичних осіб - СГД) та на старі реквізити, а з 07 лютого 2011 року, тобто з дати відкриття Державним казначейством України рахунків з обліку надходжень сплата єдиного податку здійснюється у розмірі 43% - 86,0 грн. на нові рахунки.

У разі якщо до 07 лютого 2011 року платниками єдиного податку вказані авансові платежі сплачувались у розмірі 43% єдиного податку, то з метою упередження виникнення недоплат єдиного податку до місцевих бюджетів зазначеній категорії платників, необхідно самостійно доплатити суми раніше сплачених та розмежованих органами Держказначейства авансових внесків до рівня 43% єдиного податку. Кошти повинні бути спрямовані на рахунки, відкриті за кодом бюджетної класифікації 18050300 для платників - юридичних осіб та за кодом 18050400 для платників - фізичних осіб.

Таким чином, позивачу слід було перерахувати суму єдиного податку у розмірі 200,00 грн. одним платежем на старі розрахункові рахунки, а не розділяти його.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем кошти на оплату єдиного податку сплачені на старий розподільчий рахунок за кодом класифікації 16050200. Крім того, матеріали справи не містять доказів оплати 57% нарахованого єдиного податку, як частини суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Колегія суддів зазначає, що внаслідок проведеного органами розподілу коштів на розподільчому рахунку позивача, на особовому рахунку виникла недоїмка в сумі 32,14 грн.

Відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України передбачено у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Умови, порядок формування та направлення податкових вимог регламентується Порядком направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 24.12.10р. №1037 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1432/18727 (далі - Порядок №1037).

Згідно з п.3.1 «а»Порядку №1037 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних облікової інформаційної системи органів державної податкової служби.

З огляду на наведене, оскільки податкове зобов'язання відповідача не було сплачене в установлені строки, таке зобов'язання є податковим боргом.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, при цьому за правилами п. 4 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»обовязок фізичної особи щодо сплати податків припиняється їх сплатою.

Згідно зі статтею 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

Посилання апелянта на безпідставність зарахування сплачених ним коштів в рахунок оплати податкового боргу спростовуються п. 87.9 ст. 87 Податкового Кодексу України, якою встановлено, що в разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в частині відмови позивачу щодо відшкодування моральної шкоди, з огляду на не доведеність, що неправомірними діями відповідачів йому була завдана моральна шкода.

Враховуючи вищевикладене, колегія судді приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки за позивачем обліковувався борг у розмірі 32,14 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, керуючись ст. 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О. Губська О.А.