Ухвала суду № 21594266, 27.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2522/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Волков В.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Безименної Н.В. та Беспалова О.О., за участю секретаря Галай Т.О., представника апелянта Заріцького В.В. та представника позивача Рубан Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 04.05.2011 № 0000212353 підлягає скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено позапланову перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Старагро-М»за період березень травень 2010 року, про що складено акт перевірки від 14.04.2011 № 185/23-011/00951770.

Під час перевірки були встановлені порушення вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у завищенні сум податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 1987739,00 грн., у тому числі по періодах: за березень 2010 року на суму 694636,85 грн.; за квітень 2010 року на суму 932639,98 грн.; за травень 2010 року на суму 360462,43 грн.

За наслідками складення вищезазначеного акту позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.05.2011 № 0000212353, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року в розмірі 1987739,00 грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення правовідносин) (далі Закон України № 2181-ІІІ).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника ПДВ.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Безименна Н.В. Беспалов О.О.