Постанова № 21586353, 12.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 січня 2012 року <Час проголошення >№ 2а-12463/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Газпромкомплект»

доДержавної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

проскасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001232302/0 від 08.04.2011, прийняте ДПІ у Соломянському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.01.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 16.01.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.03.2011 за результатами документальної невиїзної перевірки ВАТ«Газпромкомплект»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ«Тітан-С-2»ДПІ у Соломянському районі міста Києва було складено Акт № 3119/23-02/01332135 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 28291,00грн.

08.04.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001232302/0, яким у звязку з порушенням пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 28291грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 7073грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ«Тітан-С-2»було укладено договір поставки №08/02-10 від 02.08.2010 (далі Договір), на підставі якого ТОВ«Тітан-С-2»поставило позивачу товари на загальну суму 169746 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 28291грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною №020822 від 02.08.2010 та податковою накладною №020822 від 02.08.2010.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження ТОВ«Газпромкомплект»податкових зобовязань з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 28291,00грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок відсутності за зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Е-Восток Україна»(яке було контрагентом ТОВ«Тітан-С-2»), не поданням ним податкової звітності та анулюванням його свідоцтва платника ПДВ, що підтверджувалось Актом документальної невиїзної перевірки ТОВ «Е-Восток Україна»№820/23-10/34478763 від 13.10.2010, складеним ДПІ у Соломянському районі міста Києва, та актом невиїзної документальної перевірки ТОВ «Титан-С-2»№935/23/35554237 від 31.12.2010, складеним Ленінською МДПІ у м.Луганську.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 28291,00грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2010 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ«Тітан-С-2». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ«Тітан-С-2»було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 28291,00грн., віднесена ТОВ«Газпромкомплект»до податкового кредиту у серпні 2010 року, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Зважаючи на викладене, судом не береться до уваги посилання відповідача на відсутність за зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Е-Восток Україна»(яке було контрагентом ТОВ«Тітан-С-2»), не поданням ним податкової звітності та анулювання його свідоцтва платника ПДВ, оскільки ТОВ «Е-Восток Україна»не було контрагентом позивача, а відтак порушення ним вимог податкового та іншого законодавства не може впливати на права та обовязки ТОВ «Газпромкомплект».

Не приймається судом також посилання відповідача на порушення 12.11.2010 кримінальної справи №02/10/8037 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 ЦК України, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Водночас, як встановлено судом, зобовязання за Договорами між ТОВ«газпромкомплект» та ТОВ«Тітан-С-2»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковою накладною та податковою накладною, копії яких залучені до матеріалів справи.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також належним чином засвідченими копіями договору на виконання робіт, актом приймання виконаних будівельних робіт та податковою накладною, які свідчать про використання придбаних у ТОВ«Тітан-С-2»будівельних матеріалів під час виконання робіт на користь третіх осіб.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ«Тітан-С-2»та ТОВ«Газпромкомплект»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ«Тітан-С-2»та ТОВ«Газпромкомплект»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ«Тітан-С-2»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Соломянському районі м.Києва про порушення ТОВ «Газпромкомплект»пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0001232302/0 від 08.04.2011безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромкомплект» задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001232302/0 від 08.04.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Соломянському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромкомплект»(03680, м. Київ, вул. Виборзька, 103) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко