Постанова № 21585910, 24.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

24 січня 2012 року Справа №2а-15102/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

судді: Пісоцької О.В.,

за участю секретаря

судового засідання Мосійчук І.М.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

дотовариства з обмеженою відповідальністю «Сабулон»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, -

про визнання недійсними статуту та запису, припинення юридичної особи,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі ДПІ у Печерському районі, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сабулон»(далі ТОВ «Сабулон», відповідач), щодо:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «Сабулон»від 22 грудня 2010 року через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не вбачається можливим усунути,

- визнання недійсним статуту ТОВ «Сабулон»,

- припинення юридичної особи ТОВ «Сабулон»(код ЄДРПОУ 37450777).

В обґрунтування позовних вимог ДПІ у Печерському районі зазначила про наступне. В ході проведеного ГВПМ ДПІ у Печерському районі аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сабулон»встановлено, що громадянин ОСОБА_2, який значиться засновником відповідача, фактично ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності останнього не має, діяльність відповідача від його імені ведеться невстановленими особами та спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави. ОСОБА_2 жодних фінансово-господарських документів не підписував, внесків до статутного фонду не робив, а отже статут та реєстраційні документи ТОВ «Сабулон»містять неправдиві дані про формування статутного фонду відповідача, власника майна, директора та місцезнаходження відповідача. Представник позивача зауважував, що при реєстрації ТОВ «Сабулон»була відсутня дійсна воля і волевиявлення особи, імя якої зазначено в реєстраційних та установчих документах, на отримання прав та обовязків власника товариства.

ТОВ «Сабулон»не забезпечило прибуття повноважного представника у судові засідання. Копія ухвали суду від 28 жовтня 2011 року та повістки про виклик у судові засідання надіслані відповідачу на адресу, яка зазначена у даному позові і є, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, адресою реєстрації ТОВ «Сабулон». Водночас, направлена на адресу відповідача кореспонденція повернулась до суду у звязку з тим, що особа не значиться за відповідною адресою (довідки відділення поштового звязку).

Відповідно до вимог статей 35, 167 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали суду від 28 жовтня 2011 року та повістки про виклик у судові засідання вважаються врученими відповідачу.

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, залучена ухвалою суду від 28 жовтня 2011 року до участі у даній справі як третя особа, звернулась до суду з клопотанням про вирішення спору за відсутністю її повноважного представника.

Згідно з частиною 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 24 січня 2012 року о 09год. 26хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

ТОВ «Сабулон»зареєстровано як юридичну особу (код за ЄДРПОУ 37450777) Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 20 грудня 2010 року. Відповідач перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Печерському районі з 22грудня 2010 року за №58241.

Також зі службової записки управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у Печерському районі від 23 січня 2012 року №1873/15-2 вбачається, що ТОВ«Сабулон»останню звітність з податку на прибуток підприємства подано за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, податку на додану вартість за грудень 2011 року.

В матеріалах справи міститься також ксерокопія пояснень, як в них зазначено, ОСОБА_2, проте відсутня інформація стосовно дати, часу та обставин їх відібрання оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Печерському районі.

Враховуючи викладене, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15 травня 2003 року №755-IV (далі Закон України №755-IV) передбачено, що державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким, відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 08 червня 2005 року №50 на час подання адміністративного позову є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. А тому до компетенції органів державної податкової служби не віднесено здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в тому числі - за достовірністю даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04 грудня 1990 року №509-XII (далі Закон України №509-XII) визначено, що органи державної податкової служби мають право звертатися, у передбачених законом випадках, до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України №755-IV підставою для постановляння судового рішення про припинення юридичної особи є:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

- здійснення діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

- неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

В той же час, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 10 Закону України №509-XII до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів. Вказана норма кореспондує з нормами Закону №755-IV, якими визначені підстави для постановляння судового рішення про припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця внаслідок неподання податкової звітності. В свою чергу, державні органи, згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України №755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Отже, ДПІ у Печерському районі вправі звертатися з вимогою про припинення суб'єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством або здійснення юридичною особою діяльності, що заборонена законом.

Однак, у випадку останньої, податковий орган повинен обґрунтувати, що заборонена законом діяльність юридичної особи спрямована саме на порушення правил оподаткування, зокрема, на навмисну несплату податків.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про здійснення ТОВ «Сабулон»забороненої законом діяльності, спрямованої на порушення правил оподаткування, а також надано докази на підтвердження обставин щодо виконання відповідачем вимог закону щодо подання податкової звітності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо припинення юридичної особи та безпідставність позову в цій частині.

Щодо вимог податкового органу визнати недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ «Сабулон»від 22 грудня 2010 року суд зазначає наступне.

Вказана вимога заснована на встановленні ознак нікчемності правочину у формі створення статуту ТОВ «Сабулон».

Позивачем при обґрунтуванні зазначеної вимоги визначено правову природу статуту як правочину, і, відповідно, застосовано щодо статуту норми, які регламентують підстави недійсності правочинів.

Проте, вказане обґрунтування спростовується положеннями Цивільного кодексу України.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (пункт 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Статтею 87 Цивільного кодексу України передбачено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).

Отже, статут не є одностороннім правочином, оскільки відповідно до статей 36, 41, 59 Закону України «Про господарські товариства»від 19 вересня 1991 року №1576-XII статут затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства, загальні збори не є ні субєктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства, оскільки відповідно до статей 48, 62 вказаного Закону виконавчий орган здійснює дії від імені товариства.

Враховуючи вищевикладене, статут юридичної особи за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обовязкові для учасників товариства, посадових осіб товариства та інших працівників, враховуючи порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Так, підставами для визнання актів, в тому числі статуту, недійсними, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.

Також суд звертає увагу на те, що підставами для визнання недійсним статуту можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом.

Суд може визнати недійсними установчі документи за наявності одночасно таких умов: на момент розгляду справи вони не відповідають вимогам законодавства; допущені при їх прийнятті та затвердженні порушення не можуть бути усунуті; відповідні положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.

Обовязковою умовою визнання акту недійсним є порушення у звязку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Оскільки під час розгляду справи факту такого порушення не встановлено, суд не має підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання недійсним статуту ТОВ «Сабулон», а також вимоги щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «Сабулон»від 22 грудня 2010 року, яка заснована на встановленні ознак нікчемності статуту відповідача.

Крім того, суд додатково звертає увагу позивача на те, що юридичною особою ТОВ «Сабулон»- останню звітність з податку на прибуток підприємства подано за ІІ-ІІІ квартали 2011року, податку на додану вартість за грудень 2011 року, і стосовно відповідача кримінальних справ щодо здійснення діяльності, яка заборонена законом, не порушувалось.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Субєкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, покладений на обох сторін даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування відповідних доводів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не виконав вимоги статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України щодо виконання обовязку доказування обставин, на яких ґрунтувались його вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що даний позов ДПІ у Печерському районі є таким, що задоволенню не підлягають, оскільки не має правового та доказового підґрунтя.

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя(підпис)О.В. Пісоцька