Постанова № 21585740, 16.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2012 року <Час проголошення >№ 2а-12009/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Григоровича П.О., секретаря судового засідання Очколяса О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бірс- 98»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень

№ 0003272311 від 15.08.2011 року; № 0003262311 від 15.08.2011 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бірс - 98» (надалі Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва (надалі Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень № 0003272311 від 15.08.2011 року; № 0003262311 від 15.08.2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2011 року відкрито провадження та призначено справу № 2а-12009/11/2670 до розгляду в судовому засіданні.

В ході розгляду справи представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки № 8767/23-11/25643325 від 02.08.2011 року щодо порушення Позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями та абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач зазначив, що висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем вимог вищевказаних Законів при формуванні податкового кредиту та валових витрат базуються виключно на субєктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження доказами. Не погоджуючись з висновками про завищення податкового кредиту, позивач посилається на те, що податковий кредит сформований ним відповідно до вимог Закону, на підставі належним чином оформленої податкової накладної. За наведених обставин, представник Позивача просить суд скасувати спірні податкові повідомлення рішення.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що не погоджується з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Бірс - 98»з огляду на те, що в ході перевірки було встановлено господарські взаємовідносини Позивача з ТОВ «ФК «Соларіс», яке, на думку контролюючого органу, має ознаки фіктивності. А отже, угода, укладена між Позивачем та його контрагентом, на думку контролюючого органу, є нікчемною та такою, що не мала на меті настання реальних наслідків, а Позивач, в свою чергу, позбавлений права на формування податкового кредиту та віднесення сплачених за угодою сум до валових витрат.

В судовому засіданні 29.11.2011р. встановлена можливість розглядати справу на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України в порядку письмового провадження, з огляду на те, що представниками сторін подано відповідну письмову заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бірс - 98»(код ЄДРПОУ 25643325) з питань формування податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат по податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс»(код ЄДРПОУ 36685006) (надалі Контрагент) за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За наслідками вказаної перевірки субєктом владних повноважень складено Акт перевірки № 8767/23-11/25643325 від 02.08.2011 року (надалі - Акт).

Як вбачається з висновків Акту, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бірс -98»пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 р., ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6334 грн., в тому числі по періодах:

-грудень 2010 року на суму 6334, 00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення Позивачем абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7917 грн., в тому числі по періодах:

- за четвертий квартал 2010 року на суму 7917, 00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва винесено спірні податкові повідомлення рішення:

­№ 0003262311 від 15.08.2011 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 9896, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 7 917,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 979 грн.

­№ 0003272311 від 15.08.2011 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 7 980, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 6 334,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 584 грн.

З огляду на вказані обставини, Позивач звернувся до суду з метою вирішенні даного публічно-правового спору по суті.

Окружний адміністративний суд м. Києва, оцінивши докази, які є у справі, заслухавши пояснення представників сторін приймає до уваги правову позицію Позивача, тим самим вважаючи, що спірні податкові повідомлення рішення Держаної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що між Позивачем та ТОВ «ФК «Соларіс», в рамках ст.ст. 206-207 ЦК України, в усній формі укладено договір купівлі продажу товару.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України ТОВ «ФК «Соларіс»видало Позивачу документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів - рахунок фактуру № 10120101 від 01.12.2010 року на загальну суму 38001, 79, в т.ч. ПДВ 6333, 63 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 10120104 від 01.12.2010 року, на підставі доручення № 54 від 01.12.2010 року товар було отримано Позивачем.

По результату вказаних правовідносин, ТОВ «ФК «Соларіс»на користь Позивача виписано податкову накладну від 01.12.2010 року № 10120104, яка і стала підставою для виникнення, в даному випадку, спірного права позивача на формування податкового кредиту.

Щодо збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

Так, Відповідач, мотивуючи правомірність винесення оспорюваного податкового повідомлення рішення посилається, зокрема на те, що згідно податкової звітності, поданої Контрагентом Позивача до ДПІ у м. Вінниці за грудень 2010 року, директором та головним бухгалтером останнього був ОСОБА_1.

В свою чергу, Відповідач зазначає, що в рамках проведеного контрольного заходу від ГВ ПМ ДПІ у м. Вінниці отримано копію Постанови про порушення кримінальної справи від 30.12.2010 року та протокол допиту свідка від 23.02.2010 року.

З вказаних документів вбачається, що гр. ОСОБА_1, як він вказує, директором та засновником ТОВ «ФК «Соларіс»не є, жодного відношення до фінансового господарської діяльності вказаного підприємства не має.

Отже, контролюючий орган, з посиланням на п. 2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» прийшов до висновку про те, що фінансово господарська діяльність контрагента Позивача ТОВ «ФК «Соларіс»здійснювалась поза межами правового поля, тому правочини останнього з контрагентами, в тому числі Позивачем є нікчемними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності правочину ТОВ «ФК «Соларіс», в даному випадку з позивачем, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Посилаючись на нікчемність укладеного між Позивачем та ТОВ «ФК «Соларіс»та Позивачем договору, Відповідач обґрунтовує це тим, що контрагент позивача має ознаки фіктивності з огляду на Протоколу допиту свідка ОСОБА_1.

Однак, зазначені посилання відповідача спростовуються нижчевикладеним.

Так, Відповідач, визначаючи договір між Позивачем та контрагентом як нікчемну угоду, посилається на її укладення з метою ухиляння від сплати податків, а також, на думку відповідача, укладена угода не спрямована на настання реальних правових наслідків, суперечить актам законодавства України та не є вільним волевиявленням учасника правочину.

Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Однак, Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано інформацію чи доказів стосовно наявності вироку по кримінальній справі відносно посадових осіб ТОВ «ФК «Соларіс».

Відповідно до ч. 3 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Враховуючи викладене, з метою всебічного і повного зясування обставин, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд м. Києва витребував у Слідчого відділу Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області інформацію про хід кримінальної справи № 10271618 порушеної відносно посадових осіб ТОВ «ФК «Соларіс»за фактом фіктивного підприємництва, відповідно до ч. 2 ст.205 КК України.

На виконання вимог, через відділ документального обігу та контролю Окружного адміністративного суду м. Києва від Слідчого відділу Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області надійшла копія Постанови про зупинення досудового слідства по вказаній кримінальній справі, з якої вбачається, що на даний час не встановлено особу яка вчинила злочин.

Отже, станом на дату розгляду даної адміністративної справи відсутнє рішення що набрало законної сили по Кримінальній справі, порушеної стосовно посадових осіб контрагента Позивача за ч.2 ст.205, Кримінального кодексу України.

Тож, наразі суд вважає хибними доводи Відповідача щодо нікчемності договору між Позивачем та контрагентом з посиланням на протокол допиту свідка директора ТОВ «ФК «Соларіс»ОСОБА_1

Щодо обставин, викладених податковим органом стосовно вчинення вказаними сторонами правочину без наміру створення правових наслідків, Позивачу, з метою повного підтвердження власної правової позиції, було запропоновано надати докази використання товару, отриманого від ТОВ «ФК «Соларіс»у власній господарській діяльності.

На пропозицію суду щодо надання відповідних додаткових доказів, Позивачем надано документи, що підтверджують рух товару, придбаного у ТОВ «ФК «Соларіс», а саме: ряд видаткових накладних, за якими постачальником є ТОВ «Бірс-98», а одержувачами, зокрема, є: ВАТ «Київський радіозавод», ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів», ТОВ «Авантіл-Вік»тощо.

Судом встановлено, що згідно наданих Позивачем завірених копій вказаних документів, товар, що поставлявся ТОВ «Бірс-98»третім особам в рамках власної господарської діяльності відповідає товару, отриманого Позивачем від ТОВ «ФК «Соларіс», зворотного Відповідачем не доведено.

Крім того, Позивачем надано ряд податкових накладних, виписаних ТОВ «Бірс-98»на користь інших субєктів господарювання з рамках продажу товарів, отриманих від ТОВ «ФК «Соларіс»(копії наявні в матеріалах справи). З огляду на це, вбачається за можливе прийти до висновку про помилковість тверджень контролюючого органу про відсутність наміру створення правових наслідків у господарських взаємовідносинах Позивача та його Контрагента.

Крім того, субєкт владних повноважень, в даному випадку, обґрунтовуючи власну правову позицію щодо неправомірного формування позивачем власного податкового кредиту за рахунок контрагентів, посилався на Акт перевірки ТОВ «ФК «Соларіс»від 03.03.2011 року № 726/2301/36685006 за період з 28.09.2009 року по 31.12.2010 року. З висновків даного акту випливає, що податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «ФК «Соларіс»за грудень 2010 року не визнана; данні, наведені в деклараціях по ПДВ про обсяги продажу товарів, податкові зобовязання, та, як наслідок податкових кредит не є дійсними.

З такими доводами Відповідача також не можна погодитись, враховуючи статтю 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181), якою встановлено, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе персональну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Підсумовуючи зазначене, Окружний адміністративний суд м. Києва приходить до висновку про хибність в даному випадку доводів відповідача щодо взаємозвязку права позивача на податковий кредит та обовязку його контрагента сплачувати податкові зобовязання, адже виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків під час відображення в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України, правосуддя в адміністративному судочинстві на підставі принципів змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Зокрема, Відповідач, мотивуючи висновок про відсутність у Позивача законного права на податковий кредит, кваліфікував порушення ТОВ «БІРС 98»п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону.

П.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З урахуванням сутності заперечень проти позову, Окружним адміністративним судом м. Києва, було запропоновано податковому органу надати належні докази, які б могли підтвердити доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності, а отже у позивача відсутнє право на податковий кредит.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

З урахуванням того, що податковим органом таких доказів не надано, Окружним адміністративним судом м. Києва встановлено недостатність доказів які, в сукупності, всебічно і повно підтверджують або спростовують обставини законності права позивача на отримання податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, під час розгляду даної справи в судовому засіданні для встановлення обставин, необхідних для розгляду і правильного вирішення спору по суті, судом витребувано у Державної податкової інспекції у м. Вінниці додаткові докази по справі стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Соларіс», а саме щодо декларування та сплати останнім податкових зобовязань по податку на додану вартість по взаємовідносинах з Позивачем за грудень місяці 2010 року.

З наданих Державною податковою інспекцією у м. Вінниці документів вбачається, що контрагентом Позивача було подано податкову декларацію по податку на додану вартість, яка з причин, що не залежать від Позивача, була не визнана. Однак, в 11 рядку додатку № 5 зазначеної декларації судом вбачається, що ТОВ «ФК «Соларіс»»було задекларовано в повному обсязі суму податкових зобовязань по податку на додану вартість по, зокрема, взаємовідносинах з позивачем, а саме обсяг поставки (без ПДВ) в сумі 31 668, 16 грн., ПДВ 6 333 , 63 грн.

За даними зворотнього боку облікової картки платника податку на додану вартість ТОВ «ФК «Соларіс», станом на грудень місяць 2010 року у останнього відсутня недоїмка по сплаті податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару разом із податком на додану вартість є достатніми підставами для визнання правомірним формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Щодо збільшення Позивачу суми грошового зобовязання по податку на прибуток підприємств в Україні, судом встановлено наступне.

За вищевказаною господарською операцією Позивачем до валових витрат по взаємовідносин з ТОВ «ФК «Соларіс» за грудень 2010 року було віднесено суму в розмірі 31668 грн.

Кваліфікуючи порушення Позивачем податкового законодавства, податковий орган посилається на абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»яким передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідач, доводячи протиправність віднесення Позивачем до валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «ФК «Соларіс»суму в розмірі 31668 грн., зазначив таке.

Сума коштів, віднесених до валових витрат не підтверджена платіжними та іншими документами, що призвело до завищення валових витрат.

Державна податкова інспекція вказує на факт відсутності розрахунків між Позивачем та Контрагентом, отже, Позивач не поніс фактично витрат по господарській операції, а тому не має права на віднесення зазначеної суми по договору на валові витрати.

Окружний адміністративний суд м. Києва, дослідивши докази наявні у справі вважає, що податкове повідомлення рішення по податку на прибуток на суму 9896, 00 грн. також підлягає скасуванню як протиправне з огляду на наступне.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, аналіз визначеної Відповідачем норми права, яка кваліфікує правопорушення з боку позивача положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дає змогу прийти до висновку про помилковість застосування грошового обтяження у формі податкового повідомлення-рішення до позивача в рамках диспозиції абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, адже вказана норма не дає вичерпного/обмеженого переліку документів, що є підставою для віднесення певних сум коштів до валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

­або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

­або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тому, сама по собі не сплата суми коштів за правочином не є достатньою підставою для позбавлення права Позивача на віднесення даної суми до валових витрат.

З урахуванням встановлення в рамках даної адміністративної справи того, що Позивачем фактично отримано товар від Контрагента 01.12.2010 року, Окружний адміністративний суд м. Києва узагальнюючи помилковість доводів відповідача приходить до висновку, що саме право на віднесення суми в розмірі 31668 грн. за правочином про купівлю товару до валових витрат, як наслідок зменшення податкового навантаження виникло у ТОВ «Бірс 98»саме 01.12.2010 року, а отже обставини, викладені в Акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що зібрані під час розгляду справи по суті.

Мотивуючи висновок щодо неправомірності винесених субєктом влади податкових повідомлень - рішень, Окружний адміністративний суд м. Києва також зазначає, що товар, отриманий Позивачем, не є обмеженим в цивільному обороті, не отриманий внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство повязує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень Позивача, та не заперечувалось Відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між Позивачем та Контрагентом, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, ТОВ «ФК «Соларіс», як юридична особа було внесено в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України та було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Згідно бази даних Державної податкової служби України http://sta.gov.ua/control/uk/cancelledlicense/search станом на грудень місяць 2010 року Контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ, та мав свідоцтво платника ПДВ № 100254500.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Бірс - 98», в даному випадку, підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0003272311 від 15.08.2011 року; № 0003262311 від 15.08.2011 року. Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович