Постанова № 21585212, 23.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2011 року 12:55 № 2а-12755/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н, від 10.11.11, ОСОБА_2, довіреність № б/н, від 31.10.11,

від відповідача, ОСОБА_3, довіреність № 3572-10-009, від 02.08.11, ОСОБА_4, довіреність № б/н, від 23.12.11,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, (далі - відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001042330, № 0001391750 та № 0001052330 в частині збільшення грошового зобов"язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 52502,67 та за штрафними санкціями на суму 13 125,67 грн.

В судовому засіданні представники позивача пояснили, що позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем не допущено у господарській діяльності порушень вимог законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки є необгрунтованими та спростовуються наданими суду доказами, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначили, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та обгрунтованими, прийнятими на підставі акту перевірки, яким встановлено порушення відповідачем вимог Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, "Про податок на додану вартість" та “Про податок з доходів фізичних осіб”, просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (ідентифікаційний код 31111213), зареєстроване в Печерській районній у м. Києві державній адміністрації 04.09.2000 р., перереєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією, про що зроблено запис № 10681200000015401, з 26.03.2002 р. є платником податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією Голосіївського района м. Києва проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.М.-Україна” (код за ЄДРПОУ 31111213) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.М.-Україна”(код за ЄДРПОУ 31111213) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року від 11 серпня 2011 року № 387/1-23-30-31111213 від 11.08.2011 р.

У вказаному Акті перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 933102 грн., в тому числі за II-й квартал 2009 р.в сумі 119298 грн., за ІІІ-й квартал 2009 р. в сумі 137 414 грн., за IV-й квартал 2009 р. в сумі 119065 грн, за I-й квартал 2010 р. в сумі 101274 грн., за II-й квартал 2010 р. в сумі 135 309 грн., за ІІІ-й квартал 2010 р. в сумі 200 733 грн., за IV квартал 2010 р. в сумі 138 009 грн.;

- п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого завищено від"ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 39140 грн грн., в т.ч.за I-й квартал 2011 р.;

- п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р., в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 71836 грн в тому числі: за червень 2009 р. в сумі 19333 грн., жовтень 2009 р. на суму 17597 грн., за квітень 2010 р. в сумі 6090 грн., за листопад 2010 р. в сумі 28816 грн.

- п.п. 4.2.1 п.4.2. ст.4, п.п.7.1 ст.7 , абз. “а”п.17.2 ст.17 та абз “а” п.19.2 ст.19 , Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що призвело до заниження податкового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 4940,74 грн.

На підставі Акту документальної планової виїзної перевірки від 11 серпня 2011 року № 387/1-23-30-31111213, Державною податковою інспекцією Голосіївського району м.Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року:

- № 0001042330 на загальну суму 1188 877,50 грн. (951102 грн. основний платіж з податку на прибуток, 237775,50 грн. штрафні санкції)

- № 0001052330 на загальну суму 89795 грн. ( 71836 грн. основний платіж з податку на додану вартість, 17959 грн. штрафні санкції)

- № 0001391750 на загальну суму 6175,92 грн ( 4940,74 грн основний платіж з податку на доходи найманих працівників, 1235,18 грн штрафні санкції).

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року № 0001042330 на загальну суму 1188 877,50 грн (951102 грн основний платіж з податку на прибуток, 237775,50 грн. штрафні санкції), суд звертає увагу на наступне.

Позивачем включено до складу валових витрат витрати з отримання транспортних та транспортно-експедиційних послуг на території України та за її межами та послуги, отримані від ВАТ "Броварський шиноремонтний завод", а саме: обслуговування виробничої діяльності: оренда нежилих приміщень.

Судом встановлено, що між позивачем (як орендарем) та ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" (як орендодавцем) укладено договори оренди нерухомого майна від 01.11.2006 р. № 47 та від 28.09.2009 р. № 28/09, предметом яких є приймання позивачем в користування (оренду) нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Бровари, бульвар Незалежності, 24.

На виконання вимог договору оренди нерухомого майна від 01.11.2006 р. № 47 між позивачем та ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" було укладено акт № 1 від 28.02.2007 р. прийому-передачі приміщень, в подальшому укладались угоди (з №1 по № 12) про внесення змін до вказаного договору та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На виконання вимог договору оренди нерухомого майна від 28.09.2009 р. № 28/29 між позивачем та ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" було укладено акт № 1 від 01.10.2009 р. прийому-передачі приміщень, в подальшому укладались угоди (з №1 по № 3) про внесення змін до вказаного договору та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

У вказаному акті перевірки та запереченнях представники відповідача зазначали, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), складені на виконання вимог вказаних договорів оренди, оформлено з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме, в актах відсутні посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та місце складання акту.

Суд звертає увагу, що у вказаному Акті перевірки встановлено, що фактично Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" знаходиться за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 24, тобто, за адресою, де розташовані нежилі приміщення, орендовані позивачем, що підтверджує використання позивачем у господарській діяльності послуг з оренди приміщень, отриманих за вказаними договорами.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.9 вказаного закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками відповідача, що позивачем у повному обсязі здійснювалась оплата ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" за надані позивачу послуги оренди нерухомого майна за період, що перевірявся.

Судом досліджено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та встановлено, що у вказаних актах дійсно не вказано місця їх складання, проте, як вбачається зі змісту договорів оренди, складання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено як умова зазначених договорів, а, як вбачається з банківських виписок, оплата позивачем за послуги оренди здійснювалась на підставі рахунків.

Суд звертає увагу, що як вказані договори оренди нерухомого майна, так і додаткові угоди до них та акти приймання-передачі приміщення містять всі необхідні реквізити, судом встановлено та не заперечувалось представниками відповідача, що позивачем у повному обсязі здійснювалась оплата за орендовані приміщення, які використовувались позивачем у господарській діяльності. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обгрунтовано віднесено до складу валових витрат у період, що перевірявся, послуги, отримані від ВАТ "Броварський шиноремонтний завод", а саме: обслуговування виробничої діяльності: оренда нежилих приміщень.

Щодо правомірності віднесесення позивачем до складу валових витрат транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачу ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 ФОП ОСОБА_7, ТОВ “Луганськмультитранс”, ТОВ “В Вілтранс” до валових витрат, суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з наявних у справі доказів, а саме статутними документами ТОВ “Т.Б.М. - Україна” зареєстроване в Голосіївській РДА за № 10681050031015401 та має на території України філії в містах Донецьку, Сімферополі, Харкові, Одесі, Львів, Дніпропетровську.

Основними видами діяльності ТОВ “Т.Б.М. - Україна” є оптова торгівля будівельними матеріалами та роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань, підприємство займається зовнішньо-економічною діяльністю.

Згідно з вимогами ст. 42 Господарського Кодексу - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом іза маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправкуіодержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Судом встановлено, що позивачем (як замовником) було укладено договір доручення № 1005/2010 на транспортно-експедиційне обслуговування від 25.05.2010 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганськмультитранс”, на виконання якого сторонами оформлювались акти здачі-приймання робіт та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Судом встановлено, що позивачем (як замовником) було укладено договір № 46 від 15.04.2009 р. на транспортно-експедиційні послуги з Товариством з обмеженою відповідальністю "В Вілтранс", на виконання якого сторонами оформлювались акти здачі-приймання робіт та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Судом встановлено, що позивачем (як замовником) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № 09/09/28 від 28.09.2009 р. з приватним підприємцем ОСОБА_7, на виконання якого сторонами оформлювались акти виконаних робіт та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Судом встановлено, що позивачем (як замовником) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № 090403 від 03.04.2009 р. з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, на виконання якого сторонами оформлювались акти здачі-прийняття робіт (послуг) та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Судом встановлено, що позивачем (як замовником) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № 07/02/15-01 від 15.02.2007 р. та № 10/01/22-01 від 22.01.2010 р. з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9., на виконання яких сторонами оформлювались акти здачі-прийняття виконаних робіт та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Судом встановлено, що обсяг та цільове призначення транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачу ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ТОВ “Луганськмультитранс”, ТОВ “В Вілтранс” повністю відповідає меті здійснення господарської діяльності позивача, всі отримані послуги були використані в його господарській діяльності, як результат наданих послуг, придбаний у контрагентів товар був перевезений на склади до ТОВ “Т.Б.М.-Україна ” та в наступному реалізований іншим покупцям.

Суд також звертає увагу, що у кожного із вказаних контрагентів позивача наявна ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та дозволено внутрішні та міжнародні перевезення вантажів, а також, що позивачем здійснено у повному обсязі оплату за вказаними договорами, що підтверджується матеріалами справи.

Судом досліджено на підтвердження реального отримання послуг та їх використання у господарській діяльності позивача міжнародні автомобільні накладні (СМR-накладні) на перевезення вантажу (всі СМR- накладні залучені доматерілів справи), в яких містяться відомості щодо дат перевезення, автомобілів що здійснювали перевезення вантажу, вантажовідправників та вантажоодержувачів, підписи та печатки вантажовідправників та вантажоодержувачів щодо відправлення та прийняття вантажу, відповідно.

Міжнародна автомобільна накладна (CMR) - документ, який супроводжує транспортні засоби регламентується Наказом ДМСУ від 21/10/2003 № 715 "Про внесення змiн та доповнень до Порядку здiйснення митного контролю й митного оформлення товарiв i транспортних засобiв iз застосуванням вантажної митної декларацiї", міждержавна угода від 19/05/1956 "Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач мав законні підстави для віднесення до складу валових витрат, витрат спрямованих на оплату транспортно-експедиційних послуг в розмірі 2345848,30 грн, оскільки вони є витратами, сплаченими (нарахованими) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці

Щодо податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року № 00010552330 на загальну суму 89795грн ( 71836 грн. основний платіж з податку на додану вартість, 17959 грн штрафні санкції), суд звертає увагу на наступне.

На час виникнення спірних правовідносин, платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.

Згідно з п.п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

В результаті господарських операцій позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю "Шюринг ГМБХ" (код ЄДРПОУ 34348716), Товариством з обмеженою відповідальністю ""Зеніт" КФ ТОВ "Зеніт" (код ЄДРПОУ 26314954), Товариством з обмеженою відповідальністю "Одіком" (код ЄДРПОУ 34044475) та Приватним підприємством "Моноліт-Будлуг-А" (код ЄДРПОУ 35024727) позивачем було віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 71 836 грн. грн., у тому числі за червень 2009 р. в сумі 19 333,33 грн., жовтень 2009 р. в сумі 17597,32 грн., за квітень 2010 р. в сумі 6089,74 грн., за листопад 2010 р. в сумі 28816,29 грн.

Судом встановлено, що контрагенту позивача, - Приватному підприємству "Моноліт-Будлуг-А" актом перевірки від 13.08.2010 р. № 682/23-35024727 зменшено податкове зобов"язання за червень 2009 р. в сумі 19 333,33 грн., представник позивача пояснив, що позивач погоджується із висновками відповідача в частині неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту нараховану суму податку на додану вартість в розмірі 19 333,33 грн. з господарських операцій з Приватним підприємством "Моноліт-Будлуг-А" та не оскаржує податкове повідомлення-рішення № 0001052330 від 29.08.2011 р. в цій частині.

Судом встановлено, що за результатами господарських відносин позивача з ТОВ “Шюринг ГМБХ” (код ЄДРПОУ 34348716) згідно рахунків-фактур вказаним контрагентом позивача здійснено позивачу продаж комплектуючих до віконних конструкцій та виписано видаткові накладні № РН-0000323 від 16.11.2010 р. на суму 62640,71 грн. (в т.ч. ПДВ 10440,12 грн.), № РН-0000327 від 17.11.2010 р. на суму 59987,02 грн., (в т.ч. ПДВ 9997,84 грн.), № РН-0000333 від 19.11.2011. р. на суму 50270 грн., (в т.ч. ПДВ на суму 8378,33 грн.), податкові накладні № 365 від 16.11.2010 р. на суму 62640,71 грн. (в т.ч. ПДВ 10440,12 грн.), № 369 від 17.11.2010 р. на суму 59987,02 грн., (в т.ч. ПДВ 9997,84 грн.), № 375 від 19.11.2010 р. на суму 50270 грн., (в т.ч. ПДВ на суму 8378,33 грн.), також, судом встановлено, що позивачем здійснено у повному обсязі оплату ТОВ “Шюринг ГМБХ” (код ЄДРПОУ 34348716) за отримані комплектуючі до віконних конструкцій.

Судом встановлено, що за результатами господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Зеніт" КФ ТОВ "Зеніт" (код ЄДРПОУ 26314954) згідно рахунків-фактур вказаним контрагентом позивача здійснено позивачу продаж комплектуючих до віконних конструкцій та виписано видаткові накладні № ЗНк-387 від 29.10.2009 р. на загальну суму 18916,68 грн. (в т.ч. ПДВ 3152,78 грн.), № РНк-365 від 27.10.2009 р. на суму 11 823,11 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1 970,52 грн.), № РНк-364 від 27.10.2009 р. на суму 1 662,90 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 277,15 грн.), № РНк-236 від 20.10.2009 р. на суму 11766,96 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1961,16 грн.), № РНк-237 від 20.10.2009 р. на суму 5932,55 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 988,76 грн.), № РНк-120 від 13.10.2009 р. на суму 11246,46 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1874,41 грн.), № РНк-363 від 27.10.2009 р. на суму 34887,49 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 5814,58 грн.), № РНк-181 від 15.10.2009 р. на суму 9347,77 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1557,96 грн.), податкові накладні № 181/1 від 15.10.2009 р. на суму 9347,77 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1557,96 грн.), № 120/1 від 13.10.2009 р. на суму 11246,46 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1874,41 грн.), № 236/1 від 20.10.2009 р. на суму 11766,96 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1961,16 грн.), № 237/1 від 20.10.2009 р. на суму 5932,55 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 988,76 грн.), № 365/1 від 27.10.2009 р. на суму 11 823,11 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 1 970,52 грн.), № 364/1 від 27.10.2009 р. на суму 1 662,90 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 277,15 грн.), № 387/1 від 29.10.2009 р. на суму 18916,68 грн. (в т.ч. ПДВ 3152,78 грн.), № 363/1 від 27.10.2009 р. на суму 34887,49 грн. ( в т. ч. ПДВ на суму 5814,58 грн.), також, судом встановлено, що позивачем здійснено у повному обсязі оплату ТОВ "Зеніт" КФ ТОВ "Зеніт" (код ЄДРПОУ 26314954) за отримані комплектуючі до віконних конструкцій.

Судом встановлено, що за результатами господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Одіком" (код ЄДРПОУ 34044475), згідно рахунку-фактури № СФ-0711 від 27.04.2010 р. вказаним контрагентом позивача здійснено позивачу продаж системи відеоконференцзв"язку з необхідними ліцензією та обладнанням для установки та виписано податкову накладну від 27.04.2010 р. № 67 на суму 36538,45 грн. ( в т.ч. ПДВ на суму 6089,74 грн.) та видаткову накладну № РН-0292 від 27.042010 р., також судом встановлено, що позивачем здійснено оплату Товариству з обмеженою відповідальністю "Одіком" (код ЄДРПОУ 34044475) за систему відеоконференцзв"язку на суму 36538,45 грн.

Суд звертає увагу, що, позивачем під час розгляду справи надано витяги з Єдиного державного реєстру (он-лайн версія ) станом на 24.11.2011р. , з яких вбачається, що станом на час здійснення господарських відносин позивача з ТОВ “”Шюринг ГМБХ”, ТОВ “"Зеніт" КФ ТОВ "Зеніт", ТОВ “Одіком”, вказані контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на час здійснення господарських відносин позивача із вказаними контрагентами, останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно із ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону N168/97-ВР)

Таким чином, суд констатує, що на час здійснення вище вказаних господарських операцій з позивачем, ТОВ “”Шюринг ГМБХ”, ТОВ “"Зеніт" КФ ТОВ "Зеніт", ТОВ “Одіком” були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі у відповідності до діючого законодавства, вказані підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість, мали право складати та надавати податкові накладні своїм контрагентам в підтвердження поставки товару та їх права на податковий кредит. Відповідачем зазначені обставини не спростовано.

Суд також звертає увагу, що в акті перевірки відображено дослідження податковим органом структури податкового кредиту позивача, реєстрів отриманих податкових накладних та самих податкових накладних з податку на додану вартість та не встановлено порушень позивачем порядку оформлення вказаних документів.

Як вбачається з акту перевірки та наданих представниками відповідача пояснень, згідно бази даних АІС "Співставлення податкових зобов"язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ "Шюринг ГМБХ" за листопад 2010 р. отримана з позначкою "не дійсна", ТОВ "ТД "Зеніт" за жовтень 2009 р. не задекларувало податкові зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 17597,32 грн., ТОВ "Одіком" за квітень 2010 р. не задекларувало податкові зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 6089,74 грн.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії”(заява № 3991/03), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10. На думку Верховного Суду України, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання. Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги викладене, а також, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, сплата позивачем ПДВ в ціні товару, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені постачальниками, а позивачем у повному обсязі здійснено оплату за поставлений товар, суд приходить до висновку, що доводи відповідача про непідтвердження позивачем права на податковий кредит в сумі 52 502,67 грн. грн. у зв"язку ізпорушеннями податкової дисципліни, вчиненими контрагентами позивача, є необгрунтованими.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення № 0001391750 на загальну суму 6175,92 грн ( 4940,74 грн основний платіж з податку на доходи найманих працівників, 1235,18 грн штрафні санкції), суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, щоТОВ “Т.Б.М.-Україна” (як орендар) укладало з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 (як орендодавцем), договори оренди нерухомого майна № 24 від 01.04.2009 р. та № 34 від 01.05.2010 р., згідно з п.1.1. яких орендодавець передавав орендарю в користування приміщення адміністративного корпусу, розташоване на першому поверсі будинку № 23 по вул. Проценко в м. Одесі.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_10 зареєстрована як суб"єкт підприємницької діяльності Іллічівською районною адміністрацією м. Одеси, є платником єдиного податку, станом на час розгляду справи не перебувала в стані припиненння.

Згідно законодавства, яке діяло під час виконання договорів оренди приміщення, та на підставі п.п.9.12.1 п.9.12 ст. 9 Закону №889 оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснювалося за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань До спеціального законодавства, у тому числі, відносилася система оподаткування, введена Указом Президента України від 03.07.1998р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28.06.1999р. №746/99, із змінами та доповненнями, далі - Указ №727). Стаття 2 Указу №727 передбачає, що ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності. З викладеного вбачається, що орендодавець фізична особа-підприємець самостійно сплачує податки, як суб'єкт підприємницької діяльності. Якщо орендодавець, фізична особа-підприємець, надає приміщення в оренду юридичним особам, то орендар по відношенню до такого орендодавця не може утримувати податок та бути її податковим агентом, тобто на підставі положень п.1.6 Закону №889, а також п.п. 4.3.25 п.4.3 ст.4, п.п.9.12.1 та 9.12.2 п.9.12 ст.ст.9 , ст.17 цього ж Закону, статей 2 та 6 Указу №727, ст.14 розділу Декрету №13-92, особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом №727, Декретом №13-92 та Законом №889. Судом встановлено, що що фізична особа підприємець ОСОБА_10 не перебувала з позивачем у трудових відносинах, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не повинен утримувати податок із сум доходів фізичних осіб-підприємців та сплачувати цей податок від імені і за рахунок фізичної особи платника єдиного податку. Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем не доведено, порушення позивачем наведених норм законодавства України та не надано суду достатніх та належних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує всі здійснені документально підтверджені позивачем судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва:

- № 0001042330 від 29.08.2011 р. на загальну суму 1188 877,50 грн (951102 грн основний платіж з податку на прибуток, 237775,50 грн штрафні санкції);

- № 0001391750 від 29.08.2011 р. на загальну суму 6175,92 грн ( 4940,74 грн основний платіж з податку на доходи найманих працівників, 1235,18 грн штрафні санкції).

- № 0001052330 від 29.08.2011 р. в частині збільшення позивачу грошового зобов"язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 52 502,67 грн. та за штрафними санкціями на суму 13 125, 67 грн.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (ідентифікаційний код 31111213) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 28.12.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 16 січня 2012 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко