Постанова № 21582466, 20.12.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3781/2011

20 грудня 2011 року 10год. 45хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представники позивача: Рябчук Т.П., Янчук В.В.,

представник відповідача: Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівневодкомплект"

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівневодкомплект» (далі ТОВ «Рівневодкомплект») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі ДПІ у м.Рівне) про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 18.08.2011р. №0002842342 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток в сумі 19732,00грн. (15785,50грн. за основним платежем, 3946,37грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 18.08.2011р. №0002852342 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 15785,50грн. (12628,40грн. за основним платежем, 3157,10грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позов обґрунтований тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, є неправомірними та такими, що суперечать фактичним обставинам.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та пояснили суду, що ДПІ у м.Рівне проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Рівневодкомплект» щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., за наслідками якої складено акт від 05.08.2011року № 983/23-100/30681598, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення. Висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, зроблені на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «Торгопт-Сервіс». Вказаний контрагент, на думку податкових інспекторів, є недобросовісним платником податків, оскільки в провадженні слідчого управління податкової міліції ДПА України знаходиться кримінальна справа №69-0094, під час розслідування якої встановлено, що в період 2005-2008 років невстановленими особами без справжнього наміру здійснювати підприємницьку діяльність було створено ТОВ «Торгопт-Сервіс», яке зареєстроване на підставну особу. Зважаючи на те, що вказане підприємство за листопад 2008 року не подавало декларації з ПДВ, до перевірки не представлено договорів на перевезення вантажів товарно-транспортних накладних, відповідач неправомірно вважає, що сплачені позивачем кошти на користь такого контрагента за придбані товари не можуть бути віднесені позивачем до валових витрат, як і сплачений в ціні таких товарів податок на додану вартість до складу податкового кредиту. ДПІ у м.Рівне безпідставно заперечуються факти отримання від контрагента товарів, оскільки всі вони були оприбутковані позивачем, що підтверджується даними бухгалтерського і податкового обліку. ТОВ «Торгопт-Сервіс» на момент вчинення господарських операцій з позивачем було зареєстроване як платник податку на додану вартість, відомості про нього у встановленому законом порядку були внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Ні установчі, ні статутні документи такого контрагента, ні свідоцтво про реєстрацію його платником податку на додану вартість не були визнані на момент вчинення правочину з позивачем недійсним в установленому порядку. Зміст правочину, вчиненого ТОВ «Рівневодкомплект» з ТОВ «Торгопт-Сервіс» не суперечить жодному законодавчому акту, що діє в Україні, не порушує моральні засади суспільства та виражає вільне волевиявлення контрагентів здійснити операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Сторони досягли домовленостей на вчинення правочинів, бажали настання наслідків таких правочинів та їх результати використали у своїй господарській діяльності з отриманням прибутку і нарахуванням відповідних податків. Чинним законодавством на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету. Просили позовні вимоги задовольнити повністю.

ДПІ у м.Рівне позовні вимоги не визнала повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, тотожні письмовим запереченням, а зокрема, вказав, що в провадженні Слідчого управління податкової міліції ДПА України знаходиться кримінальна справа №69-0094, під час розслідування якої встановлено, що в період 2005-2008 років невстановленими особами без справжнього наміру здійснювати підприємницьку діяльність було створено та придбано ряд субєктів підприємницької діяльності, серед яких і ТОВ «Торгопт-Сервіс», зареєстрованих на підставних осіб, які здійснювали операції щодо незаконного переказу безготівкових коштів перерахованих з поточних рахунків різних підприємств будь-якої форми власності через поточні рахунки фіктивних СПД у готівку. ТОВ «Торгопт-Сервіс» не подавало податкової декларації з ПДВ за листопад 2008 року, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Торгопт-Сервіс» скасоване 25.12.2009р. Для перевірки взаєморозрахунків ТОВ «Рівневодкомплект» з ТОВ «Торгопт-Сервіс» не представлено товарно-транспортних накладних, шляхових листів, які б підтверджували факт перевезення товару. Відтак, за відсутності документального підтвердження отриманих послуг з перевезення товару автомобільним транспортом ТОВ «Рівневодкомплект» не мало підстав віднести такі витрати до складу валових витрат та податкового кредиту. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівне проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівневодкомплект» щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., за наслідками якої складено акт від 05.08.2011р. №983/23-100/30681598 (а.а.с.12-15).

У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем:

- п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 15785,5 грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 12628,40 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м.Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 18.08.2011р. №0002842342 про збільшення грошового зобовязання за платежем податок на прибуток на суму 19732,00грн. (15785,50грн. - за основним платежем, 3946,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.10);

- від 18.08.2011р. №0002582542 про збільшення грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 15785,50грн. (12628,40грн. - за основним платежем, 3157,10грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.11).

Висновки акта перевірки, що стали підставою для донарахування податкових зобовязань та прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій з ТОВ «Торгопт-Сервіс».

Як встановлено в ході судового розгляду, ТОВ «Рівневодкомплект» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 30.12.1999р. (а.с.37).

10.11.2008р. позивачем укладено договір поставки з ТОВ «Торгопт-сервіс» (а.с.20), відповідно до умов якого позивач придбав у вказаного контрагента будівельні матеріали та запасні частини. Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, товар поставляється на умовах самовивозу або транспортом продавця за домовленістю.

За результатами вказаної господарської операції ТОВ «Торгопт-сервіс» виписано для позивача видаткові накладні №2-1011 від 10.11.2008р., №6-2511 від 25.11.2008р., №4-2611 від 26.11.2008р. (а.с.21-23), податкові накладні від 10.11.2008р. №2-1011 на загальну суму 23500 грн. (в т.ч. ПДВ 3916,67грн.), №6-2511 від 25.11.2009р. на загальну суму 33370,39грн. (в т.ч. ПДВ 5561,732грн.), №4-2611 від 26.11.2008р. на загальну суму 18900,00грн. (в т.ч. ПДВ 3150,00грн.)(а.а.с.24-26).

Вказані податкові накладні від 10.11.2008р. №2-1011, № 6-2511 від 25.11.2009р., №4-2611 від 26.11.2008р. отримані позивачем та включені ним до реєстру отриманих податкових накладних.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Торгопт-сервіс» здійснені у повному обсязі у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, що підтверджується платіжними дорученнями (а.а.с.66-68).

Придбані у ТОВ «Торгопт-сервіс» товарно-матеріальні цінності позивачем були повністю оприбутковані, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями (а.а.с.60-64) та картками складського обліку (а.а.с.91-95), а згодом реалізовані ВАТ «Рокитнівська ПМК-180» та ВАТ «Володимирецька ПМК», що підтверджується договорами поставки від 30.11.2008р. та від 24.11.2008р. (а.а.с.27, 33), накладними (а.а.с.29, 30, 34), податковими накладними (а.а.с.29, 31, 35), банківськими виписками (а.а.с.69-71), листами ПрАТ «Володимирецька ПМК №173» (а.с.81) та ТДВ«Рокитнівська ПМК №180» (а.с.85), платіжними дорученнями (а.а.с.82, 86), накладними та податковими накладними (а.с.83).

Вартість отриманих від ТОВ «Торгопт-сервіс» товарно-матеріальних цінностей віднесена ТОВ «Рівневодкомплект» до складу валових витрат за ІV квартал 2008 року, а сплачений в їх ціні податок на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Як вбачається з акта перевірки від 05.08.2011р. №983/23-100/30681598, підставою для збільшення позивачу оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість є висновки відповідача про безтоварність правочинів позивача з названим вище контрагентом у звязку з відсутністю товарно-транспортних накладних на переміщення товару, неподання контрагентом позивача податкової звітності з ПДВ за листопад 2008 року, наявність порушеної кримінальної справи, в ході розслідування якої встановлено факт фіктивного підприємництва ТОВ «Торгопт-сервіс».

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, зважаючи на таке.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №168/97-ВР), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п.7.4.4, 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Порядок визначення валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР).

Відповідно до п.5.1.ст.5 Закону №334/94-ВР під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) розуміють - суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2. ст.5 Закону №334/94-ВР).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР).

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Стаття 11 Закону №334/94-ВР не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі Закон №996-XIV). Згідно з цими вимогами документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначалося судом вище, валові витрати та податковий кредит, сформовані ТОВ «Рівневодкомплект» по господарським операціям з ТОВ «Торгопт-сервіс», підтверджуються первинними документами, що відповідають вимогам ст.9 Закону №996-XIV.

Вказані первинні документи надавалися позивачем під час проведення перевірки та подання заперечень на акт перевірки, проте до уваги податковим органом взяті не були.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР та пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №165), встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п.5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.

Пунктом 2 Порядку №165 передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як вбачається з акта перевірки, посадовими особами податкового органу не встановлено фактів скасування реєстрації платником податку на додану вартість контрагента позивача на момент вчинення правочину. Ці обставини не доведені представником відповідача й у судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003р. №755-IV (далі - закон №755-IV) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

На момент вчинення правочинів з позивачем, ТОВ «Торгопт-сервіс» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстроване як платник податку на додану вартість (а.а.с.57-60).

Ні установчі, ні статутні документи вказаного контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними і доказів про зворотне відповідачем суду не надано.

Не можуть вважатися підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань дані податкової звітності його контрагента, оскільки у податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з валових витрат та податкового кредиту одного платника фактично понесені витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Відповідно до ст.ст.9, 10 Закону України “Про систему оподаткування” №1251-ХІІ від 25.06.1991р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, норм Закону №334/94-ВР та Закону №168/97-ВР для платника податків не передбачено обовязку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо його зміни місцезнаходження, кількості працівників та виробничих потужностей.

За таких обставин, ТОВ “Рівневодкомплект» не може нести відповідальність ні за несплату податків, неподання звітності його контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, вказаних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо них.

Фактично висновки ДПІ у м.Рівне про нікчемність правочину, вчиненого позивачем з ТОВ «Торгопт-сервіс», базуються на підставі інформації щодо контрагента позивача, що міститься в базі даних податкових органів ДПА в Рівненській області та інформації Слідчого управління податкової міліції ДПА України про порушення кримінальної справи, в ході розслідування якої встановлено факт фіктивного підприємництва ТОВ «Торгопт-сервіс».

Разом з тим, вказана вище інформація, не є достатніми і незаперечними доказами фіктивності здійснених вказаним суб'єктом господарювання господарських операцій і, відповідно, недійсності фінансово-господарських документів, якими вони оформлені.

Посилання відповідача на наявність порушеної кримінальної справи, в ході якої встановлені певні обставини, не заслуговують на увагу, так як це не впливає на податковий облік позивача та не позбавляє останнього права на формування валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів податкових накладних, виданих ТОВ «Торгопт-сервіс», а застосування до позивача фінансових санкцій за дії (бездіяльність) осіб, щодо яких порушена кримінальна справа, прямо суперечить конституційному принципу щодо індивідуалізації відповідальності.

Саме по собі порушення кримінальної справи не підтверджує фіктивності підприємницької діяльності ТОВ “Торгопт-сервіс». Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання субєктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена ст.205 КК України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства. Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Крім того, згідно ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності ТОВ “Торгопт-сервіс» може бути лише вирок суду у кримінальній справі. Постанова про порушення кримінальної справи за фактом створення невстановленими особами субєктів господарювання, зокрема, й ТОВ “Торгопт-сервіс», та й будь-які інші матеріали досудового слідства, не можуть розглядатися як належні і допустимі докази. Тому суд вважає безпідставними посилання податкового органу на вказану постанову про порушення кримінальної справи.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, ТОВ «Рівневодкомплект» не може нести відповідальності за діяння контрагента та третіх осіб, у тому числі державного реєстратора та посадових осіб державної податкової служби, що видали контрагенту позивача свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Що стосується висновків відповідача про непідтвердження факту придбання ТОВ «Рівневодкомплект» товарно-матеріальних цінностей у ТОВ “Торгопт-сервіс» у звязку з ненаданням до перевірки документів, що підтверджують транспортування товару, а саме товарно-транспортних накладних, то суд зазначає, що згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997року №363, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як і не було встановлено, що ТОВ “Торгопт-сервіс» передавав призначений для позивача товар будь-яким транспортним організаціям для перевезення і, відповідно, був вантажовідправником, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за наявності інших документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

До того ж, Закон №168/97-ВР не повязує право покупця, платника податку, на включення податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару чи робіт до податкового кредиту, із фактичним внесенням такого податку до бюджету продавцем товару чи виконавцем робіт, не зобовязує покупця контролювати сплату податку до бюджету вказаною особою.

Згідно з п.7.1 ст.7 Закону №168/97-ВР покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в наступному якимось чином впливати на надходження чи на ненадходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету.

Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в Законі №168/97-ВР не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Якщо контрагент продавець видає податкові накладні і при цьому не виконує зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що господарські операції ТОВ «Рівневодкомплект» з ТОВ «Торгопт-сервіс» мали реальний характер, а валові витрати та податковий кредит повязані з господарською діяльністю позивача, підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського і податкового обліку й підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

Таким чином, доводи ДПІ у м.Рівне щодо безтоварності операцій позивача з ТОВ «Торгопт-сервіс» не узгоджуються з наявними в матеріалах справи документами, як наслідок суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у м.Рівне не було доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.08.2011р. №0002842342 та від 18.08.2011р. №0002852342, у той час як позивачем спростовано належними та допустимими доказами підстави їх прийняття.

Відтак, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне від 18.08.2011р. №0002842342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 19732,00грн. (15785,50грн. - за основним платежем, 3946,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 18.08.2011р. №0002852342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15785,50грн. (12628,40грн. - за основним платежем, 3157,10грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівневодкомплект" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.