Постанова № 21580840, 02.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2012 р. № 2а-8606/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевича С.В.,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Ортинської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1.) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова № 5717671721 від 19.07.2011 року.

Позивач не погоджуються із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, вважає його необґрунтованим та незаконним. Формування податкового кредиту по податку на додану вартість у звязку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море», на думку позивача, відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується первинними документами. Висновок відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, є безпідставний.

Ухвалою суду від 01.08.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 02.02.2012 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просили суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснили, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Позиція відповідача викладена в запереченні від 06.10.2011 року. Зокрема, відповідач зазначає, що встановлені під час проведення перевірки господарської діяльності позивача дані свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море». В ході проведення перевірки використано матеріали перевірок, надісланих ДПІ у Яворівському районі Львівської області по ТзОВ «Львівське море»та ДПІ у Личаківському районі м. Львова по ПП компанія «Львівське море», згідно яких встановлено неможливість фактичного здійснення вищевказаними підприємствами господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Враховуючи викладене, відповідачем зроблено висновок про завищення податкового кредиту на суму 38219,06 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правильності декларування податкового кредиту та податкового зобовязання з ПДВ за червень жовтень 2009 року, лютий грудень 2010 року, січень лютий 2011 року, результати якої відображено в Акті № 2727/17-2/НОМЕР_2 від 07.07.2011 року.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 порушила п.п.7.4.1., 7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14, п.198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст.198, п.п. 200.1. ст. 200, п.п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 38 219,06 грн.

Так, податковим органом, в ході проведення перевірки використано матеріали перевірок, надісланих ДПІ у Яворівському районі, по ТОВ «Львівське море» (код 328399012), та ДПІ у Личаківському районі м. Львова по ПП компанія «Львівське море»(код 37162732), згідно яких встановлено неможливість здійснення вищевказаними підприємствами господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі продажу; здійснення операцій з товаром, який не придбавався; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в разі відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Також встановлено транзит фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами між ТзОВ «Львівське море», ПП компанія «Львівське море», та його контрагентами, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі Акту перевірки № 2727/17-2/НОМЕР_2 від 07.07.2011 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №5717671721 від 19.07.2011 року, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобовязання з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 47 773,82 грн. (за основним платежем 38 219,06 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 9 554,76 грн.).

Не погоджуюсь із висновками податкового органу ФОП ОСОБА_1 оскаржила їх до Львівського окружного адміністративного суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

За період червень-жовтень 2009 року, лютий-грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року ФОП ОСОБА_1 задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 56582грн.

Податковий кредит по податку на додану вартість сформований на підставі господарських операцій позивача із контрагентами - ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море», зокрема щодо придбання нафтопродуктів.

Крім того, позивачем представлено відповідачу платіжні відомості про перерахунок контрагентам коштів за отримані товарно-матеріальні цінності.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Як вбачається з Акту перевірки відповідача № 2727/17-2/НОМЕР_2 від 07.07.2011 року, ФОП ОСОБА_1 було представлено для перевірки отримані за вказаний період податкові накладні, які були відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та Декларації по ПДВ за вказаний період, зокрема:

1.По ТзОВ «Львівське море»- податкові накладні №1 від 30.06.2009 року, № 1 від 31.07.2009 року, №2 від 31.08.2009 року, № 2 від 30.09.2009 року, №7 від 31.10.2009 року, № 10 від 28.02.2010 року, № 20 від 31.03.2010 року, № 33 від 30.04.2010 року, №46 від 31.05.2010 року, № 56 від 30.06.2010 року, № 67 від 30.07.2010 року, № 81 від 31.08.2010 року, № 99 від 30.09.2010 року, № 123 від 30.10.2010 року, № 142 від 30.11.2010 року, № 23 від 30.12.2010 року.

2.ПП компанія «Львівське море»- № 31 від 24.01.2011 року, № 10 від 07.02.2011 року та № 25 від 28.02.2011 року.

Такі первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, доказів протилежного відповідачем не представлено. Таким чином, під час проведення перевірки відповідач мав достатні докази обґрунтованості формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість, однак не взяв їх до уваги.

Суд бере до уваги те, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

У звязку з наведеним, а також враховуючи принцип офіційного зясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та пятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень та підтверджують реальність господарських операцій, проведених з ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море».

Позивачем долучено до матеріалів справи наступні первинні бухгалтерські документи: договори постачання нафтопродуктів, податкові та видаткові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, рахунки-фактури, платіжні доручення, відомості про відпуск нафтопродуктів, подорожні листи вантажних автомобілів.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та проведення розрахунків за придбання ТМЦ, а також подальше використання таких товарів у господарській діяльності.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море», суд вважає, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, на яких вказує відповідач в Акті перевірки № 2727/17-2/НОМЕР_2 від 07.07.2011року, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обовязок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обовязку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобовязань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 та її контрагенти - ТзОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море» зареєстровані як субєкти господарювання у встановленому законом порядку.

Оскільки, фінансово-господарські операції ФОП ОСОБА_1 з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у звязку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Крім того, суд бере до уваги і таку обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами подорожніми листами вантажного автомобіля, (копії в матеріалах справи).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання ФОП ОСОБА_1 в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, придбаних у контрагентів ТОВ «Львівське море»та ПП компанія «Львівське море»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на обставини, встановлені у Акті № 241/23-2/37162732 від 11.04.2011 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП компанія «Львівське море»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства. Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Із наведеного випливає, що саме по собі несплата податку чи інше порушення податкового законодавства продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обставини щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 38219,06грн. не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до вимог ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова № 5717671721 від 19.07.2011 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 07 лютого 2012 року.

Суддя Сакалош В.М.