Постанова № 21579854, 07.02.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2012 року 11.42№ 2а-6271/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників сторін:

від позивача: Воловенко О.М., Гончаренко Л.А.,

від відповідача: Виноградова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Васильківської обєднаної державної податкової інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2010 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 2а-9891/09/1070.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року було поновлено провадження в адміністративній справі за позовом Васильківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

У судове засідання, призначене на 7 лютого 2012 року зявилися представники позивач та представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта».

Представники позивача відмовились від заявлених позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс»коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Представник відповідача не заперечував щодо відмови представника позивача від позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс».

Судом встановлено, що відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 12844867, станом на 24 січня 2012 року, міститься запис про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс»(код 34911891).

У звязку з вищевикладеним, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2012 року провадження у справі в частині стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Спец-Транс»- закрито.

Представники позивача позовні вимоги в частині стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта»підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта»проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Всебічно та обєктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта»є юридичною особою (ідентифікаційний код 35282159).

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 20.05.2010 року № 194, відповідач узятий на облік в органах державної податкової служби 16.10.2007 року за № 5800, на дату видачі даної довідки перебував на обліку у Васильківській ОДПІ Київської області.

Згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100074658 (Серія НБ № 092659) від 01.11.2007 року, ТОВ «Транс Нафта»є платником ПДВ.

Працівниками податкового органу 12.06.2009 року проведено перевірку ТОВ «Транс Нафта», за результатами якої складено акт № 1849-23-112/35282159 від 12.06.2009 року Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта»(код за ЄДРПОУ 35282159) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.10.2007 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 15.10.2007 року по 31.12.2008 року.

З вищевказаним актом відповідач був ознайомлений, однак від його підписання відмовився, про що працівниками податкового органу був складений акт № 340/23-112 від 12.06.2009 року.

Перевіркою встановлено та в акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

-підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2007 та 2008 роки на загальну суму 583585, 00 гривень, в тому числі за ІІ квартал 2008 року 22408, 00 гривень, за ІІІ квартал 2008 року 559602, 00 гривень та за ІV квартал 2008 року 1575, 00 гривень;

-підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено ПДВ в загальній сумі 466869, 00 гривень, в тому числі червень 2008 року 16667, 00 гривень, липень 2008 року 1260, 00 гривень, серпень 2008 року 275655, 00 гривень, вересень 2008 року 170837, 00 гривень та жовтень 2008 року 2450, 00 гривень;

-статті 4, 6, 7, 8, 9, пункт 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 34, 00 гривень.

На підставі акту перевірки № 1849-23-112/35282159 від 12.06.2009 року, Васильківською ОДПІ Київської області були винесені податкові повідомлення-рішення Форми «Р»від 25.06.2009 року № 0000282340/0, № 0000292340/0 та від 05.10.2009 року № 0000432340/1.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2011 року податкові повідомлення-рішення 25.06.2009 року № 0000282340/0 та 05.10.2009 року № 0000432340/1 були визнані нечинними.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Укр-Спец-Транс»та ТОВ «Транс Нафта»05.08.2008 року був укладений Договір поставки № 117-08/07-Ц. Відповідно до умов вищевказаного договору, ТОВ «Укр-Спец-Транс»(продавець) здійснювало ТОВ «Транс Нафта»(покупцеві) поставку нафтопродуктів на умовах базису поставки СРТ (в редакції Інкотермс 2000).

Факт вчинення зобовязань за Договором поставки № 117-08/07-Ц підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»та Наказу ДПА України № 165 від 30.05.1997 року «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», ТОВ «Укр-Спец-Транс», а саме: податкові накладні № 08/06-13 від 06.08.2008 року, № 09/04-9 від 04.09.2008 року, № 09/26-16 від 26.09.2008 року, № 09/26-4 від 26.09.08 року, № 08/06-14 від 06.08.2008 року, № 08/06-15 від 06.08.2008 року.

Приймання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними № РН-0007363 від 26.09.2008 року, РН-0007374 від 26.09.2008 року, № РН-0006728 від 04.09.2008 року, № РН-0005907 від 06.08.2008 року, № РН-0005908 від 06.08.2008 року, № РН-0005909 від 06.08.2008 року, а також актами приймання-передачі 06.08.2008 року № 01-06-08-08, від 06.08.2008 року № 02-06-08-08, від 06.08.2008 року № 03-06-08-08, від 04.09.2008 року № 01-04-09-08, від 26.09.2008 року № 01-26-09-08, від 26.09.2008 року № 01-26-09-08 та оплатою товару.

Відповідачем оплату за отриманий товар здійснено на рахунок ТОВ «Укр-Спец-Транс», що підтверджується банківськими виписками: за 05.08.2008 року, 06.08.2008 року, 07.08.2008 року, 08.08.2008 року, 03.09.2008 року, 04.09.2008 року, 24.09.2008 року, 25.09.2008 року, 26.09.2008 року, 30.09.2008 року.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку позивача про заниження відповідачем ПДВ стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору поставки № 117-08/07-Ц у звязку з відсутністю доказів фактичного отримання відповідачем нафтопродуктів, невиконанням ТОВ «Укр-Спец-Транс»податкових зобовязань та твердженням, що договір № 117-08/07-Ц від 05.08.2008 року, укладений між ТОВ «Транс Нафта»та ТОВ «Укр-Спец-Транс»без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а, отже, суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а тому є нікчемним.

Згідно частиною четвертою статті 265 Господарського кодексу України, умови договору поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс».

Частиною шостою статті 267 Господарського кодексу України передбачено, що договором поставки може бути передбачено відвантаження товару вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем.

Згідно Міжнародних правил «Інкотермс»продавець здійснює поставку товару шляхом його передачі перевізнику, призначеному ним самим та з яким укладено договір перевезення для транспортування товару до узгодженого пункту. Покупець зобовязаний прийняти поставку товару як тільки її здійснено.

Згідно з умовами Договору поставки № 117-08/07-Ц від 05.08.2008 року, відповідач отримує у власність товар, що поставляється за Договором поставки № 117-08/07-Ц від 05.08.2008 року, при передачі товару, завантаженого вантажовідправником (виготовлювачем) у відповідності до передбачених законодавством правил перевезення нафтопродуктів, перевізнику-залізниці.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі, а також оплатою товару. Транспортування товару здійснювалося залізничним транспортом на адресу вантажоодержувача, визначену відповідачем.

Твердження позивача, зазначене в Акті перевірки, про те, що перевізна документація є первинним документом, на підставі яких оформлюється видаткова накладна та акт приймання-передачі товару для здійснення записів до облікових регістрів суперечить чинному законодавству.

Відповідно до підпункту 1.1, підпункту 1.2 пункту 1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів та обовязковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторониодержувача. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

На підставі наведеного вбачається, що перевізна документація є первинним документом, який фіксує безпосередньо факт здійснення господарської операції з перевезення, але вона не є первинним документом для складання видаткової накладної та акту приймання-передачі товару. Видаткова накладна та акт приймання-передачі товару є самостійними первинними документами, які відповідно фіксують факти здійснення господарських операції з відпуску товару і передачі товару від продавця до покупця.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлено, що одними із засад цивільного законодавства є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку статті 71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до статті 27 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність договору поставки, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України є оспорюваним.

Водночас, позивачем не надано суду доказів визнання недійсним у судовому порядку вищевказаного Договору, актів приймання-передачі товару, видаткових накладних, а також податкових накладних.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у звязку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до підпункту 7.2.3 та підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до даного Порядку, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Державної податкової адміністрації України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що відповідачу було відомо про порушення ТОВ «Укр-Спец-Транс»вимог податкового законодавства.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобовязаннями іншої юридичної особи, у тому числі за податковими зобовязаннями.

Позивачем в Акті наводяться дані перевірки працівниками ДПІ у місті Хмельницькому за період з 01.04.2008 року по 30.04.2008 року правових відносин ПП «Демол-Сервіс»із ТОВ «Метрідат»та дані перевірки працівниками ДПІ в Обухівському районі Київської області за період з 01.04.2008 року по 31.07.2008 року правових відносин ТОВ «Укр-Спец-Транс»із ТОВ «Метрідат», і на підставі наведених даних робиться неправомірний висновок про те, що діяльність ТОВ «Транс Нафта»була спрямована на здійснення операцій, повязаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентом-посередником, який не виконував своїх податкових зобовязань.

Правовідносини між ТОВ «Транс Нафта»та ТОВ «Укр-Спец-Транс»почалися з 05.08.2008 року, а податкові перевірки правових відносин ТОВ «Укр-Спец-Транс»із ТОВ «Метрідат»здійснювалися за період з 01.04.2008 року по 31.07.2008 року і висновки щодо відсутності поставок між ТОВ «Укр-Спец-Транс»та ТОВ «Метрідат»не мають відношення до встановлення факту нікчемності у відносинах між ТОВ «Транс Нафта»та ТОВ «Укр-Спец-Транс».

Щодо посилання податкового органу на скасування реєстрації платника податку на додану вартість, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, якщо зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку. Випадки, що є підставою для анулювання свідоцтва платника ПДВ та виключення з реєстру платників податку не за рішенням самого платника передбачені пунктом 25 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 року.

Зокрема, в наведених випадках датою виключення з реєстру є відповідна дата прийняття рішення чи події, як зазначалось вище свідоцтво діє до дати його анулювання.

Тобто, у відповідності з вимогами законодавства, в разі складення акту анулювання свідоцтва датою анулювання є саме дата прийняття судового рішення про скасування державної реєстрації ТОВ «Укр-Спец-Транс».

На момент виконання зобовязань згідно отриманих податкових накладних, обґрунтованість віднесення відповідачем до податкового кредиту сум ПДВ, за якими не визнає податкова інспекція, підприємство знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Окрім того, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина перша, друга статті 18 Закону).

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Таким чином, сума податкового кредиту відповідача за серпень, вересень 2008 року сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Укр-Спец-Транс», зареєстрованого платником податку на додану вартість.

Чинне законодавство України, зокрема й Закон України «Про податок на додану вартість», який діяв під час виникнення спірних правовідносин, не встановлюють обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (послуг).

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обовязок покладений податковою інспекцією на відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, позивачем не доведено належними доказами несплату податку на додану вартість ТОВ «Укр-Спец-Транс»у встановленому законом порядку до бюджету, а також не надано акту перевірки вказаного підприємства, яким виявлено несплату податку у відповідному періоді (серпень, вересень 2008 року), не надано суду доказів прийняття рішення про донарахування виявленої недоплати.

Посилання в Акті перевірки на отриману інформацію щодо порушення прокуратурою Обухівського району кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Укр-Спец-Транс»по статті 212 Кримінального кодексу України не беруться судом до уваги, так як позивачем не надано доказів притягнення посадових осіб ТОВ «Укр-Спец-Транс»до кримінальної відповідальності за створення фіктивного підприємства, тим більше у період взаємовідносин з ТОВ «Транс Нафта».

Також слід зазначити, що, відмовляючи в позові суд виходив з того, що позивач, обґрунтовуючи свої доводи тим, що укладений відповідачем з ТОВ «Укр-Спец-Транс»Договір поставки № 117-08/07-Ц від 05.08.2008 року є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України) не врахував, що серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не міститься санкцій аналогічних тим, які встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, оскільки наслідки недійсності такого правочину встановлено статтею 216 цього Кодексу, згідно з якою кожна зі сторін зобовязана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину, що виключає підстави для звернення податкового органу з позовом про стягнення з відповідача всього отриманого за угодою в доход держави.

Посилання позивача на те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (стаття 258 Цивільного кодексу України) засновані на помилковому тлумаченні правових норм, оскільки, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Адміністративно-господарські санкції загалом і вилучення доходу, зокрема, є конфіскаційними, враховуючи норму статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, стягується за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України, у звязку з чим можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Таким чином, звернення з позовом у червні 2010 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладення Договору поставки № 117-08/07-Ц від 05.08.2008 року, здійснено поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про неправомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов задоволенню не підлягає.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини пятої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідач не надав суду належних доказів понесення ним будь-яких витрат, отже стягнення з позивача на користь відповідача будь-яких коштів не підлягає.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову Васильківської обєднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10 лютого 2012 р.