Постанова № 21571799, 02.02.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/15425/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головко О.В.

при секретарі судового засідання Кваші Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому позивач просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції від 12.08.2011 № 0001321742 про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)»: за основним платежем на 14742, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3685, 50 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки податкової інспекції, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими, такими, що суперечать первинним документам. Крім того при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідач керувався нормами Податкового кодексу України, які не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли до моменту набрання останнім чинності.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача до суду не зявився, подавши письмове клопотання про розгляд справи за його відсутністю. Також відповідач подав письмове клопотання, в якому зазначив, що позов не визнає, доводи позивача вважає необґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення таким, що відповідає нормам чинного законодавства та встановленим під час перевірки обставинам, які свідчать про порушення позивачем податкового законодавства.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача суд встановив наступне.

Посадовими особами Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Мітра» за період з 01.08.2010 по 31.08.2010, за результатами якої складено Акт від 12.08.2011 № 95/17/2-2132306758.

На підставі Акту перевірки Західно-Донбаською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0001321742 від 12.08.2011 про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ у сумі 18427, 50 грн., з якої 14742, 00 грн. за основним платежем, 3685, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В ході перевірки податковим органом встановлено, позивачем не заперечується, що між позивачем та ПП «Мітра» було укладено договір поставки № 3/10 від 20.07.2010 та договір про виконання робіт від 20.07.2010.

В серпні 2010 року позивачем включено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 14741, 67 грн. по податковим накладним № 23181708 від 17.08.2010, № 231830081 від 30.08.2010, № 23183008 від 30.08.2010, виданих ПП «Мітра».

Також в підтвердження виконання умов вищезазначених договорів ПП «Митра» видано накладні № 23181708 від 17.08.2010, № 23183008 від 30.08.2010, на виконання умов договору № 4/10 складено Акт виконаних робіт № 231830081 від 30.08.2010, додано платіжні доручення: № 152 від 17.08.2010, № 155 від 30.08.2010, № 156 від 30.08.2010.

При цьому до перевірки позивачем не було надано інших документів, які підтверджують факт передачі товарів від продавця до покупця (товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товару, довіреності).

Додатково податковий орган зазначив, що дослідження Акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська» № 67/233/32804278 від 25.01.2011 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток ПП «Мітра» дає можливість дійти висновку, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП «Мітра». Проаналізувавши інші Акти перевірок: від 28.10.2010 № 5399/152/32804278, від 05.05.2010 № 173/1/15-7, від 05.05.2010 № 171/1/15-3 відповідач також дійшов висновку, що ПП «Мітра» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, отже як наслідок діяльність ФОП ОСОБА_1 у серпні 2010 року була спрямована на формування податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість, що дає можливість стверджувати про нікчемність укладених в цьому періоді правочинів.

Надаючи оцінку доводам сторін та письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (чч. 1, 2 . ст. 712 УК України).

Умови договору купівлі-продажу визначені статтею 655 Цивільного кодексу України, а саме: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Статтею 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідачем не доведено, що в момент укладання вищезазначених договорів сторонами не було додержано вимог, встановлених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а таму висновки податкового органу щодо нікчемності вчинених правочинів є неправомірними.

Додатково суд зазначає, що пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв в момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.6. податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому суд доходить висновку, що для формування податкового кредиту необхідно оцінювати реальність (фактичність) проведеної господарської операції.

Суд зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку за ланцюгом постачання товарів (послуг).

Факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали контрагенти за ланцюгом постачання.

Такі обставини не були доведені відповідачем, а тому висновки податкової інспекції в цій частині є необґрунтованими.

Проте відповідно до Договору № 3/10 від 20.07.2010 ПП «Мітра» зобовязувалось поставити ФОП ОСОБА_1 запасні частини на автотранспорт, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких передбачена сторонами у расходних накладних. Поставка товару виконується виключно транспортом продавця (ПП «Мітра»).

Порядок оформлення документів на перевезення закріплено Наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.97, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568.

Відповідно до пп. 11.1 п. 11 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п. 1 Правил, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пп. 11.5. та 11.7 п. 11 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що товарно-транспортні накладні, які б підтверджували транспортування товару за вищевказаним договором, відсутні.

Таким чином відсутність первинного документу, наявність якого є обовязковою за нормами чинного законодавства, ставить під сумнів факт отримання позивачем товару (послуг) за укладеними договорами з ПП «Мітра».

Додатковим доказом такого висновку також служать обставини, викладеного в Акті перевірки № 67/233/32804278 від 25.01.2011 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

Також суд зазначає, що позивачем не було надано ані під час перевірки, ані під час судового розгляду справи копії довіреностей на одержання продукції від ПП «Мітра», які мали бути виписані відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318.

При цьому суд не знаходить обґрунтованими доводи представника позивача щодо неправомірності застосування Західно-Донбаською ОДПІ Податкового кодексу України під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки дії податкового органу цілком кореспондуються з положеннями пункту 5 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Сукупність викладених обставин дає можливість дійти висновку, що встановлені податковим органом порушення податкового законодавства з боку позивача доведені в суді, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем в межах наданих повноважень та на підставі чинного законодавства, є правомірним і не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 162, 163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови шляхом подачі апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції з одночасним її направленням до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складений 02 лютого 2012 року.

Суддя

О.В. Головко