Рішення № 21564747, 22.02.2012, Київський районний суд м. Донецька

Справа № 2/523/103/12

                                                  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 року Київський районний суд міста Донецька у складі:

головуючого                                                                                           судді Шликова С.П., при секретарі                                                                                           Савченко В.В.,

за участю прокурора                                                   Вірко Є.О., Боложук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МНВО «БІОКОН»про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «МНВО «БІОКОН»про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди, мотивуючі свої вимоги наступним.

Позивач працювала економістом в ТОВ «МНВО «БІОКОН»з 2001 року по 2010 рік.

В кінці 2001 року позивач пішла з роботи в декретну відпустку, після –у відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, в якому вона перебувала до початку 2005 року. Однак, у зв’язку зі станом здоров’я дитини, позивач написала заяву про продовження відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шести років.

На початку 2008 року позивач звернулася до відповідача з заявою про готовність вступити до виконання своїх трудових обов’язків, але на підприємстві їй було повідомлено, її буде викликано, коли з’явиться робота. До теперішнього часу відповідач на роботу ОСОБА_1 не викликав.

В серпні 2010 року позивач звернулася до керівництва ТОВ «МНВО «БІОКОН»з письмовою заявою про звільнення, наданні розрахунку та видачі трудової книжки. В усні формі їй було відмовлено в прийнятті та задоволенні заяви з посиланням на те, що ОСОБА_1 їм не відома, ніякої трудової книжки не мають та нічого їй не зобов’язані.

Позивач на адресу відповідача направила заяву про звільнення, але офіційної відповіді на її заяву не отримала.

Позивач зазначає, що той факт, що вона працювала у відповідача та те, що у нього повинна знаходитися трудова книжка підтверджується документами Пенсійного Фонду України (нарахування в ПФУ з заробітної плати, як працівника відповідача, які проводилися протягом 2001-2005 років).

ОСОБА_1 вважає, що відповідач грубо порушив трудове законодавство України, що виразилося в наступному:

відсутні платіжні документи про нарахування та виплату заробітної плати; порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, а саме: п. 1.1 Інструкції, яка передбачає зобов’язання власника або уповноваженого ним органу завести трудову книжку на всіх працівників, які працювали більше 5 днів; п. 2.2, який передбачає зобов’язання власника або уповноваженого органу заповнити трудову книжку не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу; п. 4.1, який передбачає обов’язкову видачу трудової книжки в день звільнення з внесеним до нього записом про звільнення; ч.7 Інструкції, яка передбачає зобов’язання власника або уповноваженого ним органу вести Книгу обліку руху трудових книжок та вкладишів до них;

позивачу в порушення ст.. 97 КЗпП України, яка передбачає здійснення оплати праці в першочерговому порядку протягом багатьох років не виплачують заробітну плату;

незаконно перервали з нею трудові відносини з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, чим порушили порядок звільнення з роботи. Заяви про звільнення за власним бажанням позивач не писала, а звільнити її за власною ініціативою відповідач не мав права, оскільки ч.3 ст. 184 КЗпП України заборонено звільняти з ініціативи власника вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей у віці від трьох до шести років;

в порушення ст.. 47 КЗпП України, в день звільнення позивачу не була видана належна оформлена трудова книжка, яку не видають до теперішнього часу;

не розрахувались з позивачем і вдень звільнення, чим порушив ст.. 116 КЗпП України;

не виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу в порядку, передбаченому ст.. 117 КЗпП України.

Просила суд стягнути з ТОВ «МНВО «БІОКОН» на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 243 464 грн. 00 коп., в тому числі відпускних в сумі 18728 грн. за період з 2002 року по 2010 рік включно, зобов’язати відповідача вадити належним чином оформлену трудову книжку (дублікат) та стягнути судові витрати.

В судовому засіданні позивач надала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначає, що діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка виразилася в порушенні трудових прав, невиплаті протягом тривалого часу заробітної плати, незаконному звільненні з роботи, невидачі трудової книжки та повного розрахунку при звільненні.

Відповідач заднім числом обнуляє без законних на те підстав персоніфіковані дані в Пенсійному фонді Київського району, позбавляючи тим самим відпрацьованого стажу та в подальшому пенсії. Відповідач знищів її особистий документ - трудову книжку, чим перешкодив ОСОБА_1 у працевлаштуванні на інше місце роботи та грубо порушив трудове законодавство та її права.

Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 1000000 грн.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь суму моральної шкоди в розмірі 1000000 грн., суму недоотриманої заробітної плати в розмірі 334490 грн., в тому числі відпускних в сумі 25730 грн. за період з червня 2001 року по червень 2011 року включно, витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн., судові витрати, та витрати на оформлення довіреності на представництво в розмірі 200 грн. та зобов’язати відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_1 ніколи не була працівником ТОВ «МНВО «БІОКОН». Цей факт був підтверджений перевірками з приводу дотримання трудового законодавства у відношенні позивача. 28 жовтня 2010 року на підприємства була проведена перевірка по факту заяви ОСОБА_1 Територіальною державною інспекцією праці в Донецькій області Міністерства праці та соціальної політики, за результати якої було встановлено, що позивач не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «МНВО «БІОКОН».

Перевіркою Прокуратури м. Донецька за заявою ОСОБА_1 останній відмовлено в мірах прокурорського реагування в виду відсутності порушень з боку посадових осіб ТОВ «МНВО «БІОКОН».

Також зазначив, що в період з 28.05.2001 року на підприємстві працював економіст ОСОБА_2, який був звільнений за власним бажанням 30 березня 2007 року. Під час оформлення документів на звільнення та проведення розрахунку з працівником ОСОБА_2 було виявлено, що вказаному працівнику в обліковій системі не вірно було присвоєно індивідуальний податковий номер, тобто персоніфікована звітність в Київське відділення ПФУ м. Донецька здавалася з ІПН ОСОБА_1, а в відомостях заробітної плати вказувалося прізвище ОСОБА_2 Таким чином, заробітна плата на ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалася, оскільки остання не перебувала у трудових відносинах.

В задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача, представника відповідача, свідків, проаналізувавши надані докази, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МНВО «БІОКОН»про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ «МНВО «БІОКОН»здійснює свою діяльність на підставі чинного законодавства та Статуту, затвердженого протоколом №1 загальних зборів засновників від 11.02.2002 року та зареєстрованого виконавчим комітетом Донецької міської ради реєстраційний №04052844ю0080051 в реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності 18.02.2002 року.

ТОВ «Медичне науково –виробниче об’єднання «БІОКОН»є правонаступником усіх прав та обов’язків спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Медична науково –упроваджувальна колективна фірма «БІОКОН».

В судовому засіданні встановлено, що в ході проведення перевірки Державним департаментом нагляду за додержанням законодавства про працю (держнаглядпраці) Територіальною державною інспекцією праці у Донецькій області від 28 жовтня 2010 року підприємства –ТОВ «Медичне науково –виробниче об’єднання «БІОКОН», встановлено, що ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах з даним товариством.

Також, перевіркою встановлено, що трудові книжки працівників зберігаються та ведуться у відповідності до вимог законодавства; факту невидачі трудових книжок звільненим працівникам перевіркою не встановлено; працівники при звільненні ознайомлюються під розписку у особовій картці П-2 та з записами, внесеними до трудових книжок; порушень вимог ст.ст. 25,26 Закону України «Про відпустки»відносно надання працівником підприємства відпусток без збереження заробітної плати не встановлено; відповідно до наданих відомостей про нарахування та виплату заробітної плати встановлено виконання вимог ст.. 115 КЗпП України без порушень; розрахунок зі звільненими працівниками в ТОВ «МНВО «БІОКОН»здійснюється в день звільнення, що свідчить про виконання вимог ч.1 ст. 47 та ст.. 116 КЗПП України (а.с. 29-36).

Судом встановлено, що прокуратурою м. Донецька була проведена перевірка за зверненням чоловіка позивача ОСОБА_3 щодо порушень трудового законодавства з боку посадових осіб ТОВ «МНВО «БІОКОН», в ході якої факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «МНВО «БІОКОН»не знайшов свого документального підтвердження. Щодо перерахування внесків до УПФУ України в Київському районі м. Донецька відносно ОСОБА_1 за період з 2001-2005 рік, то це було помилково, цей факт було встановлено на підприємстві у 2007 році. Вказані відомості підприємством 27.03.2007 року були скасовані, та виправлені. Підстав для прокурорського реагування не встановлено (а.с. 37-38).

Крім того, в судовому засіданні із пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 встановлено, що позивач ОСОБА_1 ніколи не була працівником підприємства ТОВ «МНВО «БІОКОН», не мала ніякого відношення до діяльності підприємства та до виконання яких – небудь трудових функцій та зобов’язань. В результаті проведення розрахунку при звільненні економіста ОСОБА_2 та економіста ОСОБА_9, головним бухгалтером ТОВ «МНВО «БІОКОН» було виявлено невідповідність ідентифікаційних кодів ОСОБА_2 та ОСОБА_10, що спричинило невірну помилкову здачу звітності до Пенсійного Фонду України. Із-за помилковості відносно працівників ОСОБА_10 та ОСОБА_2 в 2007 році були здані уточнюючі звіти, які виправили допущені помилки, що також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 39-40).

Відповідно до ст.. 232 КЗпП України, трудові спори щодо поновлення на роботі незалежно від підстав зупинення трудового договору, зміни дати та причини звільнення, оплати праці та за час вимушеного прогулу, тощо підвідомчі міським судам, тобто, є виключено компетенцією суду.

Відповідно до ст.. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь –яким строком.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «МНВО «БІОКОН»не перебувала, порушення з боку посадових осіб ТОВ «МНВО «БІОКОН»відсутні.

Крім того, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 стверджувала, що вона в період з 2001 року по 2010 рік працювала в ТОВ «МНВО «БІОКОН»на посаді економіста, проте в судовому засіданні вона не змогла вказати де знаходиться її безпосереднє робоче місце, що в свою чергу викликає у суду сумнів, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МНВО «БІОКОН»склалися трудові правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З приводу відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до загальних правил цивільно –правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем повинно бути зазначено: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Позивачем повинен бути підтверджений факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 не підтверджено факт заподіяння їй моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні з боку відповідача ТОВ «МНВО «БІОКОН».

Виходячи з вказаних норм закону та встановлених обставин, у зв’язку з чим, суд не вбачає належних підстав для покладання обов’язку відшкодування моральної шкоди на відповідача ТОВ «МНВО «БІОКОН».

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, суд вважає, що доводи ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Згідно положень ст..ст. 1, 11 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МНВО «БІОКОН»про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди є не обґрунтованою та задоволенню не підлягає.

На підставі ст.ст. 232-233 КЗпП України, 1167 ЦК України, керуючись 11, 60, 67, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

                                                  В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 –відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: