Рішення № 21548884, 14.02.2012, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2012 Справа № 5008/77/2012

за позовом приватного підприємства „АССТЕРІ”, м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЗТОРГ УКРАЇНА”, м. Київ

про визнання недійсними договорів № 133/02 від 23.02.2011 року та № 1 від 23.02.2011 року.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1., (представник за дорученням № 2 від 10.02.2012 року)

Від відповідача не зявився (явка на власний розсуд)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов приватним підприємством „АССТЕРІ”, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЗТОРГ УКРАЇНА”, м. Київ про визнання недійсними договорів № 133/02 від 23.02.2011 року та № 1 від 23.02.2011 року.

Представнику позивача розяснено права і обовязки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Письмовим відзивом на позов (вх. № 1341/2012 від 14.02.2012 року) відповідач заперечив позов з мотивів викладених у ньому, зокрема, зазначив, що комерційний директор ОСОБА_2. при укладенні договорів з позивачем був наділений відповідними повноваженнями згідно довіреності від 19.01.2011 року. Стверджуючи наведене відповідач надав суду оригінал вказаної довіреності, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, витяг із статуту підприємства.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/77/2012

від 14.02.2012 року

23 лютого 2011 року між приватним підприємством „АССТЕРІ” (надалі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „ГАЗТОРГ УКРАЇНА” (надалі відповідач) було укладено договір № 133/02 на постачання природного газу (надалі договір). Згідно умов даного договору відповідач (постачальник) зобовязується передати у власність позивачу (споживачу) в 2011 році природний газ, а позивач зобовязується прийняти та своєчасно оплатити газ на умовах договору.

На виконання умов договору позивачем придбано та реалізовано природний газ в кількості 210781 тис. куб. м. в березні 2011 року та в квітні 2011 року - 201996 тис. куб. м. на суму 1268808,35 грн., що підтверджується актами прийому передачі вартісних показників № 0000000167 від 31.03.2011 року, № 0000000243 від 13.04.2011 року, а актом № 70 приймання передачі обсягів природного газу за договором № 2-ЗАК від 04.01.2011 року на транспортування природного газу для позивача, складеним структурним підрозділом державної компанії НАК „Нафтогаз України” Закарпатським ЛВУМГ УМГ „Прикарпаттрансгаз” ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” (копії додані).

Відповідно позивачем було сплачено відповідачу за поставлений природний газ в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких додані.

Також 23 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1 про надання послуг по забезпеченню постачання природного газу (надалі договір 1). Згідно умов даного договору № 1 відповідач (виконавець) зобовязується надати позивачу (замовнику) послуги по забезпеченню постачання природного газу, а позивач зобовязується прийняти та оплатити вказані послуги на умовах договору № 1.

На виконання умов договору № 1 в березні та квітні 2011 року відповідачем було надано позивачу послуги по забезпеченню постачання природного газу на суму 6191,65 грн., що підтверджується актами здачі прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000005 від 31.03.2011 року, № ОУ-0000009 від 13.04.2011 року (копії додані).

На підставі листа позивача від 25.05.2011 року вих. № 319 (копія додана) існуюча попередня оплата згідно договору була частково зарахована в оплату за надані послуги згідно договору № 1.

Позивачем отримано інформацію з ЄДРПОУ (витяг додано), згідно якої керівником ТзОВ „ГАЗТОРГ УКРАЇНА” є ОСОБА_3

Однак, договір № 133/02 та договір № 1 від 23.02.2011 року підписані з боку відповідача комерційним директором ОСОБА_2. При цьому, зазначено, що ОСОБА_2. діє на підставі статуту. Первинні документи, які були виписані з боку відповідача також не створюють реальних правових наслідків, оскільки виписані не уповноваженою особою.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/77/2012

від 14.02.2012 року

Через наведені обставини позивач вважає, що зазначені договори підписані не уповноваженою особою, яка не володіє необхідними правами на їх

підписання, просить визнати недійсними договори № 133/02 від 23.02.2011 року та № 1 від 23.02.2011 року.

Аналіз спірної ситуації кола доказів, скеровує суд розмежувати лінію дослідження ліміту відповідальності за зобовязаннями сторін у конкретній справі при конкретних обставинах та зобовязує його констатувати про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Наявні матеріали подані сторонами в обгрунтування вимог і заперечень свідчать про існування взаємних господарських правовідносин при постачанні, продажу купівлі природного газу.

Встановлено, що комерційний директор ОСОБА_2. при укладенні договорів № 133/02 від 23.02.2011 року та № 1 від 23.02.2011 року діяв на підставі виданої йому довіреності від 19.01.2011 року (приєднана до матеріалів справи), якою йому надавались права щодо укладення договорів з споживачами з правом підпису даних договорів та скріплення їх печаткою, про що випадково (помилково) не було вказано у вищезазначених договорах.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, зміцнює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне постачання позивачу природного газу після укладення комерційним директором вказаних договорів розцінюється як схвалення відповідачем укладених комерційним директором ОСОБА_2. договорів.

Правильність правового аналізу суду у конкретній ситуації відповідає змісту визначення шляхів вирішення правової проблеми з огляду п. 9.2 Розяснень ВАСУ від 12.03.1999 року № 02-5/111 .

Вирішуючи даний спір, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загально правових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійснення цивільних прав і обовязків (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 19, ч. 4 ст. 26, ч. 2 ст. 319 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/77/2012

від 14.02.2012 року

Між тим, суд зазначає, що дії учасників договірних відносин були направлені на:

а) обовязковість виконання зобовязальних відносин належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (тобто відповідали ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України);

б) в межах здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі;

в) досягнення мети (через укладені договірні відносини) в правовому руслі здійснювати господарську діяльність (ст. 5 ГК України).

Основним видом діяльності позивача є продаж стисненого газу. Отриманий від відповідача товар (природний газ) придбано для ведення господарської діяльності та реалізації споживачам.

Спірні договори № 133/02 та № 1 від 23.02.2011 року укладені між сторонами в порядку визначеному чинним законодавством, зокрема, відповідають вимогам, які ставляться до договорів такого виду ЦК та ГК України. Вказані договори не суперечать актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і спрямовані на встановлення цивільних прав та обовязків, що зазначені в умовах договорів. Договори та первинні документи складені на їх виконання, вчинено у формі встановленій законодавством, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і не містять ознак фіктивних правочинів.

Отже, сторони у спорі здійснювали свою господарську діяльність як субєкти господарювання у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Таким чином в задоволенні позову належить відмовити з мотивів недоведеності позовних вимог, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на позивача.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/77/2012

від 14.02.2012 року

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, і є обовязковим до виконання на всій території України.

Суддя Тисянчин В. М.