Ухвала суду № 21541612, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2012 р. м. КиївК-60159/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому та Військової частини 3053 внутрішніх військ МВС України у м. Хмельницькому

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009 року

та постанову Господарського суду Хмельницької області від 16.05.2008 року

по справі № 16/40-НА

за позовом Військової частини 3053 внутрішніх військ МВС України у м. Хмельницькому

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина 3053 внутрішніх військ МВС України у м. Хмельницькому звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому від 05.02.2004 року №0000261702/0/843, №0000172200/0/840, №0000172200/0/844, №0000152200/0/838, №0000162200/0/839, №0000271702/0/841, №0000251702/0/842.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.05.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009 року, позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.02.2004р. № 0000172200/0/844 на суму 510 грн., № 0000172200/0/840 на суму 1870 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій сторони подали касаційні скарги.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової документальної перевірки позивача, складено акт № 232-23/4-08803796 від 02.02.2004р., в якому встановлені порушення: ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», внаслідок чого занижено податкове зобовязання на 210 грн.; ст.. 9 та ст. 7.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого занижено 592,48 грн.; ст. ст. 2-6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», внаслідок чого занижено 18296 грн.; абз. «б»та «в»пп. 4.1.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Також відповідачем 02.02.2004р. складено довідку № 13 про результати перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум прибуткового податку з громадян, повноти та правильності подання звітності за формою 8-ДР, податку з власників транспортних засобів.

На підставі результатів вказаної перевірки, 05.02.2004 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000172200/0/844 про визначення податкового зобовязання з податку на землю в сумі 510 грн.;

- № 0000152200/0/838 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 59845 грн.;

- № 0000162200/0/839 про визначення податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 380 грн.;

- № 0000172200/0/840 про визначення податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 1870 грн.;

- № 0000251702/0/842 про визначення податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників в сумі 1777,44 грн.;

- № 0000261702/0/843 про визначення податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів в сумі 26894 грн.;

- № 0000271702/0/841 про визначення податкового зобовязання по інших податках в сумі 1530 грн.

Щодо нарахування податкового зобовязання з податку на землю, перевіркою встановлено, що позивач розрахунки плати за землю за 2001, 2002, 2003 роки до податкового органу не подавав.

Відповідно до абз. в пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г»підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Однак, як встановлено судами, позивачем було подано звіт про суми отриманих пільг по оподаткуванню земельним податком за 2003 рік, який отриманий відповідачем 17.02.2004р.

Таким чином нарахування податкового зобовязання з плати за землю податковим повідомленням-рішенням № 0000172200/0/844 є безпідставним.

Щодо визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість, судами встановлено, що в період 2001-2003 роки позивачем надавались послуги по забезпеченню безпеки на підставі договорів з рядом підприємств. В жовтні 2001 року обсяг оподатковуваних операцій позивача перевищив обсяг, допустимий без реєстрації платником ПДВ та позивач всупереч п. 14 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні»не подав заяву про реєстрацію його платником ПДВ протягом двадцяти календарних днів після закінчення місяця, в якому був досягнутий такий обсяг оподатковуваних операцій.

Таким чином, відповідачем правомірно було нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість.

Також встановлено, що позивач за перевіряємий період проводились викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення, зокрема, автомобільним транспортом, який рахувався на балансі установи, а нарахування та сплата збору за забруднення навколишнього середовища не проводилась.

29.01 та 04.02.2004 року позивачем було подано до податкового органу розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища за 4 квартал 2003 року та за 2003 рік.

Відповідно до пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків, що не подає податку декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Оскільки судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що військова частина не подавала до податкової інспекції розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2001 рік (4 квартали) за 2002 рік (4 квартали), тому нарахування податкового зобовязання спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000162200/0/839 є вірним, а податкове зобовязання, нараховане податковим повідомленням-рішенням № 0000172200/0/840 є безпідставним, оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, позивачем було подано до податкової інспекції розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища за 4 квартал 2003 року та за 2003 рік.

Щодо нарахування податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників, суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, обґрунтовано виходили з того, що позивачем не надано доказів, що відображали б операції за відповідний період та неможливістю встановлення під час проведення експертизи чи мало місце заниження позивачем зобовязання по сплаті прибуткового податку з громадян в сумі 592,48 грн.

Щодо визначення податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»платниками цього податку є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону як об'єкт. Згідно ст. 39 Закону України «Про власність»майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, та враховуючи, що державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника цього податку та при чітко визначеному ст. 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст. 1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

У звязку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства»від 16.07.1999р., установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку осіб, що звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Цей Закон є спеціальним законом про оподаткування. В той же час, як випливає з преамбули Закону України «Про Збройні Сили України», останній не є законом про оподаткування.

Згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно з законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Оскільки Закон України «Про Збройні Сили України»не є законом про оподаткування, то відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що відповідач не звільнений від сплати податків, зборів (обовязкових платежів), платником яких він є в силу відповідних законів про оподаткування, зокрема тих, з приводу стягнення заборгованості за якими виник спір, що є предметом судового розгляду по даній справі.

Враховуючи, що Закон України «Про систему оподаткування»є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної правових норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.

Крім того, слід звернути увагу, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захисту порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 КАС України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судами не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає оскаржувані судові рішення такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому та Військової частини 3053 внутрішніх військ МВС України у м. Хмельницькому залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009 року та постанову Господарського суду Хмельницької області від 16.05.2008 року залишити без змін.

Справу № 16/40-НА повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О. Ухвала складена у повному обсязі 27.01.2012р.

Суддя Г.К. Голубєва