Ухвала суду № 21538726, 25.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2012 р. м. КиївК/9991/84467/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаряТитенко М.П.,

за участю представників позивача:Кобилинського П.І., відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011 р.

у справі №0670/1680/11

за позовомДержавного підприємства «Ємільчинське лісове господарство»

доНовоград-Волинської обєднаної державної податкової інспекції

провизнання дій протиправними та зобов'язання внести зміни до особового рахунку,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Ємільчинське лісове господарство»(надалі позивач, ДП «Ємільчинське лісове господарство») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської обєднаної державної податкової інспекції (надалі відповідач, Новоград-Волинської ОДПІ) про визнання дій протиправними та зобов'язання внести зміни до особового рахунку.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2011р. (суддя О.Г. Попова), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Є.В.Одемчук, судді: В.В. Євпак, Г.І. Майор) у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідач проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010р., за результатами якої 27.12.2010р. складено акт № 42/7/23-07/00991829 (надалі акт).

Перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб у період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010р., у звязку з чим, підприємству на підставі приписів підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») нараховано пеню на суму 31511,50 грн.

Нарахована сума пені була відображена у картці особового рахунку ДП «Ємільчинське лісове господарство»як заборгованість.

Позивач вважає дії податкового органу щодо нарахування пені з податку з доходів фізичних осіб у сумі 31511,50 грн. та її відображення у картці особового рахунку позивача як заборгованість перед Державним бюджетом такими, що суперечать приписам пунктів 1.3, 1.4 статті 1 та статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто неправомірними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України від 25.06.1991р. №1251-XII «Про систему оподаткування»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі Закон України «Про систему оподаткування»), який визначає, зокрема податки і збори (обовязкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, податок з доходів фізичних осіб відноситься до загальнодержавних податків.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 22.05.2003р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(надалі Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб») обєктом оподаткування резидента податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний доход, який відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону включає доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Податковий агент, згідно визначення, наведеного у пункті 1.15 статті 1 цього ж Закону, це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобовязані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобовязані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається (підпункт «а»і підпункт «б»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Форма такого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 29 вересня 2003 року № 451 разом із Порядком заповнення та подання податковими агентами такого податкового розрахунку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», який визначає, зокрема податки і збори (обовязкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, податок з доходів фізичних осіб відноситься до загальнодержавних податків.

Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює, зокрема порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Таким чином, самостійне узгодження податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, визнання узгодженого податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, несплаченого протягом граничних строків, податковим боргом та погашення податкового боргу здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У пункті 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що під терміном «податкова декларація», «розрахунок»розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу).

Аналіз положень пунктів 2.1 та 3.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 вересня 2003 року № 451, свідчать, що розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), подається податковими агентами до податкового органу в строки, передбачені у Законі України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»для подачі податкової декларації за календарний квартал, і цей розрахунок містить в собі дані про нарахований і утриманий податок та суму, яка фактично підлягає сплаті до бюджету.

Таким чином, розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), за своє суттю є податковою декларацією у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до абз. 2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, згідно яких позивач, самостійно визначаючи у податкових розрахунках форми 1ДФ суми податку з доходів фізичних осіб, сплачував зобовязання з цього податку несвоєчасно, у звязку з чим, податковим органом було правомірно нараховано пеню на підставі підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу..

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 211, 2141, 215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство»у справі № 0670/1680/11 залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Пилипчук Н.Г. Суддя А.М. Лосєв