Ухвала суду № 21535388, 21.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2011 р.м. КиївК/9991/52573/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Лосєва А.М., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

за участю:

представника позивача Паламарчука О.М., Шульги А.В.,

представника відповідача Сиротіної О.Б,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Канівської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року

у справі № 2а-6072/10/2370

за позовом Закритого акціонерного товариства «Агроекопродукт»

до Канівської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про визнання протиправними дій, визнання нечинним та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Агроекопродукт», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроекопродукт»(далі позивач), звернулось до суду з позовом до Канівської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області (далі відповідач) про визнання протиправними дій Канівської ОДПІ Черкаської області по проведенню позапланової виїзної перевірки в період з 10 червня по 17 червня 2010 року на підставі наказу про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ЗАТ «Агроекопродукт»№ 76 від 10 червня 2010 року, виданого Канівською ОДПІ Черкаської області; визнання нечинним та скасування наказу про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ЗАТ «Агроекопродукт»№ 76 від 10 червня 2010 року, виданого Канівською ОДПІ Черкаської області; визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Канівської ОДПІ Черкаської області від 18 червня 2010 року № 0000292301/5662, від 10 серпня 2010 року № 0000292301/1-7390, від 10 вересня 2010 року № 0000292301/2-8459, від 17 листопада 2010 року № 0000292301/3-10493.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ЗАТ «Агроекопродукт»задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2010 року № 0000292301/5662, видане Канівською ОДПІ Черкаської області. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2010 року № 0000292301/1-7390, видане Канівською ОДПІ Черкаської області. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2010 року № 0000292301/2-8459, видане Канівською ОДПІ Черкаської області. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2010 року № 0000292301/3-10493, видане Канівською ОДПІ Черкаської області. В задоволенні решти позовних вимог ЗАТ «Агроекопродукт»відмовлено.

В касаційній скарзі Канівська ОДПІ Черкаської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Агроекопродукт», посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу Канівської ОДПІ Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга Канівської ОДПІ Черкаської області задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Працівниками Канівської ОДПІ Черкаської області відповідно до наказу від 10 червня 2010 року № 76 та на підставі направлення від 10 червня 2010 року була проведена позапланова виїзна перевірка ЗАТ «Агроекопродукт»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в березні 2010 року, за результатами якої було складено акт № 81/23/24372924 від 17 червня 2010 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством завищено податковий кредит за березень 2010 року на суму 589497,00 грн.; порушення вимог підпунктів 7.7.2, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством завищено суму податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачену отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді (березень 2010 року) постачальникам таких товарів (послуг) на суму 589497,00 грн., і, відповідно, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на цю ж суму 589497,00 грн. Разом з цим, перевіркою підтверджено заявлену ЗАТ «Агроекопродукт» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 1353451,00 грн.

18 червня 2010 року Канівська ОДПІ Черкаської області на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000292301/5662, яким згідно з підпунктами «б», «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ЗАТ «Агроекопродукт» суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на 589497,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ЗАТ «Агроекопродукт»не надано всіх необхідних документів, які б підтверджували обсяг, зміст, перелік і калькуляцію наданих ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»позивачу консультаційних послуг, у звязку з чим висновки податкового органу про неправомірність віднесення ЗАТ «Агроекопродукт»до валових витрат вартості наданих консультаційних послуг, а суми податку на додану вартість, сплачену у складі вартості цих послуг до податкового кредиту є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості наданих консультаційних послуг, оскільки витрати позивача, понесені у звязку з оплатою таких послуг є документально підтвердженими, вони не суперечать чинному законодавству, консультаційні послуги є такими, що спрямовані на забезпечення попиту на продукцію позивача, отже спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходів по його виробництву, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 589497,00 грн. слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про те, що позивачем неправомірно включена вказана сума податку на додану вартість до податкового кредиту, тому, що консультаційні послуги не призначаються для використання в господарській діяльності ЗАТ «Агроекопродукт», оскільки торгова марка «Верес»є власністю Компанії «Ikista Trading Co. Limited», Кіпр.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2008 року Компанія «Ikista Trading Co. Limited»- власник товарного знаку «ВЕРЕС»(ліцензіар) та ЗАТ «Агроекопродукт»(ліцензіат) уклали ліцензійний договір на знак для товарів і послуг (товарний знак) «ВЕРЕС», відповідно до умов якого (в редакції додатку № 1 від 25 червня 2008 року, додатку № 2 від 25 листопада 2008 року, додатку № 3 від 07 травня 2010 року, додатку № 4 від 20 серпня 2010 року) ліцензіар надає ліцензіатові на трок дії свідоцтва, відповідно до цього договору на платній основі, право (невиключна ліцензія) на використання знаку для товарів і послуг (товарний знак), згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № 11232 від 25 грудня 1998 року, ліцензіар зберігає за собою право на використання товарного знаку і видачі ліцензії на право використання його іншими особами, що виготовляють і збувають продукцію під торговою маркою «ВЕРЕС»відповідно до переліку товарів і послуг з відповідними класами міжнародної класифікації товарів і послуг з відповідними класами міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (класи МКТП) (пункт 1.1 статті 1 договору); ліцензіат має право використовувати товарний знак ліцензіара як на товарі та його упаковці, так і на супровідній та діловій документації і рекламі (пункт 1.4 статті 1 договору); ліцензіат має право надавати субліцензії (пункт 1.10 статті 1 договору); цей договір укладений на строк дії свідоцтва і набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками (пункт 7.1 статті 7 договору).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) знак це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Отже, аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що, виходячи з правової сутності знака для товарів і послуг, використанням знаку для товарів і послуг є використання саме стосовно товарів і послуг, для яких цей знак зареєстровано.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2010 року між ЗАТ «Агроекопродукт»(замовник) та ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»(бейн) був укладений договір № 10-02/1 про надання консультаційних послуг, відповідно до умов якого (з урахуванням додатку № 1) бейн надає консультаційні послуги замовнику, а замовник приймає їх і сплачує бейну згідно умов цього договору (пункт 1.1 статті 1 договору); вартість послуг бейна складається із професійної винагороди бейна та суми витрат, повязаних із наданням послуг, вартість послуг збільшується на суму податку на додану вартість (пункт 2.2 статті 2 договору).

Додатковою угодою № 1 від 01 лютого 2010 року до договору про надання консультаційних послуг № 10-02/1 від 01 лютого 2010 року сторони узгодили, що: бейн надає послуги замовнику щодо проекту «ВЕРЕС»відповідно до умов основного договору; вартість послуг, включаючи витрати, повязані із наданням послуг, складає 3105018,68 грн., що є еквівалентом 275000 Євро за курсом НБУ 1129,0977 за 100 Євро на 28 січня 2010 року, податок на додану вартість 621003,74 грн., разом 3726022,42 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»були надані ЗАТ «Агроекопродукт»консультаційні послуги, а саме: маркетингові рекомендації щодо досягнення в подальшому ефективного зростання реалізації продукції на ринку, результати яких викладені в звітах «Полный потенциал ЗАТ «Агроекопродукт» Проект «Верес»», «Среднесрочная стратегия ЗАТ «Агроекопродукт» Проект «Верес»»(т.1 арк. справи 32-91).

На виконання умов договору ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»виписало позивачу податкову накладну № 1 від 26 березня 2010 року на суму 3536979,77 грн., у т.ч. податок на додану вартість 589496,63 грн.

В свою чергу, ЗАТ «Агроекопродукт»повністю розрахувалося з ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»за надані послуги, що підтверджується виписками по особовому рахунку (т.1 арк. справи 92-120).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Згідно довідки АА № 110017 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 27 січня 2009 року, видами діяльності ЗАТ «Агроекопродукт»за КВЕД є: 15.33.0 перероблення та консервування овочів та фруктів, не віднесене до інших групувань; 15.13.0 виробництво мясних продуктів; 51.39.0 неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 51.90.0 інші види оптової торгівлі; 51.31.0 оптова торгівля фруктами та овочами; 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Згідно пункту 3.3 статті 3 статуту ЗАТ «Агроекопродукт»предметом діяльності товариства є, зокрема, виробництво плодоовочевих консервів; перероблення та консервування овочів та фруктів, в тому числі заморожування та консервування в герметичній тарі тощо.

Отже, основна діяльність позивача полягає у переробленні та консервуванні овочів та фруктів. Такий статус позивача означає, що для нього регулярною, постійною та суттєвою є діяльність, повязана із виробництвом плодоовочевих консервів.

Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що такі послуги як дослідження ринку консервованих овочів, соусів, консервованих грибів для визначення потенціалу напрямків бізнесу «ВЕРЕС», дослідження нових можливостей бізнесу, фокусуючись на напрямках, в яких «ВЕРЕС»вже інвестував та створив активи, наприклад, заморожені продукти чи бізнес Росії (пункт 1.2 статті 1 додаткової угоди № 1 до договору про надання консультаційних послуг № 10-02/1 від 01 лютого 2010 року) повязані з господарською діяльністю позивача. Отже, вартість таких послуг може бути віднесена до складу валових витрат та податкового кредиту позивача відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат платника податку відносяться витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що витрати, повязані з оплатою консультаційних послуг, спрямовані на забезпечення попиту на його продукцію, просування товару на ринку та виявлення нових напрямків бізнесу, а отже спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходів по її виробництву. Крім того, є обґрунтований висновок суду, що метою такого договору є збільшення обсягів продажу товару позивача, утримання та завоювання ринкових позицій продукції позивача.

Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, враховуючи надані ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн»рекомендації, визначені у вказаних вище звітах, позивач змінив асортимент продукції, що виготовляється під торгівельною маркою «ВЕРЕС»(відмовився від виробництва низькорентабельних позицій продукції, удосконалив технологію виробництва, шляхом купівлі нового обладнання, розпочав постачання продукції під торгівельною маркою «ВЕРЕС»на ринки інших країн. На підставі отриманих досліджень, 05 квітня 2010 року позивачем видано наказ № 115 «Про впровадження нових підходів в господарській діяльності ЗАТ «Агроекопродукт».

На виконання вимог вищевказаного наказу, позивачем були укладені контракти: № 140 від 31 серпня 2010 року з ТОВ «Бисквит Сауда», (Республіка Казахстан) та № 141 від 01 жовтня 2010 року з ТОВ «Green House Best»з (Республіка Казахстан), предметом яких є поставка позивачем консервованої харчової продукції українського виробництва, виконання яких підтверджується вантажними митними деклараціями та інвойсами (т.2 арк. справи 228-261).

Також в рамках виконання рекомендацій ТОВ «Бейн енд Компані Юкрейн», викладених у звітах, а саме для ліквідації «вузького місця»у відділенні стерилізації Канівського заводу (слайд 27 звіту «Среднесрочная стратегия ЗАТ «Агроекопродукт»Проект «Верес»»), позивачем був укладений контракт купівлі-продажу № 2001/11 від 20 січня 2011 року з компанією «Steriflow SAS»(Франція), предметом якого є придбання позивачем нових статичних одновертних автоклавів.

Матеріалами справи підтверджено, що придбані послуги безпосередньо вливали на результат діяльності ЗАТ «Агроекопродукт»з продажу товарів та були направлені на отримання доходу, про що свідчить зростання реалізації виготовленої позивачем продукції, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток підприємства (т. 2 арк. справи 262-291).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що витрати позивача, повязані з оплатою вартості консультаційних послуг по проекту «ВЕРЕС», відносяться до господарської діяльності позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем не було порушено вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем правомірно був сформований податковий кредит, а у відповідача не було підстав для зменшення податкового кредиту.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного пункту Закону регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на загальну суму 589497,00 грн. оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, з огляду на правомірне формування платником податку податкового кредиту. Інших фактів, за якими позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування перевіркою встановлено не було, а в ході розгляду справи доказів на підтвердження цього відповідач також не представив.

Посилання податкового органу на Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 квітня 2011 року у справі №1-82/2011 року, якою було звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, а кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 за частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України закрито, були правомірно відхилені судом апеляційної інстанції у відповідності до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки встановлені у даній постанові обставини щодо завищення валових витрат стосувалися сплати ЗАТ «Агроекопродукт»роялті компанії Компанії «Ikista Trading Co. Limited»та не стосуються спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Канівської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Канівської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ А.М. Лосєв

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

Суддя Л.І. Бившева