Ухвала суду № 21534082, 17.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" січня 2012 р. м. КиївК-4354/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі Ткачук О.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №13/01-1 від 13.01.2012

від відповідача : не зявився

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року у справі № 5/1046-12/129А за позовом ТОВ «Маркет Матс»до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Львівської області від 19.06.2007 року в задоволені позову ТОВ «Маркет Матс»до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001632321/0 від 27.04.07 року відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може претендувати на відшкодування зазначеної суми ПДВ з Державного бюджету, оскільки відсутнє джерело відшкодування, так як при проведенні перевірки по ланцюгу не встановлено факт сплати ПДВ до державного бюджету.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року, постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова про задоволення позову. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001632321/0 від 27.04.2007. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що чинне законодавство України не ставить право платника на одержання бюджетного відшкодування у залежність від факту сплати постачальниками по ланцюгу відповідної суми ПДВ до бюджету.

Не погоджуючись з останнім судовим рішенням, відповідач 24.03.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 24.02.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року, залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 19.06.2007 року.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п.1.8 ст. 1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ДПІ у Галицькому районі м.Львова з 01.02.2007 по 06.02.2007 було проведено позапланову виїзну перевірку для визначення достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування за листопад 2006 року, за результатами якої 09.02.2007 було складено акг №395/23024/23275120, яким визначено суму, що піддягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 413369,00грн. Відповідно до вказаного акту завищення бюджетного відшкодування ТОВ «Маркет Матс»за листопад 2006 року було встановлено на суму 1035,00грн.

На підставі акту перевірки №988/23-024/23275120 від 19.04.2007, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки ТОВ «Маркет Матс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за листопад 2006 року, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001632321/0 від 27.04.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2006 року в сумі 398000,00грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на неможливості підтвердження факту надмірної сплати суми ПДВ до бюджету контрагентом позивача ТзОВ «Компанія К.С.В», який не знаходиться з місцем реєстрації та має ознаки фіктивності.

Пунктом 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

За змістом підпункту 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Водночас слід зазначити, що несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Факт порушення контрагентом своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Отже, відсутність доказів сплати контрагентом позивача по ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність ТОВ «Маркет Матс»як платника ПДВ.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:________Т.М.Шипуліна

Судді:________Г.К. Голубєва

________О.В. Карась

________А.О. Рибченко

________М.О. Федоров Суддя Т.М. Шипуліна