Ухвала суду № 21515376, 11.01.2012, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-10/11Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.

Категорія - Доповідач - Міщій О.Я.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2012 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткача З. Є., Бершадської Г. В.,

при секретарі - Галкіна О.О.

з участю - ОСОБА_1, представника ВАТ “Кредобанк” Петрусевич В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року по справі за позовом ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії ВАТ “Кредобанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до ВАТ “Кредобанк”, ОСОБА_3 про визнання недійсним додатку до кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2010 року ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії банку звернувся в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що 2.04.2007 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір, згідно умов якого отримала кредит в сумі 49500 дол. США із сплатою відсотків у розмірі 12,5 % річних. 17.06.2008 року ОСОБА_3 уклала з банком додатковий договір про збільшення процентної ставки за кредитом до 13,5 % річних.

Позивач зазначив, що ОСОБА_3 належно не виконує умов договору, зокрема щодо щомісячного повернення суми кредиту та відсотків. У звязку з цим просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в сумі 322 360 грн.

6.10.2010 року, уточнивши позовні вимоги після часткового погашення ОСОБА_3 заборгованості, ВАТ “Кредобанк” просив стягнути з відповідачки 37 502,81 дол. США, що становить 296 641,42 грн., в тому числі 34 865,94 дол. США суми кредиту, 1636,4 дол. США пені, 181,97 дол. США процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання згідно ст. 625 ЦК України, 818,5 дол. США упущеної вигоди.

В травні 2010 року ОСОБА_1 предявив позов до ВАТ “Кредобанк”, ОСОБА_3 про визнання недійсним на підставі ст. 215 ЦК України додатку від 17.06.2008 року до кредитного договору від 2.04.2007 року, посилаючись на те, що він як чоловік відповідачки, не давав згоди на укладення угоди. Позивач зазначив, що в результаті збільшення відсоткової ставки за договором їх сімя зобовязана буде сплачувати банку додатково 27 407 грн., тому додаток до договору від 17.06.2008 року виходить за межі дрібного побутового, стосується цінного майна і згідно ст. 65 СК України повинен був укладатись за погодженням із ним, як з чоловіком ОСОБА_3

Крім того, ОСОБА_1 вказав, що спірний додаток до кредитного договору порушує право двох його та відповідачки неповнолітніх дітей на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального та духовного розвитку.

Позивач також вказав, що додаток до кредитного договору від 17.06.2008 року підписаний його дружиною у червні 2010 року, тобто заднім числом. Відповідачка погодилась на укладення угоди, оскільки банк пообіцяв їй реструктуризувати заборгованість, однак згодом відмовився від обіцянки, обманувши ОСОБА_3

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.10.2010 року вказані справи обєднані в одне провадження.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року позов ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії ВАТ “Кредобанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії ВАТ “Кредобанк”, код ЄДРПОУ №14035717, заборгованість за кредитним договором №471/2007 від 2 квітня 2007 року, в розмірі 290 063,45 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії ВАТ “Кредобанк”, код ЄДРПОУ №14035717, сплачений судовий збір в розмірі 1 700 грн. та витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ “Кредобанк” в особі Тернопільської філії ВАТ “Кредобанк”, ОСОБА_3 про визнання недійсним додаткового договору до кредитного договору відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а справу в частині позовних вимог банку направити в місцевий суд на новий розгляд. Апелянт зазначив, що суд дав невірну оцінку здобутим по справі доказам, невірно застосував закон і, зокрема, не врахував при розгляді спору вимоги ст. 65 СК України, а також те, що майно отримане за договором кредиту призначалось для ремонту квартири, тобто для інтересів сімї, договір виходить за межі дрібного побутового, тому його згода на збільшення процентної ставки є обовязковою.

Вказав також, що банк міг змінювати процентну ставку за кредитним договором лише у виключних випадках, яких судом не встановлено, банк при укладенні угоди ввів його дружину в оману, чого суд не врахував.

ОСОБА_1 зазначив також, що в матеріалах справи відсутні дані щодо отримання ОСОБА_3 кредитних коштів, а також немає розрахунку заборгованості та письмового повідомлення про дострокове повернення кредиту. Суд безпідставно стягнув пеню, оскільки право на пеню виникає в банку згідно п.3.6 кредитного договору лише після спливу строку повернення усієї суми кредиту, тобто після 1.04.2014 року.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ОСОБА_3 порушувала умови кредитного договору від 2.04.2007 року щодо строків оплати чергових платежів, тому частково задовольнив позовні вимоги.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи.

Як встановлено судом, 2 квітня 2007 року між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №471/2007, згідно умов якого ВАТ Кредобанк зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 49 500 дол. США до 1 квітня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% річних, а відповідач зобовязався повернути кредит і сплатити відсотки та виконати інші зобовязання за кредитним договором в повному обсязі.

П.п. 2.5, 2.6 кредитного договору передбачено, що для обліку виданих кредитних коштів банк відкриває позичковий рахунок №НОМЕР_2. Кредит видається позичальнику в готівковій формі, траншами, шляхом видачі кредиту через касу банку в ТФ ВАТ “Кредобанк”.

Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі 49 500 дол. США на термін і на умовах, передбачених в кредитному договорі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковий до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобовязання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

У п. 4.1 кредитного договору зазначено, що позичальник зобовязався повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту повинно здійснюватись щомісячно рівними частинами по 590 дол. США.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається із виписки з особового рахунку, розрахунку заборгованості за кредитом, наданого позивачем, довідки ПАТ “Кредобанк” №11 від 11.01.2011 року ОСОБА_3 на час розгляду справи має неповернутий кредит в розмірі 34 865,94 дол. США. Проценти за користування кредитом ОСОБА_3 сплатила на час вирішення спору в суді першої інстанції, однак відповідачка порушувала умови кредитного договору в частині щомісячного повернення суми кредиту, сплати у визначені строки процентів за користування кредитом (а.с. 6-8, 56-77). У звязку з наведеним, суд підставно стягнув з відповідачки наявну заборгованість за кредитом в розмірі 34865,94 дол. США, що за курсом гривні до іноземної валюти станом на 26.10.2010 року становить 275845,37 грн.

Відповідно до ст.ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Вирішуючи питання про стягнення пені, суд взяв до уваги п.5.1 договору кредиту від 2.04.2007 року, згідно умов якого за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за цим договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п. 3.2 договору, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення.

Як видно з розрахунку, поданого ВАТ “Кредобанк”, сума пені за порушення виконання ОСОБА_3 кредитного договору становить 1636,14 дол. США або 12966,41 грн. за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на 26.10.2010 року 7,925 грн. за 1 дол. США (а.с. 6-12, 49, 50).

Вказаний розрахунок відповідає умовам кредитного договору, розміру прострочених сум та кількості днів прострочки.

Іншого розрахунку ОСОБА_1 суду не подав, а також не представив будь-яких доказів відсутності у ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, тому колегія суддів вважає, що доводи апелянта про незаконність рішення суду у цій частині є безпідставними.

Посилання ОСОБА_1 на п. 3.6 договору кредиту як на підставу відмови у задоволенні вимог банку про стягнення пені є необгрунтованими, оскільки вказаний пункт договору регулює питання сплати пені у випадку неповернення позичальником кредиту після закінчення строку договору. Разом з тим п. 5.1 цього ж договору, на який посилався банк, встановлює цивільно-правову відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання інших грошових зобовязань за договором кредиту (в тому числі за прострочення сплати чергових платежів згідно умов договору).

Що стосується доводів апелянта про те, що банк не набув права на звернення до суду із позовом про дострокове повернення усіх сум за кредитним договором, оскільки не звертався до позичальника із письмовою вимогою про це (п.п. 4.9, 4.10 кредитного договору), то вони є безпідставними, оскільки зазначені умови договору регулюють питання добровільного повернення позичальником вказаних сум. Щодо права на звернення із позовом до суду, то згідно ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, тобто в даному випадку після несвоєчасного виконання ОСОБА_3 обовязку по здійсненню чергових платежів за договором кредиту банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Колегія суддів перевірила доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 насправді не отримала усю суму кредиту, і вважає їх безпідставними. ВАТ “Кредобанк” подав суду докази отримання ОСОБА_3 кредитних коштів у повному обємі, зокрема заяви на видачу готівки, які були підставою для отримання в касі банку грошей, розрахунок суми кредиту.

Оскільки ОСОБА_1 не подав суду доказів того, що ОСОБА_3 не отримувала коштів, чи отримувала їх на меншу суму, а сама ОСОБА_3 не оскаржувала судового рішення і не зверталась з вимогою про виконання банком умов кредитного договору, колегія суддів критично оцінює зазначені твердження апелянта. При цьому слід також врахувати ту обставину, що ОСОБА_3 частково виконувала договір кредиту, повністю погасила заборгованість по оплаті процентів за користування кредитом.

Згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи видно, що ВАТ “Кредобанк” та ОСОБА_3 домовились про збільшення відсоткової ставки за договором кредиту від 2.04.2007 року, підписавши додаток до кредитного договору. Доводи апелянта про те, що ВАТ “Кредобанк” ввів ОСОБА_3 в оману при підписанні зазначеного додатку є безпідставними, оскільки ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_3 не подали суду жодних доказів у цій частині і не звертались до суду з позовом про визнання недійсним угоди з тих підстав, що вона була укладена внаслідок обману.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що ОСОБА_3 вправі була укладати додаток до договору кредиту без згоди другого з подружжя, вказана угода не порушує права неповнолітніх дітей сторін.

Із цими висновками суду слід погодитись.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч.3 ст. 17 Закону України “Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Із змісту зазначених норм законодавства вбачається, що вони регулюють правовідносини з приводу розпорядження спільним майном подружжя та майном, що належить неповнолітнім дітям і не обмежують право подружжя на укладення чи зміну договору кредиту, який не стосується відчуження спільної власності сторін та майна їх дітей.

Крім того, як пояснив ОСОБА_1 в апеляційному суді, він не знає, куди витратила кредитні кошти його дружина, оскільки ремонту в квартирі вони так і не зробили. Тобто апелянт вважає, що гроші не витрачались для потреб сімї.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Я. Міщій