Ухвала суду № 21506709, 25.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4381/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Гром Л.М.

суддів Денісова А.О.,

Міщука М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Коростопільської міжрайонної держаної податкової інспекції на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареті-Хмельницький»до Коростопільської міжрайонної держаної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Коростопільської міжрайонної держаної податкової інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомленнярішення від 15.11.2010р. № 0000672341/0, № 0000682341/0, № 0123901740/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2011 року позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомленнярішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції від 15.11.2010р. № 0000672341/0, № 0000682341/0..

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що співробітниками Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі відповідач) було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареті-Хмельницький»(даліпозивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 14.10.2010р. № 946/23/34382474 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010р. № 0000672341/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємства на загальну суму 53897,50 грн., № 0000682341/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 14212,50 грн., № 0123901740/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1479,99 грн.

Прийняття зазначених рішень мотивовано наступними висновками акту перевірки.

1. Перевіркою було встановлено, що згідно договору оренди від 10.08.2009 року, ТзОВ «Ареті-Хмельницький»орендує у фізичної особи ОСОБА_3, код НОМЕР_1, нежитлове приміщення № 16 під офіс. Загальна площа становить 58,20 кв. м. Місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 119А. Вартість об'єкта оренди становить 1647058 грн. Оскільки приміщення орендоване ТзОВ «Ареті- Хмельницький»у ОСОБА_3 під офіс, а директор Романюк І.О. та головний бухгалтер Сегеда Н.П. є одночасно посадовими особами інших суб'єктів господарювання, які мають юридичну адресу в м. Києві, то відповідач дійшов висновків, що дані приміщення використовуються не лише директором та головним бухгалтером ТзОВ «Ареті-Хмельницький», але й іншими суб'єктами господарювання. Згідно Договору оренди від 10.08.2009 року, ТзОВ «Ареті-Хмельницький» як Орендар повинен своєчасно сплачувати для ОСОБА_3 рахунки по комунальних послугах, зокрема за електроенергію, воду та тепло (підпункт 7.1.2 пункту 7 даного Договору). На підставі вищезазначених висновків відповідач дійшов висновків, що за період з серпня 2009 року по червень 2010 року орендна плата та витрати на комунальні послуги в сумі 134403,77 грн. (в т.ч. орендна плата в сумі 128969 грн. та комунальні витрати в сумі 5434,77 грн.) віднесено до валових витрат декларацій з податку на прибуток витрати, що не використовуються в господарській діяльності. Крім того, ТзОВ «Ареті-Хмельницький»сплачувало комунальні послуги за користування даним приміщенням ТзОВ «Ботанік-Сервіс»в сумі 11451 грн., що не використовуються у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з метою забезпечення можливості здійснення господарської діяльності (укладення господарських договорів, здійснення платежів, ведення фінансово-господарської документації та виконання інших господарських функцій) Товариство орендує офісне приміщення площею 58 м. кв. за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 119А, оф. № 16, на підставі договору від 10.08.2009 р. Позивач стверджував, що в даному приміщенні ним здійснюється укладення контрактів, розміщуються працівники та зберігається документація.

Відповідачем, в свою чергу, не було надано доказів використання приміщення іншими підприємствами, та провадження позивачем вищезазначеної діяльності за іншою адресою.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових безпосередній звязок з господарською діяльністю підприємства платника податку.

Актом перевірки також встановлено, що згідно Договорів оренди № 003-09-09 від 27.07.2009 року та № 4/10-09 від 01.10.2009 року позивачем взято в оренду автомобіль та проводився ремонт та технічне обслуговування орендованого автомобіля.

З огляду на те, що Законом України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що при собі водій повинен мати дорожні (маршрутні) листи, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, позивачем протягом перевіреного періоду паливо на легковий автомобіль не придбавалося, відповідач дійшов висновків, що легковий автомобіль не використовувався в господарській діяльності платника (доведено вище) то витрати понесені на ремонт та придбання запчастин до даного автомобіля слід також слід вважати такими, що не використовуються в господарській діяльності платника.

Суд з зазначеними позиваннями не погоджується, виходячи з викладеного.

Відповідно до абзацу пятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати платника податку витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Отже, прямою нормою Закону, який діяв на момент прийняття оспорюваного рішення та формування валових витрат, передбачено віднесення до складу валових витрат 50 відсотків вартості оперативної оренди, та встановлено, що платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Актом перевірки встановлено, що вартість орендної плати позивачем віднесена до складу валових витрат в розмірі 50 відсотків суми орендної плати, а сума ПДВ в розмірі 50 відсотків до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не містить посилань на оренду позивачем за цінами, які відрізняються від звичайних.

Стосовно порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яке полягало в тому, що позивачем не було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 493,33 грн. судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, мобільні телефони закріплено за працівниками підприємства наказами №12 від 01.04.5009 р. та №21 від 03.07.2009 р., в яких персоніфіковано працівників, за якими закріплено мобільні телефони. Позивачем не спростовувалась оплата саме за додаткові послуги стільникового звязку - вихідні дзвінки за кордон, послуги роумінгу, замовлення /отримання додаткових довідок та сервісів.

Підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", додатковим благом визначається дохід, отриманий платником податку від його працедавця у вигляді, зокрема вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Проте, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження здійснення вищезазначених витрат у звязку з господарською діяльністю позивача, або обумовлене виконанням працівниками трудової функції. Зокрема, позивач не посилався на здійснення конкретних міжнародних дзвінків у звязку з виконанням контрактів, направлення у відрядження працівників, яке обумовлювало користування роумінгом, замовлення додаткових сервісів у звязку зі здійсненням господарської діяльності. На підставі викладеного, позивач був зобовязаний обраховувати зазначені витрати як додаткові блага, надані працівникам, з відповідним утриманням та перерахуванням податку.

З огляду на викладене, повідомленнярішення № 0123901740/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1479,99 грн. судом вбачається прийнятим правомірно, про що вірно вказано судом першої інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, а апелянтом не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача або несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195-196, 200, 205 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Коростопільської міжрайонної держаної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Денісов А.О. Міщук М.С.