Постанова № 21496116, 19.01.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2012 року Справа № 2а/2370/8688/2011

19.01.12

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді –Гаращенка В.В.,

суддів: Мишенка В.В., Паламара П.Г.,

при секретарі –Шалько І.П.,

за участю:

представників позивача: ОСОБА_1 –за довіреністю,

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 –за довіреностями;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Шполянський молокозавод»до державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Шполянський молокозавод»звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, виданих ДПІ у Шполянському районі Черкаської області від 05.07.2011 року за №0001082301 та №0001072301.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові рішення, висновки є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Позивач виконав усі необхідні дії як платник ПДВ, передбачені чинним законодавством України, а саме: отримав шляхом власного транспортування придбаний товар та відповідно видані податкові накладні, включив їх до реєстру отриманих податкових накладних, перерахував кошти з врахуванням ПДВ на рахунки постачальників товарів, включив суми ПДВ по накладних до податкового кредиту, придбаний товар використовує у власному виробництві, а тому рішення відповідача про збільшення суми грошового зобов’язання та зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість є неправомірними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представники відповідача просили відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначивши при цьому, що ревізор, діючи в межах чинного законодавства, в ході проведення перевірки правомірно встановив завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень, грудень 2010 року та січень –лютий 2011 року, оскільки до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого у зв’язку з придбанням товарів, не підтверджені належними первинними документами. В ході проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по розрахунках із ТОВ «Феліс Ко», ТОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»виявлено, що укладені між позивачем та вказаними підприємствами правочини є нікчемними, адже господарська операція повинна відбутися фактично. Для її відображення в податковому обліку недостатньо лише її документального оформлення. Крім того, в результаті проведених податкових перевірок ТОВ «Феліс Ко»і ТОВ «БК «Морепродукти»встановлено неможливість вказаних підприємств фактично здійснювати господарські операції через відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі –продажу, що підтверджується відповідними довідками про проведення перевірки. Таким чином, в ході проведення перевірки виявлено порушення позивачем податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до наступного.

Публічне акціонерне товариство «Шполянський молокозавод», як суб’єкт господарювання –юридична особа, ідентифікаційний код 03566564, зареєстроване Шполянською районною державною адміністрацією Черкаської області 17.09.1999 року, перебуває на обліку у державній податковій інспекції у Шполянському районі Черкаської області та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №100307824.

Державною податковою інспекцією у Шполянському районі Черкаської області згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України за період з 01.10.2010 р. по 28.02.2011 року проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Шполянський молокозавод»з питань дотримання вимог податкового законодавства при розрахунках з ТОВ «Феліс Ко», ТОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»та ТОВ «Ін-Буд-Київ», за результатами якої складено акт перевірки від 15.06.2011 року № 407/23/03566564.

За висновками вказаного акту ПАТ «Шполянський молокозавод»занижено суми ПДВ, які підлягають до сплати в бюджет у жовтні, грудні 2010 року та в січні, лютому 2011 року та завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Феліс Ко»та ТОВ «БК «Морепродукти».

05 липня 2011 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення за №0001072301 та №0001082301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на 388450 грн. і нараховано штрафні санкції в сумі 101854 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 4 774 грн. нарахувавши штрафну санкцію в розмірі 1 грн. відповідно.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних рішень слугували відображені висновки перевірок ДПІ у Деснянському районі міста Києва в довідці про проведення перевірки ТОВ «Феліс Ко»від 21 березня 2011 року №2145/15-37208889 та ДПІ в Оболонському районі міста Києва про проведення аналізу діяльності ТОВ «БК «Морепродукти»від 06 червня 2011 року №388/23/37139428.

Зазначені довідки містять в собі висновки податкового органу про порушення вимог статей 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 198 Податкового кодексу України. Відтак, згідно висновків відповідача, проведені між позивачем та вказаними підприємствами господарські операції не були направлені на настання реальних наслідків, а суми ПДВ за придбаний у ТОВ «Феліс Ко»і ТОВ «БК «Морепродукти»товар –зайво включені до складу податкового кредиту.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і, відповідно, винесених на його підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі –Закон № 168/97-ВР).

Водночас, з 01.01.2011 р. вступив у законну силу Податковий кодекс України (далі –Кодекс), відповідно до розділу V якого нараховується та сплачується податок на додану вартість.

ПАТ «Шполянський молокозавод»є переробним підприємством у розумінні статті 1 Закону України «Про молоко та молочну продукцію», відповідно до якої «переробне підприємство - це підприємство, яке закуповує молоко та молочну сировину, має виробничі потужності та умови для переробки молочної сировини, виробляє молочні продукти, що відповідають вимогам безпечності та якості».

В матеріалах справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій по отриманню товару, фактичне вчинення яких ставиться під сумнів відповідачем.

Між ПАТ «Шполянський молокозавод»в ролі покупця та ТОВ «Феліс Ко»в ролі продавця були укладені договори купівлі –продажу товарів за № 22/10-10 від 22 жовтня 2010 року, № 07/12-10 від 07 грудня 2010 року та № 03/01 від 03 січня 2011 року, за якими продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти й оплатити товар у кількості, асортименті, за цінами та якістю, зазначеними в договорі. В розумінні даних договорів предметом купівлі –продажу є сухе знежирене молоко та масло вершкове.

Вказані договори оформлені належним чином –підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов'язальний характер, їхні умови, визначені на розсуд сторін та ними погоджені, не суперечать вимогам чинного законодавства і цілям господарської діяльності сторін.

Сторони виконали свої зобов'язання за вказаними договорами, що свідчить про необ’єктивність твердження відповідача стосовно того, що правочини не були направлені на реальне настання правових наслідків і тому вважаються нікчемними по ланцюгу від контрагентів –продавців до покупця.

Так, товар було отримано на основі оформлених у встановленому порядку видаткових накладних: № 61 від 29.10.2010 року на сухе знежирене молоко ДСТУ 4273:2003 в кількості 9,5 тонн –на загальну суму 285000 грн. в т.ч. ПДВ 47500 грн.; № 412 від 27.12.2010 року на масло вершкове ДСТУ 4399:2005 в кількості 22 тонн на загальну суму 968000 грн. в т.ч. ПДВ 161333 грн.; № 50 від 27.01.2011 року на масло вершкове ДСТУ 4399:2005 в кількості 15 тонн на загальну суму 690000 грн. в т.ч. ПДВ 115000 грн.

Доставка товару проводилася транспортом покупця, що підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН) від 29 жовтня 2010 року № ПР, від 27 грудня 2010 року № ПР, від 27 січня 2011 року №032874.

Посилання відповідача на відсутність доказів перевезення товарно-матеріальних цінностей згідно укладених договорів як на одну з причин, що підтверджує недійсність договорів купівлі –продажу спростовуються тим, що вище зазначені ТТН надані суду для їх належного оцінювання.

Отриманий товар оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, з урахуванням суми податку на додану вартість, відповідно до виписок банку від 01.12.2010 року на суму 4 275 грн., 08.12.2010 року –на суму 4275 грн., 15.02.2011 року –на суму 68040 грн., 17.02.2011 року –на суму 20700 грн., 23.02.2011 року –на суму 1000000 грн., 16.03.2011 року – на суму 100000 грн., 18.03.2011 року –на суму 76410 грн., 22.03.2011 року –на суму 14790 грн., 23.03.2011 року – на суму 327000 грн., 24.03.2011 року –на суму 100000 грн., 25.03.2011 року –на суму 227510 грн.

Згідно укладених договорів у відповідності до вимог чинного законодавства на всю кількість придбаного товару продавцем були виписані наступні податкові накладні: № 61 від 29.10.2010 року на суму 285000 грн., в т.ч. ПДВ 47 500 грн.; № 412 від 27.12.2010 року на суму 968000 грн., в т.ч. ПДВ 161333 грн. 33 коп.; № 50 від 27.01.2011 року на суму 690000 грн., в т.ч. ПДВ 115000 грн., які є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР). Отже, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п.7.4. статті 7 Закону №168-ВР. Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Аналогічні норми визначені і Податковим кодексом України, зокрема, статтею 198 розділу V Кодексу.

Окрім вказаних вище договорів, позивачем був укладений договір купівлі –продажу з ТОВ «БК «Морепродукти»за № 01-02 від 03.02.2011 року, відповідно до якого ТОВ «БК «Морепродукти»як продавець передав у власність покупця –ПАТ «Шполянський молокозавод»- масло селянське солодковершкове в кількості 10000 кг загальною вартістю 435000 грн., в т.ч. ПДВ 72500 грн. Передача вказаного товару підтверджується актом здачі –приймання робіт (надання послуг) № 2 від 05 лютого 2011 року та видатковою накладною № 3 від 05 лютого 2011 року.

ПАТ «Шполянський молокозавод»проведено повну оплату товару відповідно до банківських виписок: від 17.02.2011 року –на суму 65000 грн., від 18.02.2011 року –на суму 100000 грн., від 21.02.2011 року –на суму 70000 грн., від 23.02.2011 року –на суму 25000 грн., від 25.02.2011 року –на суму 25000 грн., від 03.03.2011 року –на суму 25000 грн., від 04.03.2011 року –на суму 25000 грн., від 09.03.2011 року –на суму 25000 грн., від 10.03.2011 року –на суму 25000 грн., від 11.03.2011 року –на суму 25000 грн.

За домовленістю сторін доставка товару проводилася транспортом покупця, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 10ААБ від 05 лютого 2011 року.

В результаті виконання вказаного договору на всю кількість придбаного товару продавцем була виписана податкова накладна № 3 від 05.02.2011 року на суму 435000 грн., в т.ч. ПДВ –72500 грн.

Так, згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит –це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до приписів пункту 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно частини 2 пункту 198.3 статті 198 Кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податкові накладні до спірних договорів купівлі –продажу містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969, зареєстрованого в Мін'юсті України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість та дійсні свідоцтва платників ПДВ, відповідно, зазначені суб’єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладені по вищенаведених операціях виписані юридичною особою, яка являлась платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ. Доказів зворотного актом не наведено, у акті не заперечується та не спростовано.

Стосовно висновків перевірок ДПІ у Деснянському районі міста Києва щодо діяльності ТОВ «Феліс Ко»та ДПІ в Оболонському районі міста Києва щодо діяльності ТОВ «БК «Морепродукти», згідно яких встановлені порушення вимог статей 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 198 Податкового кодексу України та здійснено органами ДПІ аналіз про неможливість вказаних підприємств фактично здійснювати господарські операції через відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі –продажу, суд зазначає наступне.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Крім того, відповідачем не надано жодних документів, які б свідчили про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які неправомірно діяли від імені ТОВ ТОВ «Феліс Ко» чи ТОВ «БК «Морепродукти»за ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), проведення фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків підприємства (ст. 358 Кримінального кодексу України), що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо протиправної діяльності контрагентів позивача –ТОВ «Феліс Ко» і ТОВ «БК «Морепродукти», направленої на безпідставне формування податкових зобов'язань чи несплату податків.

Суд зазначає, що зміст договорів, укладених між позивачем та вказаними підприємствами не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

На підтвердження реальності вчинених правочинів з ТОВ «Феліс Ко» чи ТОВ «БК «Морепродукти» позивачем надані видаткові та товарно-транспортні накладні, з яких вбачається, що доставку товару здійснено фактично.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Тож, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва, не надано доказів наявності обізнаності контрагентів стосовно діяльності один одного або їх взаємопов'язаності, тощо.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для правомірного формування податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся. Адже таке формування здійснене на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Відповідно до пункту 2.3.4 чинного на час проведення перевірки порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, наказ Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів.

У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв не відповідно та не у спосіб, що передбачений законодавством України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що суб’єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих рішень, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що з’явленні в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 86, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов задовольнити повністю.

          Скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2011 року за №0001082301 та податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2011 року №0001072301, прийняті державною податковою інспекцією у Шполянському районі Черкаської області.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Шполянський молокозавод»28 (двадцять вісім) грн. 23 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 січня 2012 року.

Суддя В.В. Гаращенко