Ухвала суду № 21493973, 31.01.2012, Одеський окружний адміністративний суд

                                                            Справа № 1570/842/2012

УХВАЛА

          31 січня 2012 року                                                            м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Соколенко О.М., розглянувши адміністративний позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А 2171 про стягнення грошової компенсації у розмірі 7454 грн. 40 коп., -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А 2171 про стягнення грошової компенсації за не отримане під час проходження військової (публічної) служби у військовій частині А 2171 речове майно в розмірі 7454 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ставить вимогу про стягнення з Військової частини А 2171 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової (публічної) служби у військовій частині А 2171 речове майно в розмірі 7454 грн. 40 коп.

Як вбачається зі ст. 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складеться з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України»держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, відповідно до вимог наведеного Закону, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»від 28.10.2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Вказані обставини компенсуються державою за рахунок наявності підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян (та членів їх сімей) як під час проходження служби, так і після її закінчення. Соціальні гарантії військовослужбовців випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, а п. 12.8. наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" визначено, що командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.

Виходячи з наведеного, право військовослужбовців на речове майно, або за їх бажанням грошову компенсацію замість нього –є соціальною гарантією забезпечення соціального захисту військовослужбовців.

З позовної заяви вбачається, що під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині А 2171 ОСОБА_1 не отримав своєчасно речове майно та належну компенсацію замість нього, тобто, спірні правовідносини виникли з приводу забезпечення соціального захисту позивача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, як вбачається з викладеного, позовні вимоги стосуються призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, однак необхідно звернутися для захисту своїх прав, свобод та інтересів до місцевого загального суду як адміністративного.

Відповідно до п.6 ч.3. ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.

Водночас, суд зазначає, що згідно з ч.6 ст.108 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Тобто, повернення позовної заяви не позбавляє позивача права на звернення до місцевого загального суду, як адміністративного суду.

Враховуючи приписи зазначених правових норм, суд вважає, що позовна заява Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А 2171 про стягнення грошової компенсації у розмірі 7454 грн. 40 коп. підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 18, 108, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини А 2171 про стягнення грошової компенсації у розмірі 7454 грн. 40 коп. - повернути позивачеві.

Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом п’яти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.М. Соколенко